Биття по хвостах

Биття по хвостах

Кілька інститутів контролю в галузі містобудування скасовано. Що натомість?

Святослав Рибніков

Запорукою виваженого та якісного будівництва є різноманітні експертизи, обговорення та контроль. Вони – дієвий інструмент збереження історичного ландшафту міст, а також перешкода сваволі забудовників.

Щойно схвалений Верхов­ною Радою Закон «Про регулювання містобудівної дія­льності» скасовує цей засіб впливу. Накладене Президентом вето нічого принципово не змінює, переконаний народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Іван Заєць (на знімку).

– Законом знищено кілька важливих владних та громадських інститутів. Зокрема – інститути археологічної, екологічної та інших експертиз, громадських слухань, контролю над будівництвом. Усі вони формувалися роками і довели свою високу ефективність на практиці. Особливо це стосується громадських слухань – фактично це механізм об’єктивної комплексної оцінки будівельних проектів.

– Іване Олександровичу,­ але ж вето Президента частково передбачає відновлення громадських слухань.

– Предмет громадського­ обговорення, викладений у пропозиціях Президента,­ – зовсім не той, який визначено в поки що діючому Законі «Про планування­ й забудову територій». Навіть якщо ці пропозиції будуть ураховані, громадські слухання щодо окремих об’єктів містобудування вже не проводитимуться. А тим часом саме на рівні  об’єктів виникають конкретні проблеми для громадян.

Тривала історія «місто­будівних війн» довела: грубі­ порушення чинного законодавства, які допустили архітектори разом із державними погоджувальними органами, виявляються під час громадських слухань конкретних будівельних проектів. Так, у 2007 році в Києві­ на вулиці Богдана Хмельницького, 7, було спроектовано торговельно-офісний центр – саме над станцією метро «Театральна». Тепер про це скандальне будівництво знає вся Україна. Тоді порушення державних будівельних норм було викрито й зафіксовано якраз у протоколі громадських слухань. Вони ж не допустили будівництва елітної багатоповерхівки з підземним паркінгом і басейнами на даху на перехресті Пейзажної алеї та Десятинного провулка – це в самому серці заповідника «Стародавній Київ». Прикладів можна наводити багато.

– Слухання щодо конкретних об’єктів планується скасувати на користь обговорень «глобальних» містобудівних документів. Це не рівно­значна заміна?

– Пропозицію Президента – зробити предметом громадських обговорень лише генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани територій – ще можна було б прийняти, якби такі були в усіх населених пунктах. Однак, якщо міста
ще мають генеральні плани, то планів зонування та детальних планів території немає навіть у Києві!­ У таких умовах інститут ­громадського обговорення буде фіктивним.

– Можливо, детальний і дієвий порядок проведення громадських слухань удасться розробити Кабінету Міністрів?

– Запланований  порядок­ виведення громадських слу­хань із законодавчого­ рівня та надання його на розсуд Кабміну суттєво знижує рівень захищеності прав громадян. Наприклад, наразі, відповідно до чинного законодавства, мають враховуватись інтереси людей, які проживають не тільки на території, до якої розробляється проект­на містобудівна документація, а й на суміжній. Після того, як новий закон стане чинним, «суміжників» вже не буде.

– Громадські обговорення обмежені в правах як «джерело корупційних ризиків»…

– Якраз владні органи забудовник міг «купити» й отримати бажане погодження. А от громадські слухання купити неможливо – їх можна спробувати хіба що сфальсифікувати. Такі випадки були. Наприклад, у 2008 році забудовник не отримав згоди мешканців на спорудження висотної будівлі по вулиці Олеся Гончара, 17—23, – у буферній зоні пам’ятки ЮНЕСКО. Тоді організували громадські слухання без присутності мешканців житлових будинків, прилеглих до ділянки будівництва. У результаті зчинився міжнародний скандал, який ледве не закінчився внесенням Святої Софії до «чорного списку» ЮНЕСКО.

– Наскільки дієвим є інститут кінцевої відповідальності, покликаний замінити експертизи?

– Усі експертизи — архео­логічна, радіологічна,­ екологічна, санітарно-епідеміо­­логічна – спрямовані на запобігання порушенням на початкових етапах будівництва, на недопущення потенційної шкоди – техногенних катастроф, знищення археологічних пам’яток тощо. Так звана «персоніфікована відповідальність суб’єктів містобудівної діяльності», яку пропонує ввести Президент, – це відповідальність пост­фактум, «биття по хвостах», коли шкоду вже завдано і наслідки часто неможливо виправити.  Цивілізований світ вже давно діє за принципом запобігання шкідливим діям – саме на це спрямоване все міжнародне законодавство.

До речі, щодо теми «корупційних ризиків» нова схема  є значно ризикованішою: у нових умовах бізнес просто буде вимушений відкуповуватися від притягнення до правової відповідальності за вже заподіяну шкоду.

– Чи планується поновити скасований новим законом контроль над будівництвом?

 – У своїх пропозиціях до вето Президент не ставить це питання. Тобто конт­роль  ліквідується для всіх об’єктів містобудування І—ІІІ категорії складності. А чи виправдане в такому випадку існування окремої Державної архітектурно-бу­дівельної інспекції? Може, доцільніше переформувати її у відділ при Мінрегіонбуді – з метою економії бюджетних коштів?

Новий документ зробить ситуацію в галузі містобудування ще більш некерованою: архітектурно-будівельний контроль будівельних проектів для знач­ної частини об’єктів буде скасовано, тоді як запропоноване регулювання через зонінг сьогодні неможливе – його фактично немає по всій території України. Якщо Президент не внесе суттєвих пропозицій до закону, його руйнівний потенціал дуже скоро дасться взнаки.