Жрець Уранії
Видатний польський астроном-самоук по-новому показав людству Місяць і зірки. На карті.
Гончі пси, лисиця з гусаком, маленький лев, рись і ящірка — такий незвичайний «зоопарк» 320 років тому зібрав один дивак із Гданьська. Правда, поруч одна з одною тварини існували тільки на папері; у реальності ж їх розділяють відстані, незбагненні для людського розуму.
28 січня виповнилося 400 років від дня народження Яна Гевелія, автора легендарного атласу «Уранографія: опис усього зоряного неба» і першого місячного картографа.
«Уранографія» побачила світ через три роки після смерті автора: у 1690-му атлас доопрацювала й видала дружина вченого Ельжбета. У 1663-му її, шістнадцятирічну дівчину, яка вийшла заміж за 52-літнього вдівця, цькували «за аморальність і розважливість» геть усі. Але це не був шлюб за розрахунком: їх об’єднала пристрасть до астрономії, тож шлюб цей можна в буквальному значенні назвати укладеним на небі. Ельжбета незабаром стала дослідницею, мабуть, першою жінкою-астрономом. Сьогодні її ім’ям названо малу планету 12625 і кратер на Венері.
За обсягом зоряний атлас Гевелія був досить скромним: 56 карт із сузір’ями, 1564 зірки, нанесені відповідно до укладеного раніше авторського каталогу. Цікаво, що сузір’я були зображені дуже майстерно: на гравюрах, деякі з яких належать самому авторові, барвисто зображені персонажі античних міфів і легенд. На той час така практика вже віджила своє — нею користувалися хіба що астрологи, а серйозні астрономи просто поєднували зірки лініями без жодних зайвих «красивостей». Однак Гевелій міг дозволити собі таке, він узагалі намагався всіляко популяризувати астрономію, наприклад, ознайомив європейців зі знаменитим зоряним каталогом султана Улугбека, виданим у 1437 році в Самарканді. У своєму атласі Ян Гевелій увів 10 нових сузір’їв, 7 з яких дійшли до наших днів. Йому ж належить ноу-хау — розширення «охоплення» за рахунок блідого штрихування суміжних з описуваним сузір’їв. Однак набагато важливіша за кількісні показники «Уранографії» була її якість: зірки нанесені з точністю до кутової хвилини! Для паперових карт це гранична точність — таку ж мають сучасні атласи.
Це тим більш дивно, що координати більшості зірок із каталогу, який покладено в основу атласу, Гевелій обчислював… без телескопа. Як і багато астрономів того часу, учений не довіряв оптиці: усі ці новомодні телескопи, думав він, тільки спотворюють природу речей. Дослідника можна зрозуміти: на той час у вжитку були недосконалі телескопи-рефрактори, найбільшим недоліком яких була так звана хроматична аберація — розкладання білого світла на окремі кольори й розбіжність відповідних різнобарвних картинок.
Переконати метра змінити упереджене ставлення до оптичних інновацій, які за всіх своїх недоліків безперечно були корисними, доручили молодому англійському астрономові Едмунду Галлею — тому самому, на честь якого назвали знамениту комету. Можливо, саме завдяки його приїзду в Гданьськ Гевелій переглянув свої принципи: припинивши критикувати телескопи, він почав їх удосконалювати.
В основу своєї моделі Гевелій поклав рефрактор Кеплера, а проблему хроматичної аберації спробував вирішити нарощуванням фокусної відстані — вона в його телескопі становила 45 метрів. Це була не класична дерев’яна труба з лінзами, а «повітряна» модель: об’єктив і окуляр не були жорстко пов’язані, вони кріпилися на стовпі за допомогою канатів і системи блоків, а для управління вченому довелося найняти команду відставних матросів.
І все-таки улюбленим інструментом Яна Гевелія завжди був простий секстант. Це на згадку про нього, який згорів у 1679 році під час пожежі в обсерваторії, учений назвав сузір’я. Місце йому астроном визначив між сузір’ями Лева й Гідри, яких астрологи зараховували до стихії вогню. «Вулкан переміг Уранію», — зі смутком констатував Гевелій, маючи на увазі бога вогню, який здолав музу астрономії.
…Не менше від своєї роботи Ян Гевелій любив батьківщину. «Громадянин світу Польського» — говорив він про себе. Не дивно, що земні успіхи Польщі астроном переносив на небо. Так, наприклад, на зоряних картах з’явилося сузір’я Щит: його повна авторська назва — Щит Собеського — данина поваги великому полководцеві королю Яну III Собеському, який переміг у битві з турками під Віднем у 1683 році.
«Уранографія: опис усього зоряного неба» стала вершиною наукової творчості Гевелія. А початок поклав інший, не менш відомий сьогодні трактат — «Селенографія, або Опис Місяця», який побачив світ у 1647 році. 133 гравюри зображували загальний вигляд супутника в різних фазах і 60 окремих ділянок. Крім того, учений виміряв відстань від Землі до Місяця й період його обертання навколо Землі. А ще копітке зіставлення різних видів дозволило Гевелію вперше описати явище лібрації — спостережувані із Землі повільні коливання Місяця. Період обертання Місяця навколо Землі збігається з періодом його обертання навколо власної осі, тому нашому погляду доступний тільки один, повсякчас звернений до нас бік супутника. Однак рух Місяця навколо своєї осі рівномірний, а навколо Землі — ні, через еліптичність місячної орбіти. У результаті Місяць іноді «спізнюється», а іноді, навпаки, «поспішає», дозволяючи спостерігачеві із Землі трохи зазирнути на його протилежний бік. Усього ми в такий спосіб можемо побачити 59% поверхні Місяця.
А потім було ще багато найрізноманітніших астрономічних відкриттів: обчислення періоду власного обертання Сонця, вивчення подвійних зірок, виявлення нових комет, зокрема з параболічною орбітою… Ці роботи на кілька сторіч стали настільними книгами європейських астрономів. Читаючи ці фундаментальні трактати, молоді послідовники навіть не могли уявити собі, що писав їх нефахівець. Освіта в «батька астрономії» була юридична, саме те, що треба градоначальнику, посаду якого Ян Гевелій у рідному Гданьську обіймав довгі роки. А основним джерелом доходів для вченого стало… броварство: син потомствених броварників, він із задоволенням наслідував справу предків — створив рецепт знаменитого й популярного донині в Польщі пива «Ян Гевелій, броварник і астроном» і навіть очолив місцеву гільдію броварників.