Битва джентльменів

Красива, азартна гра за правилами й поняттями — поза часом і межами.

«Отак я з тобою поговорю, Копчений! І отак ми з тобою поговоримо!» — хто не пам’ятає знамениту сцену розправи на більярді, яку вчинив над шахраєм Копченим великий детектив Гліб Жеглов. Це більярдне «побиття немовля» можна назвати гімном усіх вітчизняних гравців: тут відбита сама суть гри, адже більярд — це захоп­лива, часом жорстока й трагічна битва за столом із зеленим сукном.

— Безперечно, більярд — такий собі двобій, але шляхетний, не з метою одне одного знищити, образити, розтоптати, — говорить експерт, автор і ведучий рубрики «Російський більярд»  кримської телерадікомпанії «Чорноморська» Руслан Айрапетян. — За умови дотримання правил і більярдного етикету можлива грамотна цікава гра,  яка дає задоволення. Але, на жаль, саме відсутність етикету — мабуть, одна з головних проблем наших гравців. Це і неповага до суперника, і прагнення нехай у м’якій формі, але обдурити одне одного, а хто зробить це краще, той і ­виграє…

Проте, у грі є як писані, так і неписані правила поведінки. Наприклад, якщо виникає суперечлива ситуація, обов’язково запрошують людину нейтральну й авторитетну, яка і має розсудити гравців. Крім того, не можна говорити під руку, не можна збивати суперника з удару, «випадково» зачіпаючи кий, не можна ним розмахувати або залишати біля стола, адже його можна зачепити ногою, а то й  зламати. Кий треба класти на стіл, якщо партію закінчено, і на належне місце, якщо йде бій.

Щоб вплинути на гру, глядачі теж часто використовують заборонені прийоми, наприклад, голосно аплодують. Винятком є ТБ-трансляції або змагання, у яких гравці «б’ються» на спеціальній арені, оточеній глядачами. А щоб у спокійній атмосфері клубу висловити свій респект, досить ляснути пальцями, і тоді ви не заважатимете гравцям сконцентруватися перед черговим ударом.

Як розповів Руслан Айрапетян, в Україні й на всьому пострадянському просторі­ грають переважно в російський більярд. Він поширений у Києві, Одесі, Дніпропетровську та інших великих містах країни. Один із найпопулярніших турнірів — «Пальміра палас» — проходить у Криму, у готелі «Ялта». У Києві останнім часом намагаються розвивати снукер — це англійський різновид більярда.
Крім того, у російському­ ­більярді часто грають у вільну піраміду або «американку», яка також дуже популярна. Є і артистичний­ більярд — шоу, що являє собою  демонстрацію трюків-ударів, які у звичайній щоденній грі використовуються рідко.

А от проблема російського більярда — у недостатньому фінансуванні, уважає експерт:

— Добре, якщо на чемпіонатах світу, посівши перше місце, гравець здобуде приз у 30—40 тисяч доларів. Це несерйозно, у тому ж снукері за світову першість беруть по 200—300 тисяч фунтів стерлінгів — залежно від спонсорів та регламенту.

Дурні гроші

У комерційній грі на більярді немає нічого кримінального, адже люди просто між собою домовляються й за законом це каратися не може. Звичайно, якщо говоримо про адекватну гру, яка не приводить до конфліктних ситуацій. Тож сучасним Жегловим непокоїтись нема чого.

Але все-таки темний бік, пов’язаний із грою на гроші, є й у більярду. Деякі комерційні гравці «ловлять» «клієнтів» напідпитку, які не надто добре володіють києм, саме коли ті в потрібній кондиції. Щоб зірвати якнайбільший куш, вони демонструють перед «веселою» жертвою погану
гру й чіпляють на цей не­хитрий гачок осіб досить заможних. Утім, для багатьох
«замазаних» (див. словничок більярдного сленгу) це урок: не грати на гроші й відкрити для себе всі інші принади цієї чудової гри.

Хоча рід занять у більярді значення не має, усе-таки йому віддають перевагу люди успішні. Це дуже популярний вид відпочинку  бізнесменів, народних депутатів, юристів, журналістів. Відомо, що багато переговорів ведуться за більярдним столом, адже тут якнайкраще проявляється характер людини, багато її недоліків і кращих рис видно відразу. Говорять, що в більярді вирішуються мало не долі народів. Крім того, давно відомо, що більярд — чудовий моціон: під час затяжної гри можна «намотати» навколо стола кілька кілометрів.

Ну а головна його перевага­­ — у доступності: навіть якщо ви вже літні, за порівняно невеликий час — лише близько року — можна вийти на досить високий рівень і поборотися із професійним гравцем. Однак  не поступитися супернику вийде лише в деяких іграх, де крім кладки (забивання куль) потрібна ще й тактика, як, наприклад, в «комбінованій піраміді».

Удари історії

Більярд відомий уже понад 4 тисячі років. У його історії багато цікавих фактів, чуток і побрехеньок.

Третій президент США ­Томас Джеферсон, якого можна побачити на дводоларовій банкноті, був такий зайнятий важливими державними справами, що  не спромігся скасувати заборону на гру в більярд у Віргінії. Тому, пішовши на пенсію й перебравшись туди жити, він регулярно чинив беззаконня в таємній кімнаті на третьому поверсі свого особняка, де стояв більярдний стіл, проводячи із колегами-пенсіонерами час за улюбленою грою.

У XVIII столітті більярд ­перейшов із розряду елітарної розваги у великий спорт. Певне, гравцям набридло бурчання дружин, незадоволених відсутністю увечері чоловіків, які грали в більярдній. Помізкувавши над цим, вони вирішили перекваліфікуватися в спортсменів, що звучало набагато приємніше за інші епітети на свою адресу. У 1873 році в США відбувся перший чемпіонат світу з більярду.

Як би дивно це не звучало для сучасної людини, та, мабуть, і для сучасного священика, церква з якоїсь причини заборонила більярд у Франції. У XV столітті в цій країні зіграти партію вважалося­ таким же гріхом, як перелюбство, богохульство й порушення постів. Утім, тривало це недовго, і вже в XVI столітті позолочений більярдний стіл став звичайним предметом королівських покоїв.

Михайло Булгаков і Володимир Маяковський у перервах між написанням своїх шедеврів із задоволенням боролися один з одним за більярдним столом. Автор «Майстра й Маргарити» віддавав перевагу тонкій і ювелірній пірамідці, а поет-трибун — гарматним ударам «американки», у чому справедливо вважався серед знавців майстром.

Зірвати метелика

В аматорському більярді­ на одяг гравця не звертають уваги, за винятком деяких елітних клубів. Однак і там головна вимога до гостя­ — елементарна охайність. Але все-таки класика більярдної моди —у відомому й сьогодні екіпуванні: чорні штани, біла сорочка, жилетка й, звичайно, краватка-метелик. Ця остання деталь дрес-коду завдає гравцям найбільше незручностей. Як правило, більярдисти не люблять метелики, і щойно закінчується гра, буквально зривають їх із себе.

Легенда про Женю Сталєва

Більярдисти розповідають кумедний анекдот із дитинства багаторазового чемпіона світу з російського більярду Євгена Сталєва. Прийшов чоловік у більярдний клуб і запитав маленького Женю: «Хлопче, можна з тобою пограти?» — «А по чому, дядьку?»— «А по двісті доларів». — «Ну, гаразд. Але з однією умовою: я завжди розбиваю». Вони починають гру, іде партія за партією, і Женя кожну з них закінчує з кия, тобто його суперник жодного разу так і не підійшов до стола. «Хлопче, ти надто добре граєш, — заскімлив розлючений гравець. — Дай мені фору хоча б у кілька куль!» — «Як же я вам дам фору, якщо не знаю, як ви граєте?» — слушно за­уважив вундеркінд.

Словничок більярдного сленгу

Фукс — випадково забита куля, ще говорять «забив дурня». 

Дуже часто вживається слово комерція, тобто гра на гроші.

Замазався — гравця затягла комерційна гра, він почав активно грати на гроші.

Дай мені хрест – дай мені фору. Сильніший гравець може дати фору в кілька куль менш досвідченому суперникові. Класичний приклад: у російському більярді пропозиція «зіграймо в дев’ять-шість» означає, що для перемоги одному треба забити 9 куль, а іншому — 6.

Дармовий — слабкий (про гравця), легкий (про кулю).

Шпильовий — так говорять про сильного гравця, який, як правило, не має ніяких спортивних звань.

Із кия (зібрати з кия, виграти з кия) — перемога, за якої один із гравців виграв за один підхід до стола. Тобто або він розбив піраміду (ромб) і в одну серію закінчив партію, або суперник розбив, і гравець знову ж за один підхід закінчив партію.

Довідка «УТГ»

Снукер — різновид більярдної лузної гри. Поширена у Великій Британії, а з 1970-х­ років стала популярною в усьому світі, особливо в Європі та Китаї. На початку гри на ігровому столі розташовуються 15 червоних куль, покладених у піраміду, і 6 кольорових куль, кожна з яких розташована на певній позначці. Біла куля (биток) використовується для ударів по кольорових. Гравці мають по черзі забивати червоні й кольорові кулі в лузи. Поки червоні залишаються на столі, забиті кольорові кулі виставляються на свої позиції. Виграє той із гравців, хто набере більшу кількість очків. Мета гри — забити якнайбільше куль і одержати якнайбільше очків на свій рахунок у рамках правил гри. Снукер — інтелектуальна гра, у якій досвідчені гравці прораховують свої дії на кілька ходів уперед.