Шагренева шкіра збуту

Для орієнтованого на експорт ГМК країни питання освоєння внутрішнього ринку перетворюється мало не на питання виживання.

Вітчизняних металургів гальмує неухильне звуження географії збуту продукції. Хоча в найближчі кілька років на певний життєвий простір вона все-таки може сподіватися.

Зробити — не означає продати

Обсяги виробництва в українській металургії дедалі зростають, хоча в порівнянні з докризовим рівнем залишаються досить невеликими. За оцінками фахівців ДП «Укрпромзовнішекспертиза», які представляють песимістичну точку зору, випуск сирої сталі в порівнянні з минулим роком збільшиться лише на 3—3,5% — до 34 млн тонн. На думку ж аналітика ІК BG Capital Євгена Дубогриза, який розділяє оптимістичний погляд на це питання, показник зросте не менш ніж на 14,5% — до 37,4 млн тонн.

Як припускають у ПХО «Металургпром», виробництво чавуну й сталі збільшиться на 6%, а прокату — на 7%. «Прогноз же самих метвиробників більш оптимістичний. Вони планують наростити виробництво чавуну на 12%, сталі — на 13%, а прокату — на 16%», — уточнює заступник генерального директора «Металургпрому» Олександр Зражевський. Утім, за яким би сценарієм не розвивалися події, мабуть, до докризових показників ще далеко.

«Під дією факторів глобальної кризи Україну за рівнем виробництва сирої сталі було відкинуто на десять років назад. Якщо максимальні обсяги виплавки в 2007-му становили майже 43 млн тонн, то в кризові 2008—2009 роки вони скоротилися приблизно на 30%», — констатує директор ДП «Укрпромзовнішекс­пертиза» Володимир Власюк. І в 2010-му металургам удалося лише незначно надолужити згаяне: цей показник досяг 32,5 млн тонн, тільки на 9,2% перевищивши рівень 2009 року — зростання виробництва чавуну становило 7%, сталі та прокату — 10%.

Однією з головних причин такої ситуації є те, що, завдяки  високому попиту та стрімкому зростанню цін на сировину в усьому світі, холдинг «Метінвест» регулярно підвищував ціни на залізну руду для вітчизняних споживачів. «Якби не це, Україна змогла б збільшити обсяги випуску сталі на 18-20%», — упевнений Євген Дубогриз.

А фахівці «Укрпромзовніш­експертизи» вважають, що проблема не так у непосильних витратах на сировину, як у обмежених можливостях збуту, оскільки торік у наших металовиробників було відчутно менше замовлень, ніж у їхніх закордонних конкурентів. «Сьогодні в України, у принципі, не залишилося перспективних ринків збуту, де вона могла б розраховувати на інтенсивний розвиток продажів», — уточнює начальник аналітичного відділу ДП «Укрпромзовніш­експертиза» Олександр Крайников.

Що впало, те пропало

За даними «Укрпромзовніш­експертизи», за останні три роки обсяги експорту української металопродукції знизилися на більш ніж 4,5 млн тонн — із 28,2 у 2007 році до 23,5 млн тонн у 2010-му. «І цей недогляд, на жаль, незворотний. Ніякі ситуативні кон’юнктурні сплески на загальну тенденцію скорочення обсягів експорту не вплинуть», — відзначає Олександр Крайников. До кінця минулого року вітчизняні метвиробники змогли більш-менш відновити колишні обсяги поставок продукції тільки в країни Євросоюзу та Азії. Спад натуральних продажів на ринках Туреччини, країн Близького Сходу та Північної Африки подолати так і не вдалося. «У наступні ж роки можливість збуту українського металу на цих ринках може взагалі бути дуже сумнівною», — підсумовує Крайников.

Річ у тім, що, попри кризу, у цих регіонах інтенсивно реалізовувалися програми розвитку власної металургії. За останні п’ять років Туреччина запустила декілька нових виробництв загальною потужністю 12 млн тонн продукції на рік, країни Близького Сходу та Африки — 12,8 млн тонн. У найближчі ж роки в експлуатацію буде введено ще декілька підприємств у Південно-Східній Азії. Це спричинить радикальне звуження традиційних експортних ринків вітчизняної металургії найближчим часом.

Галузі доведеться мати справу й із жорсткими заходами із захисту внутрішніх ринків Євросоюзу, країн Північної Америки та інших великих імпортерів металу. Як зауважив на грудневій балансовій нараді представників ГМК тодішній заступник міністра промислової політики Сергій Бєлєнький, «протистояння, яке окреслюється, буде дуже серйозним». Влада цих держав особливо пильно стежитиме за проявами державного протекціонізму у відповідних галузях країн-конкурентів. «А тому в 2011 році про поновлення якихось пільг для підприємств ГМК не може бути й мови», — відзначив Бєлєнький.

Проте в найближчі рік-двох українська металургія все-таки може розраховувати на певний життєвий простір. Більш того, як уважає, наприклад, Євген Дубогриз, цього року обсяги експорту вітчизняного металу навіть наблизяться до докризових. «Це можливо завдяки тому, що собівартість української сталі з огляду на транспортні витрати поки  порівняно невисока. Так, якщо в наших конкурентів з Росії цей показник на сьогодні становить $470-500 за тонну напів­фабрикату, то в Україні він не перевищує $450-480», — пояснює експерт.

Криза поки не закінчилася

Ще однією перешкодою для істотного зростання обсягів виробництва в українській металургії стане, звичайно­ ж, характерний для кризи невисокий рівень світового металоспоживання взагалі. Згідно із прогнозами, цього року воно зросте не більш як на 5—5,5%. Часи «справжнього попиту» ще не настали. «Сплеск попиту на сталь відбудеться тоді, коли фінансові установи вдадуться до подальшого зниження кредитних ставок», — уважає Євген Дубогриз.

Але ціни все-таки зростуть. Це буде спровоковано дефіцитом основних видів металургійної сировини, який поки триває, і її неухильним подорожчанням. Як відзначають аналітики ІК «Трійка діалог», «загальне подорожчання гарячекатаного прокату та слябів може становити не менше $40 за тонну». За прогнозами аналітиків Альфа-банку, «протягом нинішнього року, за рахунок зростання цін на залізну руду приблизно на 30%, вартість сталі підвищиться орієнтовно на 13%». Під кінець року обсяги виробництва руди наздоженуть попит, що спричинить стабілізацію цін на сировину та металопродукцію.

Усе це говорить про те, що вийти на прибуткову роботу цього року українській металургії, швидше за все, не вдасться. 2009-й, який став для галузі роком «дна», вона закінчила із сукупним збитком у розмірі 9,578 млрд грн. У 2010-му удалося в кілька разів знизити цей показник: згідно з останніми даними Державного комітету статистики України, сукупний збиток галузі скоротився до 2,969 млрд грн.

Як відзначив на грудневій балансовій нараді представників ГМК заступник генерального директора ПХО «Металургпром» Олександр Зражевський, загальний обсяг дефіциту обігових коштів метпідприємств України становить 5 млрд грн. З урахуванням сьогоднішньої ситуації на зовнішніх ринках найближчим часом ті меткомпанії, які змушені закуповувати сировину на стороні, істотно поповнити її навряд чи зможуть. «А це свідчить про те, що криза ще не закінчилася», — сказав Зражевський.

Виробляти чи торгувати ломом?

У цих обставинах єдиною надійною перспективою для українських металургів є внутрішній ринок. Реальністю вона може стати тільки за умови, що буде вжито комплексних заходів із розвитку всіх металоспоживних сегментів економіки країни. Унаслідок економічних потрясінь 2008-2009 років споживання прокату в країні зменшилося приблизно на 40% і за підсумками 2009-го становило 6,2 млн тонн. Минулого ж року воно збільшилося тільки до 7,2 млн тонн.

Цей показник непорівнянний із загальним потенціалом внутрішнього ринку України. «Сукупний обсяг зношеного металофонду країни становить 327 млн тонн. Більшість видів закладеної в ньому старої металопродукції випускають вітчизняні підприємства. Отже, ­реалізація однієї тільки ­загальнодержавної програми заміни металофонду позбавить українських металургів від експортної залежності й пов’язаних із нею ризиків, як мінімум, на найближче десятиліття», — пояснює Володимир Власюк.

Євген Дубогриз у цілому поділяє цю точку зору: «Рано чи пізно власники застарілого металофонду будуть­­ просто змушені його поновлювати, якщо, звичайно, во­ни хочуть і надалі  займатися виробництвом продукції, а не торгівлею металобрухтом». Правда, він сумнівається в тому, що це відбуватиметься в рамках повномасштабної державної програми.

Аналітик ІК «Дрегон Капітал» Олександр Макаров відзначає, що зростання металоспоживання в окремих сегментах економіки також має перешкоди, які важко подолати: «Звичайно, у міру виходу країни із кризи воно збільшуватиметься, однак у найближчі роки стрибок цього показника в 2—3 рази навряд чи можливий. Щоб таке сталося, має на порядок зрости обсяг робіт у будівництві, але платоспроможного споживача в цьому секторі поки нема. Навряд чи реальне й різке збільшення споживання металу у вітчизняній промисловості».

Тож нинішнього року ємність внутрішнього ринку металу збільшиться лише незначно й навіть не наблизиться до докризових обсягів. Євген Дубогриз уважає, що вона досягне 7,7 млн тонн. І то тільки за рахунок підготовки до Євро-2012. Під реалізацію відповідних проектів буде поставлено лише
1,2 млн тонн додатково вироб­леної металопродукції. Що означає, що зараз як ніколи, попри майбутнє катастрофічне звуження географії збуту, основним пріоритетом для українських металургів усе-таки залишається зовнішній ринок. І це незважаючи на те, що потреба в розширенні продажів у країні щодня стає нагальнішою.