Парові фантазії

Місто тоне в хмарах смогу, небо розсічене фабричними трубами із червоної цегли, вулицями котять локомобілі, над ними літають дирижаблі. Замість звичних нам кремнію й нафти, з яких складається сучасний технічний світ, — латунь і пара. Бруківками, освітленими газовими ліхтарями, йдуть джентльмени у фраках і круглих окулярах-гоглах. Кишеньковий хронометр із шестірнями показує XXI століття… Така альтернативна реальність стимпанку, у якій час зупинився на  промисловій революції епохи зародження капіталізму.

ПАРодія

Від самого початку стімпанк був напрямом наукової фантастики, що моделює варіант розвитку людства, за якого механіка й парові машини досягли досконалості.­ Сам термін у 1980-х роках придумав письменник Кевін­ Джеттер, причому як пародію на інший популярний жанр — кіберпанк. Несподівано в автора з’явилося чимало продовжувачів і наслідувачів, які прийняли правила гри й почали переносити ідеї  ХХІ століття в антураж ХІХ і, навпаки, шукати сучасним технологіям «парові аналоги».

Згодом пародія виросла в цілий напрям у масовій культурі: пара проникла в літературу, графіку, скульптуру, у дизайн усього на світі й навіть у кіно. У 90-х з’явилися й письменники в цьому жанрі — Чайн Мьєвіль, Вільям Гібсон, Пол Ді Філіппо… Та й знамениті фантасти Перумов, Лук’яненко й Гаррісон експериментували з парою. У 2000-х роках напрям набув усіх ознак субкультури: комп’ютерні ігри, музика, аксесуари, символіка й фестивалі в стилі стімпанк. У 2010 році перші такі фестивалі проведено в Україні.

Прикмети часу

Чим же відрізняється стімпанк від класичної фантастики? А тим, наприклад, що Жуль Верн або Герберт Уеллс, хоча й можуть уважатися натхненниками цього напрямку, але сприймали парові девайси як фантастичні елементи й уважали, що за всім цим майбутнє, а для сучасників це тільки гра в ретро. До того ж немає вернівського оптимізму — суцільна  антиутопія.

Отже, як би виглядав наш світ, якби він пішов іншим шляхом? Уявіть собі, що завдяки  енергії пари рухаються автомобілі, паровими турбінами оснащені дирижаблі, і, звичайно ж, величезний водяний котел посідає чільне місце на паровозах і пароплавах. За допомогою пари розводяться мости, працюють механізми на фабриках. Пересуваються люди на паротурбовозах, паробусах, примітивних аеропланах, морями сновигають цивільні й бойові кораблі на паровому ходу, причому досить великі — океанські лайнери й дредноути. Є й інші, часом загадкові механізми, зроблені із клепаного металу (ніякого зварювання!), мідних труб і дерева. І при цьому все працює як годинник. Машини оснащені важелями й приладами з аналоговими циферблатами та стрілками, а зовні витримані в стилістиці вікторіанської Англії. Ще один полігон для фантазії — Дикий Захід. Так, у фільмі «Дикий, дикий Вест» фігурує паровий танк, гідравлічне інвалідне крісло, паровий тарантул, парові кулемети… Навіть роботи, точніше, заводні механічні автомати, працюють на парі. Є в цьому світі місце й інформаційним та обчислювальним технологіям, але їхній рівень розвитку не дуже випередив електрику: лише зрідка трапляються неелектронні арифмометри, схожі на касові апарати, трохи частіше — обчислювальна машина Беббіджа, ще рідше­ — пневмопошта й пневмотранспорт. Застрягла в часі промислової революції і зброя, і це при тому, що війни в цьому світі ведуться перманентно. Із цікавих видів зброї можна відзначити хіба що життєздатні парові­ гармати та клинки, розміщені усередині трості. А от теоретична наука тут розвивається з майже космічною швидкістю, але всі виробничі завдання теж вирішуються за допомогою технологій епохи пари.

Незважаючи на всю фантастичність, стімпанк вимагає від авторів особливої технічної вірогідності — усі машини мають бути описані максимально правдоподібно, адже в іншому разі втрачається шарм ретрофутуризму. От чому багато письменників, художників і дизайнерів стімпанку мають інженерну освіту.

А насправді…

Насправді вік пари добіг кінця, так і не встигнувши початися, — з’явилися інші можливості й потреби, тому паровози із ККД не більше 5% просто віджили своє. Але ж ще в 30-ті роки дійсно існували паровий мотоцикл, парові танк, трактор і літак, газогенераторні вантажівки. Деякі розробки мали такий потенціал, що стімпанк  міг би стати реальністю. Наприклад, у ХІХ столітті була створена цілком ефективна парова гармата. Узагалі, про неї замислювалися і Архімед, і Леонардо, але в життя їхні ідеї втілив російський військовий інженер Карелін. Мідна зброя була сконструйована в 1826 році, залишилися документи, які підтверджують успішність випробувань. У 1829-му швидко­стрільність за рахунок підвищення тиску пари в котлі досягала 50 пострілів на хвилину. Круглі чавунні ядра мали нищівну силу. А потім почалися причіпки з боку військових експертів, перевірки затяглися, і впровадження так і не відбулося.

Великий потенціал був і в ще одного винаходу з Росій­­ської імперії. У 1880-х роках інженером М. Тверським був створений і успішно працював унікальний паровий роторний двигун. Машина помітно відрізнялася від тодішніх парових двигунів довговічністю, ефективністю та високим крутним моментом, а після заміни парової труби перетворювалася на насос. Двигун Тверського пройшов випробування й одержав багато позитивних відгуків від членів Імператорського­ ­Російського технічного товариства. Як видно, на агрегат робили велику ставку: він стояв навіть на прогулянковій яхті російського імператора й мав популярність в Англії та США. Чому винахід було забуто після смерті автора, невідомо. Певне, просто не судилося парі стати головною рушійною силою прогресу. Але ж помріяти можна…