Геннадій Варламов: «У співпраці науки й бізнесу КПІ має стати локомотивом»

Розвиток високотехнологічної інноваційної економіки неможливий без ґрунтовної наукової та дослідної бази, так само як і без системи підготовки висококваліфікованих кадрів.

Досвід зарубіжних країн, особливо США й Західної Європи, свідчить, що саме університети стають «нервовими центрами» постіндустріальної економіки. І річ тут не тільки в забезпеченні країни молодими фахівцями й навіть не в нових наукових розробках: вищі навчальні заклади — центри народження передових ідей та проектів. Кремнієва долина не була б можлива без Массачусетського й Каліфорнійського технологічних університетів, скільки б грошей уряд США не вкладав у цей проект.

Безумовно, найбільші­ надії країни в науковому­ й економічному прориві покладено на Національний­ технічний університет України «Київський політехнічний інститут» — безперечного лідера серед технічних (і не тільки) ВНЗ країни.

Про проблеми та перспективи КПІ розповідає його проректор із науково-педагогічної роботи Геннадій Варламов.

Геннадій Варламов— Геннадію Борисовичу, відповідно до національного рейтингу університетів «Компас», у 2010 році КПІ знову на позиціях лідера. За рахунок чого вдається тримати марку?

— Це політика нашого ректора Михайла Згуровського: робити все фундаментально й домагатися результатів у всіх проектах. Були часи, коли ми відставали за деякими критеріями­ «Компасу». Але ми переглянули наші підходи, та й рейтинги, треба сказати, скоректувалися. Сьогодні сус­пільство орієнтується на дос­лідні університети, які можуть розробляти й самостійно впроваджувати нові технології.

Доводиться констатувати,­ що питання якості освіти­ після розпаду СРСР було нами пущено на самоплив, утім, як і в інших ВНЗ: для стабілізації фінансового­ становища до навчання ­залучалася велика кількість контрактників та ­іноземних студентів. Ми цей етап пройшли й одночасно­ ­використали його, щоб створити університет як ­такий, значно розширивши кількість напрямків підготовки кадрів. З’яви­лися факультети соціології та права, лінгвістики, менеджменту й маркетингу, медико-інженерний. На перший погляд, це не зовсім профільні спеціальності для КПІ. Але це не так. Студенти медико-інженерного факультету вивчають технічний бік медицини — методи розробки та експлуатації сучасного медобладнання. Факультет лінгвістики готує не просто перекладачів, а фахівців з роботи з технічною документацією іноземною мовою. Відповідні факультети займають «технічну» нішу в економіці та праві.

Ще один дуже важливий напрямок — участь студентів у наукових розробках. Якщо 5—7 років тому дипломні проекти технічних спеціальностей були гіпотетичними, ґрунтувалися на старих наробітках, то зараз це прикладні проекти для конкретних промислових об’єктів. Ми активно відновлюємо контакти з підприємствами, які приймають наших випускників на роботу. Бо хочемо мати об’єк­тивну думку про рівень нашої підготовки, а єдиний спосіб домогтися цього — налагодити зворотний зв’язок із безпосередніми учасниками ринку.

— Технічний прогрес розвивається дуже швидко. При цьому ВНЗ, тим більше технічний, завжди має бути на крок попереду.

— Останні кілька років ми займаємося перепрофілюванням навчальних планів у контексті переведення студентів із форми навчання «фахівець-магістр» на «бакалавр-фахівець-ма­гістр». Водночас змінюємо «начинку» предметів відповідно до нашого бачення розвитку того або іншого напрямку, не виходячи при цьому за рамки програм Міністерства освіти і науки.

Ви правильно сказали,­ що прогрес іде семимильними кроками. І реалії такі, що Україна, і КПІ як її невід’ємна частина, багато в чому змушена зараз його доганяти. З іншого боку, неможливо бути попереду, не освоївши наявні наробітки, не заклавши підґрунтя. Київський політех — найбільший ВНЗ України й один із найбільших у Європі (близько 36 тис. студентів і більше 2 тис. професорсько-викладацького складу), то­му зараз ми працюємо над підвищенням мобільності­ студентів і викладачів. На завершальному етапі — створення кампусової мережі, у якій кожен викладач на персональній сторінці розміщатиме інформацію зі своєї дисципліни (графік проведення контрольних робіт, теми практичних занять, лекційні матеріали) й інтерактивно взаємодіятиме зі студентами.

Не так швидко, як хотілося б, але все-таки оновлюється матеріально-технічна база. У цьому університету допомагають компанії Intel, Motorola, Bosch, Microsoft, Festo, Delcam та інші. Завдяки їхньому сприянню в нових лабораторіях проводяться не тільки заняття, а й наукові дослідження магістрів та аспірантів.

— У грудні минулого року Group DF Дмитра Фірташа й КПІ підписали меморандум про стратегічне співробітництво. Що дасть університету це партнерство?

— КПІ дійсно підписав меморандум відразу із двома дуже серйозними організаціями — Group DF і Федерацією роботодавців України. Документ передбачає співробітництво в трьох напрямках: підготовка фахівців для Group DF, упровадження наукових розробок на підприємствах компанії й робота над законодавчою базою для того, щоб випуск­ники могли реалізувати себе як фахівці в економіці країни незалежно від рівня підготовки — бакалавр чи магістр інженерії. Останній напрямок реалізовуватиметься за особистої участі ФРУ.

Підписання меморандуму про співпрацю між НТУУ «КПІ», Group DF і Федерацією работодавців України 15 грудня 2010 року

Відзначу, що досі аналогічних за масштабом документів не було. КПІ неодноразово порушував питання про взаємодію науки та виробництва, у тому числі на урядовому рівні. Але, не вдаючись у причини, скажу, що допомоги ми так і не одержали й вирішили самостійно йти на контакт із бізнесом. Є всі передумови для того, щоб у цьому питанні КПІ став локомотивом і потягнув інші технічні ВНЗ. Недавно в Харкові відбулася спільна нарада ФРУ та Асоціації вищих технічних навчальних закладів, яка об’єднує 54 установи й очолюється, до речі, ректором КПІ, де розглядалися питання підготовки інженерних кадрів для підприємств країни й формування інноваційної моделі розвитку економіки. Ми далі відпрацьовуємо механізм співробітництва з новими партнерами, щоб потім поширити наш досвід на регіональний рівень за різними галузями.

— Облишимо поки теорію й перейдемо до практики. Цікаво дізнатися­ про очолюваний вами науково-технічний центр «Екотехнології й технології енергозбереження» (ЕКОТЕС) і його розробки.­

— ЕКОТЕС створений у 2004 році для об’єднання зусиль наукового співтовариства КПІ, зайнятого у сфері екології та енерго­збереження. Адже завдання університету — не просто створювати наукові розробки, а робити це спільно зі студентами. Такий підхід і реалізований у цьому НТЦ. Зараз у нас три аспіранти, чотири бакалаври, шість магістрантів. Усі вони — кваліфіковані фахівці, володіють системою проектування SolidWorks, сучасними методами дослідження й вирішують прикладні завдання на основі реальних проектів упровадження сучасних технологій на підприємствах.

Центр розробив унікальну технологію спалювання­ газу (природного, шахт­ного, коксового або біогазу), що може бути реалізована на різних агрегатах — у печах, котлах, газотурбінних установках. У 2005 році були проведені випробування на компресорній станції «Укртрансгазу» в Бердичеві, які довели ефективність нашого винаходу: зниження шкідливих викидів до 30 разів, підвищення ККД на 3,5% — із 25—26% майже до 30% (у той час як безпосередні виробники обладнання за останні 20 років змогли збільшити цей показник лише на 1%). Економія палива за нашою технологією становила 10%. Інакше кажучи, упровадивши тільки одну технологію на двох газоперекачувальних агрегатах двох типів (ГТК-10 і ГТ 750-6), країна заощадить 800 мільйонів кубометрів технологічного палива (на технічні потреби ГТС України за повного завантаження витрачається близько 8 мільярдів кубів).

Або інший приклад: удосконалена за нашою техноло­­­гією газоперекачувальна ус­тановка за годину за­оща­дить стільки природного газу,­ скільки треба для опалення протягом місяця житлового будинку площею 200 м2. Проте, незважаючи на всі запевняння, у ДК «Укртранс­газ» наші технології досі не впроваджені. Більш того, його керівництво робить все, щоб цю технологію не «пускати» на компресорні станції. Але ми не сидимо склавши руки. Російські заводи з виробництва газових турбін уже зацікавилися нашою технологією для використання її в камерах згоряння власного виробництва.

Це не єдиний приклад. У 2007 році ми створили пальниковий пристрій для газотурбінного двигуна ДН-80 виробництва НВКГ «Зоря»—«Машпроект», а також провели випробування й засвідчили перспективність розробки, але конкретних кроків з боку заводу-виробника досі не вжито. А не дуже давно нас повідомили, що подальші випробування взагалі припиняються.

Причина очевидна: в Україні невигідно заощаджувати енергоресурси. Транспортні витрати обчислюються за витратним методом, тому чим більше підприємство затратить на перекачування, тим, відповідно, більше одержить державних коштів. А ЕКОТЕС зі своїми технологіями пропонує на 10—15% зменшити ці надходження. У зв’язку з цим уряд уже давно мав запропонувати нову систему обліку, поставивши на чільне місце економію ресурсів. Досить установити норматив на перекачування не за фактичними витратами, а за паспортними даними ­газотурбінної установки. Користь очевидна: зменшення витрат на енергоносії для держави, одержання заохочення (у тому числі й фінансового) для «ощадливих» підприємств і поле для досліджень конструкторам.

Трубчаста технологія газоспалювання, розроблена фахівцями НТЦ «ЕКОТЕС»— Які ще розробки центру ЕКОТЕС можна відзначити?

— У 2010 році ми створили новий вид теплогенератора, що працює на твердих побутових відходах — безкоштовному ресурсі для опалення приміщень. У простий на вигляд теплогенератор закладена прогресивна технологія автомодельного режиму регенеративного руху димових газів, за якого паливо цілком згоряє й передає теплову енергію теплоносієві.

У центрі також представлена технологія модернізації пальникових систем на базі трубчастих модулів, ефект у яких досягається за рахунок високого рівня турбулізації газових потоків, внутрішньої циркуляції, комбінованого утворення суміші, що спалюється, прямоточної схеми з низьким аеродинамічним опором.

В ЕКОТЕС установлений і використовується тепловий насос для опалення й подачі гарячої води. Як відомо, теплонасосні установки під­вищують потенціал теплової енергії вторинних енерго­ресурсів від так званого низькопотенційного джерела енергії на більш високий рівень за рахунок витрати електроенергії до рівня 60—110°С і вище. Наша практика їхнього використання показала, що така установка в чотири рази ефективніша за систему центрального опалення.

Зараз ведеться розробка системи електрозабезпечення й монтаж сонячних батарей на даху будинку центру (близько 30 м2 фотовольтаїки). У перспективі — створення енерго­незалежного будинку: енергія сонячних батарей піде на освітлення й живлення теплового насоса опалення.

Під час візиту в Південну Корею я ознайомився із цікавим ноу-хау — енергоплівкою для обігріву приміщень. Принцип роботи полягає у випромінюванні інфрачервоних променів (9 мкм), які наш організм сприймає як власне тепло. Випромінювачем тепла є графітова паста, на яку мідно-срібними провідниками подається 220В змінного струму. Її можна розмістити під підлоговим покриттям приміщення, на зовнішньому фасаді, по всій площі або локально й віддавати теплоту, нагріваючи покриття до 80°С. Співробітники ЕКОТЕС переконалися в ефективності енергоплівки, відзначивши високий ККД (97%), швидкий прогрів приміщення, можливість підтримання заданої температури, і рекомендують це рішення своїм партнерам.­

— Наприкінці 2009 року був створений спільний науково-навчальний центр «КПІ-БОШ». У які результати оформилося співробітництво з німецькою машинобудівною компанією, більш відомою під торговельною маркою Bosch?

— Із ТОВ «Роберт Бош» ми почали працювати в 2007 році, але тільки через­ два роки результатом наших взаємин­ став великий спільний проект. Це від ­самого початку було взаємовигідно. Із погляду все­світньо відомої компанії — це підготовка кадрів і вивчення продукції «Бош». Студенти фактично проходять стажування, навчаючись на фірмовому обладнанні, використовуючи новітні технології й наробітки. Тому, приходячи на роботу (у тому числі в підрозділи компанії), мають серйозний багаж знань і практичних навичок.

У цілому «Бош» витратила близько мільйона гривень на поставку, установлення й налагодження твердопаливних котлів,  теплових насосів, сонячних колекторів. Ми зазнаємо певних витрат на функціонування систем, однак це набагато менше отриманого ефекту. На базі центру проходять практичні конференції та семінари, студенти чотирьох профільних факультетів працюють на сучасному теплоенергетичному й енергозбережному
обладнанні.

Крім того, співробітники КПІ виступають і як експерти: наші фахівці рекомендували декілька удосконалень для твердотільного котла, якими дуже зацікавилися на заводі-виробнику німецької фірми, запропонували нові схеми підключення, що більш придатні для України.

Ми регулярно проводимо зустрічі з керівництвом «Бош» і обговорюємо подальші кроки, плани на майбутнє. Наприклад, цього року намічене створення енергонезалежного будинку, про яке я вже згадував і для якого німецька компанія поставить необхідне обладнання й матеріали.

— Учені, керівники НДІ нарікають на недостатню­ поінформованість укра­їнських підприємств щодо вітчизняних розробок. До речі, допомогти вирішенню цієї проблеми — одне з головних завдань нашого видання. Яким чином ви просуваєте свої проекти?

— Певний розрив дійсно існує, причому він був закладений ще за часів Радянського Союзу, коли безліч розробок ішла «в стіл». На підсвідомому рівні це збереглося, тому перехід на якісно новий рівень взаємин між розробником, виробником і споживачем «пробуксовує».

Для вирішення цієї проблеми в КПІ створений науковий парк «Київська політехніка», у якому його представники, з одного боку, контактують із промисловцями, знають їхні потреби в технічних і наукових рішеннях, а з іншого  — оперують готовими проектами.

На практиці, звичайно ж, усе складніше. «Київська політехніка» бере активну участь у конференціях і виставках в Україні й за кордоном, публікує результати досліджень. Але наші зусилля гальмуються об’єктивними реаліями вітчизняної економіки (співробітництво з 30 підприємствами Group DF — це скоріше виняток). Приватний бізнес, зацікавлений у зниженні собівартості та підвищенні рентабельності (наприклад, за рахунок енергозбереження), переважно зайнятий поточними виробничими та адміністративними питаннями, вирішення яких не залишає часу й ресурсів для роботи на перспективу. А ринок не стоїть на місці, і що далі, то значнішим стає інноваційне «провалля» між вітчизняною та іноземною продукцією. Навіть у китайських товарах, над якими ще кілька років тому весь світ посміювався,­ зараз значна частка інноваційної складової. Але це не короткий, миттєвий рубль або гривня. Вкладення в розвиток формує тривалу перспективу, нехай із меншою, але постійною фінансовою віддачею. Основа стабільного виробництва, економічного розвитку та вирішення соціальних питань — це впровадження інноваційних розробок і технологій.

— Якою, на вашу думку, має бути допомога держави в розвитку науки й освіти?

— Тут, як у медицині, насамперед треба не зашкодити. Досі нас під красивими гаслами намагалися втиснути в якісь рамки, нам не допомагали, а тільки заважали. Зупинюся на одному прикладі — на тендерах.

Смішно говорити, що диплом державного зразка ВНЗ має виготовляти за результатами тендера, як і закуповувати літературу. Ніхто не сперечається, що держава має одержувати звіт про використання коштів, які вона виділяє ВНЗ — на зарплату, ремонт. Але ж решту ми заробляємо самі. І парадокс у тому, що саме цими грошима нам не дозволяють вільно розпоряджатися, змушуючи вплутуватися в тендери, на яких ми повинні купити не те, що необхідно університету, а те, що дозволено процедурою.

КПІ давно став ініціатором внесення змін у закон про вищу освіту. Ми вважаємо, що тендерні процедури треба забрати з науки, освіти й узагалі з інноваційного напрямку, залишивши їх тільки для освоєння коштів, що виділяються з держ­бюджету. Якщо піти за цією схемою, то наукові й навчальні установи матимуть можливість самостійно визначати стратегію та матеріальні форми її реалізації. Час вищим чинам від влади зрозуміти, що ВНЗ самі знають, як ефективно витрачати зароблені ними ж гроші. Економічна складова ринкової економіки «розробка — впровадження — одержання прибутку» сильна сама по собі, тому солідна дослідна організація або ВНЗ як учасники ринку  зацікавлені в мінімізації витрат і максимізації віддачі. Утручання держави тут абсолютно ні до чого.

Олександр БІЛІЛОВЕЦЬ

У «Київському політехнічному інституті» опановував спеціальність, яка знаходиться на стику кібернетики і математики з вкрапленнями економіки, що оформилося у вивчення функціонування фінансових інтернет-сервісів.

Ярий прихильник технічного прогресу, глобалізації та «інтернетизації». Бо вважає, що Інтернет — це така штука, «зарегулювати» яку традиційними прийомами із оффлайнового життя доволі складно: Глобальна Мережа змінюється значно швидше, ніж ставляться підписи під указами і навіть замикаються деякі хімічні реакції в мізках. Вірить, що майбутнє за друкованими ЗМІ, але друкуватися вони будуть на електронному папері.

Нерегулярний автор матеріалів про інформаційні технології, фінанси та цікаві вітчизняні технології.

You may also like...