Парадокси парадигми
Є таке стале словосполучення — спосіб мислення. Близьке до нього за змістом слово «парадигма» означає загальні методологічні установки, характерні для тієї або іншої сфери діяльності. У математики свій спосіб мислення, своя парадигма, у фізики — своя. Але з економікою все не зовсім так.
От поруч із фундаментальною працею Пола Хейне «Економічний спосіб мислення» — досить популярні й захопливі нариси Роберта Хайлбронера «Філософи від світу цього» — про життя й погляди великих економістів від Адама Сміта до наших днів. Читається вона легко й швидко, а цільного враження не справляє. Безперечний талант автора не дозволяє дорікати йому в недбалості, тут є тема, глибоко змістовний предмет для роздумів. Ця думка спливла знову, коли заговорили про докторську дисертацію кандидата економічних наук доцента Харківської державної академії фізичної культури Сергія Разумовського. Звісно, звичайна річ, коли кандидат захищає докторську, але своєрідність моменту в тому, що ця принесла її авторові ступінь доктора філософії. А назва роботи — «Поліваріантність економічного мислення». Усе сплелося в один інтригуючий вузол…
— Сергію Олександровичу, чи правильне в мене склалося враження від книги Хайлбронера: в економіки немає однієї-єдиної парадигми, як у математики або фізики?
— Це дійсно так. Скажімо, ідеальний ринок Адама Сміта сьогодні існує хіба що на базарчику в крихітному райцентрі, де всі одне одного знають. А чому ви дивуєтеся? Не дивуєтеся ж ви періодизації в історії. Давній світ, Середньовіччя, Новий час… Це дуже різні парадигми людського співжиття. То чи треба дивуватися різноманітності в економіці?
— А чому виникає ця різноманітність?
— Поясню на прикладі того ж Адама Сміта. Він відкрив, наприклад, що ідеальний ринок із його сумлінною конкуренцією та повнотою інформації, яка надається покупцеві, веде до перерозподілу суспільного надбання на користь бідних. Сміт придумав донині існуючий образ — невидима рука ринку. Вона справедлива— забирає в багатих і віддає бідним. Теоретичний фінал ідеально-ринкових відносин — рівномірний розподіл суспільного багатства. І це знання він зробив загальним надбанням. А коли так, знайшлося багато людей, яким схотілося «невидиму руку» обдурити. Але як? Допустити на ринок прийоми несумлінної конкуренції, приховувати від покупця повну інформацію про товар і так далі. Відносини, які виникають при цьому, можна називати за звичкою «ринком», але в нього вже інша методологія, інша парадигма.
— І що ж, цим шляхом можна далеко піти від Адама Сміта?
— Нескінченно далеко. У 2002 році Джордж Акерлоф здобув Нобелівську премію з економіки за побудову моделі ринку старих автомобілів. Суть справи в тому, що перевагу на ринку має той продавець, який віддає товар за меншу ціну. А що можна вибрати в авто? Марку й колір. Ну, якщо автомобіль старий — ще й рік випуску. Набагато істотніше його технічний стан, але для покупця це таємниця за сімома печатями. Купить — знатиме. Хто ж на цьому ринку виграє? Той, хто продає найгірший автомобіль. Саме він може призначити найнижчу ціну. Правила сумлінної конкуренції не порушено, проте на цьому ринку реалізується погіршувальний добір. Справа тут — у недоступності для покупця повної інформації про товар. Описана ситуація зустрічається в житті дуже часто, наприклад на виборах.
— А що-небудь можна із цим зробити?
— Законодавство може зобов’язати продавця, скажімо, протягом року ремонтувати власним коштом кожен проданий ним автомобіль. І ринок вирівняється. Але це вже третя економічна парадигма.
— Тільки економіці притаманна «множинність парадигми»?
— Вона присутня в кожній із наук, які ми називаємо гуманітарними. Людині властиво пристосовуватися до довкілля, змінюючи свою поведінку, причому не тільки до змін у природі, а й до нею самою створених змін у середовищі соціальному. Ось, наприклад, що говорить Пітер Друкер у книзі «Менеджмент ХХ століття»: «Для суспільної науки, якою є менеджмент, уявлення про дійсність набагато важливіше, ніж для природничих наук… Яку б теорію ми не прийняли, наприклад, що Сонце обертається навколо Землі або навпаки, це ніяк не вплине ні на Сонце, ні на Землю. Отже, практики від менеджменту діють так, як їм підказують уявлення про дійсність, на яких ґрунтується теорія менеджменту». У соціальному світі незалежності від парадигми нема, як нема й «природних» законів. Тут є гнучкість і мінливість…
Це зовсім не абстрактні міркування філософа, якому ввечері не було чого робити. Сам Друкер у зв’язку із цим розповів би, як одного разу якийсь банк вирішив посилити свою ефективність. Після довгих суперечок вирішили пов’язати з нею спектр послуг, а для «посилення» — розширити його. Незабаром кількість клієнтів у банку зменшилася, а прибуток упав. Тільки тоді звернули увагу на те, що клієнти для одержання нових послуг змушені довше стояти в черзі. Тобто з погляду клієнта ефективність — це час, проведений у черзі. Усвідомивши це, менеджери максимально спростили процедуру касових операцій, а інші послуги почали надавати окремо. Через два роки кількість клієнтів у банку зросла в чотири рази.
