Алгоритм кремнієвих долин

У Бахчисарая та Броварів з’явився шанс змінити бренд із гаремів та пива на високі технології.

Цього року ми святкуватимемо двадцятиліття незалежності України. Увесь цей час не вщухає дискусія про оптимальну для країни економічну модель. Вітчизняна еліта, яка з відвертою заздрістю дивилася то на азіатських «тигрів» і «драконів», то на країни Східної Європи, так і не зуміла запропонувати своєї стратегії розвитку.

Позитивна зовнішньоекономічна кон’юнктура дозволяла певний час ігнорувати вже перезрілу необхідність системних реформ. Криза досить жорстко показала нежиттєздатність більшої частини економік країн СНД. Це значно прискорило темпи пошуку нового модернізаційного проекту, у тому числі й в Україні.

У пошуках дива

Сьогодні як ніколи нагальним є питання ефективного використання наявних ресурсів для подолання кризи і якнайуспішнішого входження в глобальну економічну систему. Із цього погляду не можна забувати про серйозні позиції нашої держави в галузі інформаційних технологій.
Україна — п’ята у світі країна з експорту програмного­ забезпечення (у всякому разі, за версією Сергія Тігіпка) і десята в Європі за числом користувачів Інтернету. Не дивно, що вітчизняні політики поступово починають звертати увагу на цей найважливіший сегмент економіки.

Під час останніх виборів у місцеві органи влади обережно пролунала тема створення в Україні аналога Кремнієвої долини. Такий же проект зараз усерйоз розглядається в Росії, де колиску високих технологій намагаються створювати в підмосковному Сколковому. Гонитва за володіння такою собі точкою зосередження інтелектуально-тех­нологічного потенціалу України й країн СНД уже почалася.

Віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко вважає, що інноваційний прорив має початися із Криму:

— Оптимальний ареал­ розміщення української Кремнієвої долини — простір між Сімферополем і Севастополем із формальним центром у Бахчисараї. На цій території можуть розміститися офісні будівлі для інженерів та програмістів, представництва провідних IT-компаній зі Східної Європи та з пострадянського простору, експериментальне виробництво.

Недавно плани українського уряду створити свою Силіконову долину підтвердив і прем’єр-міністр. Микола Азаров не виключив, що розміститися вона може під Києвом. Крім цього, прем’єр заявив про намір створити поруч зі столицею технопарк за зразком єгипетського Smart village, який торік відвідувала українська урядова делегація.

Багато членів уряду сподіваються, що IT-індустрія стане одним із локомотивів економіки. На думку Сергія Тігіпка, Україна має можливість збільшити експорт програмного забезпечення з $1 млрд на рік до 5—10. За обсягу глобального ринку експорту програмного забезпечення в $120 млрд таке завдання не виглядає нездійсненним. Однак для цього недостатньо самих лише заяв. Потрібне активне сприяння держави розвитку перспективної галузі.

Податкові страждання

Друга половина минулого року для вітчизняних бізнесменів проходила під знаком Податкового кодексу. Ще в липні відбулася зустріч голови Держкомпідприємництва­ Михайла Бродського із представниками українсь­кого ІT-бізнесу. Були пропозиції перевести програмістів-фрілансерів на податок на прибутки в розмірі 15%, а підприємства, за аналогією з індійською системою, на 6-відсотковий соціальний внесок із кожного співробітника. У свою чергу Михайло Бродський запропонував взяти за орієнтир 8-відсотковий соціальний внесок для підприємств, залишивши відкритим питання з фрілансерів. Чиновник підрахував, що за такого внеску щорічні надходження від IT у бюджет становитимуть близько 400 млн грн.

Утім, ці наміри залишилися на папері. У новому Податковому кодексі не передбачено ніяких серйозних преференцій для IT-галузі. Але ж «офшорне» програмування в країні розвивається небаченими темпами. Не можна забувати, що збільшення податкового навантаження на галузь загрожує розпадом або тінізацією 60% українського IT-ринку.

Більш того, як уважає заступник голови правління Інтернет-асоціації України Олександр Ольшанський, робити ставку виключно на розвиток «офшорного» програмування не можна, оскільки за аналогією з більш традиційними галузями це означає торгівлю сировиною. Якщо держава передбачає розвивати інформаційну економіку, необхідно будувати IT-компанії та корпорації безпосередньо в країні. Уже зараз ми споживаємо величезну кількість інформаційних продуктів, а через десять років розвиток глобальної економіки перетворить цю потребу на залежність. У результаті — нова діра в платіжному балансі країни та ­вітчизняних компаній.

Утім, поки в нас є час стати одними із законодавців моди на глобальному ринку IT. Для цього треба трохи допомогти вітчизняним фахівцям. Позитивних прикладів у світі чимало, варто звернути увагу на Індію, яка тільки завдяки своїм програмістам заробляє десятки мільярдів доларів на рік.

Індійський прорив

Приголомшливий успіх цієї країни став можливим завдяки вдалим реформам її уряду. У 2000 році був ухвалений спеціальний закон про інформаційні технології та створене міністерство зв’язку та інформаційних технологій, перед яким і було поставлено завдання «перетворити Індію на IT-наддержаву до 2008 року».

До кінця 2003-го інтернет-провайдери нічого не платили за ліцензії, а з 2004 року була уведена символічна ­плата — 1 цент на рік.

Держава вжила спеціальних заходів для залучення капіталовкладень. Від податків звільнені 90% доходів, одержуваних від експорту програмного забезпечення. Весь дохід компаній, цілком орієнтованих на експорт, не обкладається податками. Дозволено вивезення всіх інвестицій і 100% прибутку, якщо капіталовкладення були зроблені в конвертованій валюті. Ще з 1997 року від усіх податків звільнений імпорт програмного забезпечення та ввезення деталей комп’ютерів на підприємства-експортери.

Індія підписала угоду про інформаційні технології зі Світовою організацією торгівлі, і з 1 березня 2005 року були додатково скасовані всі мита на 217 видів товарів, у тому числі на комп’ютерні комплектувальні. Спеціальні пільги надаються фірмам, які займаються науково-дослідною та дослідно-конструкторською діяльністю. Дозволена стовідсоткова участь іноземного капіталу на підприємствах, що працюють на експорт.

Величезну роль у наукових і технологічних успіхах індійських учених відіграють їхні зв’язки із зарубіжними партнерами. Ученим цілеспрямовано допомагає уряд: докладає зусиль для розширення контактів індійської науки з міжнародною спільнотою, збільшує фінансування спільних проектів, знаходить іноземних партнерів, готових інвестувати в індійську науку і техніку, оплачує перебування в Індії зарубіжних дослідників, забезпечує довгострокові закордонні відрядження вчених.

Найактивніше зміцнюється співробітництво зі США, що пов’язано не тільки з передовими позиціями цієї країни в науці та високих технологіях, а й з особливою роллю, яку відіграють зв’язки з індійською діаспорою за кордоном.

Індія приділяє багато уваги створенню особливих економічних зон, як багатопрофільних, так і спеціальних (їх понад 150), у тому числі для розвитку інформаційних технологій. У них підприємства звільнені від податків на п’ять років, ще стільки ж часу вони платять лише половину податків. Створено парки програмних технологій, які на 100% є експортно-орієнтованими (на них припадає 80% усього експорту ПЗ).

Усе це дозволило Індії успішно виконати поставлене завдання: у 2008—2009 фінансовому році тільки експорт програмного забезпечення становив $47 млрд (друге місце у світі після США).

Звичайно, не можна забувати, що індійські реформи мали комплексний системний характер. Причому інддійцям удалося використовувати у своїх інтересах саме ті тенденції світової економіки, які в нас зазвичай лають. Три кити індійського успіху­ — лібералізація, приватизація та глобалізація. Лібералізація­ стала тим інструментом, який допоміг відкрити дорогу інвестиціям, розвинути­ конкуренцію, надати спожи­вачеві великий вибір това­рів та послуг. Приватизація підприємств державного сек­­тора дозволила виявити їхню реальну вартість і зробити­ їхні активи ліквідними на ринку. Глобалізація дала можливість індійським компаніям вести бізнес за кордоном, розширювати свій доступ та вплив.

Можливо, і нам слід поставити собі таку ж мету — через десять років поповнити лави інформаційних супердержав.­ Здається, наша країна для цього має не менше можливостей, ніж Індія. Питання тільки в політичній волі та професіоналізмі влади.