Подорож життям

Робоче місце вченого не в бібліотеці, а в дорозі — упевнений міграціолог зі світовим ім’ям Сергій Гордієнко.

«Я земну кулю всю не раз обійшов», — перефразовую­­­­­­чи Володимира Маяковського, говорить відомий мандрівник і вчений із Дніпропетровська. І насправді,  за кілька десятків років він фактично вже кілька разів обійшов Землю, принципово не використовуючи технічних засобів — тільки власну мускульну силу для пересування на лижах або човні.

Професійним мандрівником Сергій Гордієнко став не відразу. Починав зі спортивного водного туризму, сплавляючись гірськими ріками СРСР. У 1988 році очолював всесоюзну лижну комсомольсько-молодіжну експедицію з Кольського півострова на Соловки, у 1990-му — комплексну пішо-водну експедицію ріками Якутії. Потім були походи на Полярний Урал, лижна експедиція на Крайню ­Північ, у район Карського моря, піший перехід через тундру півострова Таймир. У ­1995 році здійснив автономний лижний перехід з островів Північної Землі до Північного полюса за планом вчень МНС Росії, а в 1996-му брав участь у першій українській антарктичній експедиції. Для нього це був тримісячний лижний похід ­Антарктидою довжиною 1500 км. Через два роки Сергій здійснив перехід із Північної Землі через Північний полюс у Канаду. На межі століть пройшов Південну й Центральну Америку — від Вогненної Землі до Мексики, подолав пустелю Сахара із заходу на схід. І все — сам. За цей час він записав на власний рахунок понад ­60 тисяч кілометрів.

Подорожує світом Сергій Гордієнко із практичною метою — вивчає глобальні міграційні процеси. На його рахунку вже близько десятка книг із цієї теми.

Усе своє ношу із собою

У рамках багаторічної програми Solotransglobal («один через великі простори») український мандрівник сам здійснив експедицію, пройшовши за півтора року більше 15 тис. км тільки із Севастополя у Владивосток. У цьому переході, який почався напередодні 2004 року, його супроводжував вірний друг — лабрадор Румб: собаки цієї породи вміють пірнати на глибину до 10 метрів, витягувати людей з-під лавин, рибалити, полювати, іти за слідом, а ще — тягти візок.

Зупиняючись у великих населених пунктах, Сергій читав лекції з екстремального туризму й техніки виживання в складних умовах. А досвіду йому не бракує. Якось під час одного зі своїх перших північних переходів він провалився в крижану тріщину. Ще складніше було в Антарктиді: невідомий жителям планети холод скував тіло, заважаючи обміркувати  ситуацію. Щоб не змерзнути, він намагався весь час рухатися й розпалив похідний примус, який дав таке необхідне тепло. Дійшов до табору, по дорозі відкривши давній льодовий щит, який назвав ім’ям дочки Аліси (щит Елліс зареєстрований Британською антарктичною службою й нанесений на карту).

Із чим же він іде в дорогу? Екстремал-одинак майже нічого із собою не бере. Весь його нехитрий скарб — намет, надувний човен, лижі, примус, баночка меду, трохи сала, круп і сухофруктів, а ще спеціальне спорядження — уміщається в невеликому візку-рикші на велосипедних колесах, здатному витримати вантаж вагою до 150 кг. Цей розкладний візок, названий мандрівником імміграційним, — його особливе ноу-хау. Технічно він дуже простий, такий може зробити кожен турист. Але він мобільний, не займає багато місця й у той же час у ньому можна швидко розмістити необхідну поклажу. А це дуже важливо в будь-якій надзвичайній ситуації, відзначає Сергій, адже часу на збори в цьому випадку немає. Імміграційний візок уже належним чином оцінили в різних країнах. Під час його подорожей Південно-Східною Азією місцеві жителі із захватом дивилися на європейця, який спритно долає важкі азіатські дороги в сейсмічно небезпечних районах планети. Такий візок міг би бути дуже корисним й у нашій країні, уважає мандрівник, насамперед у медицині катастроф.

За словами Сергія Гордієнка, шлях додому найчастіше є дуже складним і триває кілька років. Він відзначений не однією тисяччю кілометрів і небезпекою на кожному кроці. Дорога назад із Владивостока­ пролягала через Братськ, із заходженням в Іркутськ. Він першим із мандрівників пройшов уздовж всієї траси Байкало-Амурської магістралі, долаючи близько 30 км на день, і не раз йому доводилося ночувати в наметі за мінус 50 градусів.

Несподіванки й неприємності траплялися майже щодня. За рік подорожі із Владивостока до Братська Сергій Гордієнко зустрів п’ять уссурійських тигрів і більше 60 ведмедів, які зовсім не були гостинними. За словами Сергія, щоб віджахнути звіра, досить голосно свиснути.

Під чужим прапором

Зупинка в Україні триватиме кілька місяців. Після цього він знову вирушить в дорогу. На дорожній карті Сергія Гордієнка ще залишаються нескореними два континенти — Європа й Африка. Третій етап його програми — каботажне плавання на п’ятиметровому пластиковому судні «Лазер» класу «морський каяк».

— Вийти в море я планую із Севастополя у квітні, — ділиться планами Сергій, — і Чорним морем дістатися Босфорської протоки. Далі поставлю човен на колеса й знову піду сушею. Потім, ще раз пройшовши на каяку Середземне море уздовж узбережжя Північної Африки до Гібралтару, я маю намір обігнути всю Європу й увійти в Західну Двіну, далі європейськими ріками дістатися Дніпра й причалити в Севстополі.

За розрахунками Сергія, це триватиме близько року. Слід зазначити, що такий шлях ще ніхто не долав. На всю подорож необхідно 10 тисяч євро. Оплатити витрати на візи й обладнання хочуть представники російського бізнесу, які вже не раз давали йому, громадянинові України, можливість подорожувати. Однак Сергій­ Гордієнко сподівається знайти підтримку на рідній землі й іти далі під прапором України.

На четвертому етапі подорожі Європейським континентом — перехід із Севастополя до Північного полюса. Знову один, пішки, на лижах і вплав.

Крижаний міст

Мета всіх його вкрай небезпечних з погляду обивателя переходів — дослідження психології людини і, як наслідок, вироблення методик виживання в екстремальних умовах. І все-таки один із головних наукових інтересів мандрівника — міграціологія.

— Населення планети в надзвичайних ситуаціях здатне мігрувати дуже швидко, — уважає Сергій і зараз збирає докази своєї теорії.

Так, ще під час перших своїх переходів Арктикою він помітив, що його переслідували песці. Це недарма. Певне, у них це закладено в генах, у міграційну пам’ять, припустив дослідник. Разом із людьми їм легше подолати величезний льодовий простір у пошуках нових місць проживання. А коли так, то є підстава говорити про те, що люди вже раніше перетинали Північний полюс. Можливо, льодовий щит Північного Льодовитого океану був колись мостом між Євразією та Північною Америкою, і саме цим шляхом наші далекі предки потрапили в Новий Світ.

Сергій Гордієнко

Кандидат історичних наук, доцент Київського університету туризму, економіки та права. Майстер спорту України, дійсний член ЮНЕСКО, член Українського географічного товариства, почесний член географічного товариства США. Він один із провідних фахівців у світі з виживання самотужки. На його рахунку близько 30 екстремальних експедицій, у тому числі два переходи через Північний полюс.