Застигла готика

Низка фатальних невдач чи фінансові проблеми — у чому причина нереалізованості грандіозних архітектурних проектів нового часу?

Перша спроба людства побудувати хмарочос із Божої­ волі була невдалою. Минули тисячоліття, і історія ­повторилася на новому витку. Тільки це призвело не до мовної кризи, а до багатомільйонних грошових втрат. Як, наприклад, у випадку із трьома довгобудами — у Північній Кореї, Іспанії та Україні.

Суперготель за ідеями чучхе

Чи знали в північно­корейській компанії Baekdu Mountain Architects & Engineers біблійний переказ про Вавилонську вежу — уже й не дізнаємося. Але її власники в 1987 році вирішили почати в Пхеньяні будівництво одного з найвищих у світі готелів. «Піраміду» назвали «Рюген Готель» — за одним із давніх імен міста, що означає «столиця верб». Будувати комуністи Країни ранкової свіжості вирішили з небаченим розмахом. Готель мав складатися із трьох крил, що сходяться до центру, 18 м завширшки і 100 завдовжки. Але особливо цікава сорокаметрова верхівка з 8 обертових і 6 верхніх нерухливих поверхів. Загалом 105 поверхів висотою 330 м. Крім того, особисто Кім Ір Сен підрахував, що готель може бути досить прибутковою конструкцією.

Для одержання від піра­міди-готелю «капіталістичних прибутків» було вирішено залучити іноземних інвесторів, для чого створили фірму Ryugyong Hotel Investment and Management Co. Готові були навіть погодитися на деякі пільги — відкрити в готелі казино й нічні клуби, що для країни чучхе незбагненно. Хоча, звичайно, такі заклади могли там легко загубитися — сумарна площа готелю передбачалася аж 360 тис. кв. м. Будівництво велося оптимістично, під многая літа, пісні й танці на честь вождя. Принаймні уряд планував відкрити готель до Всесвітнього фестивалю молоді та студентів 1989 року. Витрати теж  вражали: на спорудження залізобетонної конструкції було витрачено $750 млн. За оцінками японських економістів, ця сума становила 2% ВВП КНДР. «Рюген» навіть потрапив на рідкісні корейські поштові марки й туристичні карти Пхеньяна. Та от невдача: на цей час почалися проблеми — то нестача фінансів, то відключення електрики, то дефіцит будматеріалів і навіть банальний голод серед будівельників.

Зрештою в 1992 році будівництво було повністю зупинено. Усередині будинку так і не провели ніяких комунікацій, віконних блоків теж не поставили — сьогодні це лише величезна піраміда з бетону. Однак недавно південнокорейська влада вирішила, що будівництво непогано б відновити. Для цього, щоправда, потрібно якихось $300 млн, але інвесторів, які готові надати  й таку суму, чомусь не знайшлося. Хіба що самі корейці раптом знайдуть у себе для цього ресурси, заощаджені від виробництва атомної бомби й балістичних ракет. Але цей безглуздий архітектурний досвід не минувся дурно: для одних він став черговим символом тоталітарного режиму, а для художників і дизайнерів — об’єктом для естетичних екзерсисів. Американський архітектурний критик Єва Хегберг перша заявила про те, що «Рюген Готель» — найкраща будівля у світі, а італійський архітектор Стефано Боері назвав його «єдиним осколком наукової фантастики в сучасному світі».

І все-таки південно­корей­­ський довгобуд знайшов­ особливе застосування — у комп’ютерній грі Mercenaries: Playground of Destruction, де став незамінним фрагментом пейзажу. Доля готелю поки не визначена — знесуть його чи знайдуть йому застосування. Поки ж потроху іржавіє підйомний кран, що залишився на самій верхівці будинку, який так і не «навчили» обертатися…

128 років «Святому сімейству»

У листопаді минулого року Папа Бенедикт XVI освятив найграндіозніший храмовий довгобуд у Європі — собор Святого сімейства в Барселоні. Тепер у незакінченому храмі можна проводити службу. Унікальність споруди не тільки в її особ­ливій неканонічній красі, а й у тому, що вона будується вже 128 років. Довше споруджували тільки Кельнський собор — майже п’ять століть. Але кінця будівництву в столиці Каталонії не видно й у найближчій перспективі, адже в середині соборного комплексу має височіти стоп’ятдесятиметрова «Вежа Христова». Сам великий архітектор Антоніо Гауді загинув під колесами авто, задивившись на свій дійсно унікальний витвір… А поки барселонський собор усе ще будується, у Польщі поставили найбільшу у світі статую Христа. Висота її досягла 36 метрів, що трохи більше знаменитого аналога в місті «січневої ріки» — Ріо-де-Жанейро.

Ідея створення спокутного храму, присвяченого Святому сімейству, виникла в 1874 році. Завдяки щедрим внескам у 1881-му в районі Ешампле купили земельну ділянку. Перший камінь у підмурок нового храму закладений у березні 1882 року. Однак незабаром батько ідеї Дон дель Вільяр облишив проект через суперечки із кліриками-замовниками, і керівництво роботами було доручено великому дону Антоніо. У 1883-1889 роках він завершив крипту, почату його попередником. Уже почалося будівництво неоготичної апсиди, коли, одержавши надзвичайно велике анонімне пожертвування, Гауді вирішив серйозно переробити початковий проект, зберігши від нього планування у вигляді латинського хреста, але повністю змінивши форму й структуру будівлі. За його проектом споруди повинні були увінчати безліччю спрямованих угору монументальних веж.

У 1892 році архітектор почав спорудження фасаду Різдва. Через 3 роки він завершив роботи над неоготичною апсидою з декоративними верхівками башточок і жолобів водостічних труб, навіяними місцевою флорою і фауною, — ящерками й равликами, яких багато в Каталонії. У 1911-му Гауді створив проект фасаду Страстей, хоча остаточне архітектурне рішення нефів і склепінь з’явилося тільки в 1923 році, а його будівництво почалося вже після смерті майстра.

Наприкінці 1925 року спорудили 100-метрову дзвіницю фасаду Різдва. Вона була єдиною, добудованою за життя архітектора, який віддав будівництву храму понад сорок років. Після метра Антоніо головним виконробом став його найближчий соратник Доменек Сугранес, який допомагав під час будівництва й багатьох інших відомих споруд Гауді. До своєї­ смерті в 1938 році Сугранес устиг добудувати три інші дзвіниці фасаду Різдва й завершити роботи над керамічним кипарисом, який прикрашає центральний вхід фасаду. Та громадянська війна в Іспанії 1936-1938 років не дозволила продовжити будівництво, а під час пожежі в Барселоні згоріло багато креслень і макети, які зберігалися в майстерні архітектора. На щастя, частину з них пізніше вдалося відновити.

Будівництво відновили­ тільки в 1952-му. Почали зводити фасад Страстей. В основу було покладено розробки, виконані Гауді з 1892 по 1917 рік. Після завершення крипти в 1961-му­­ у ній відкрили музей, присвячений історичним, технічним, художнім­ і символічним аспектам проекту, через 16 років спорудили ще 4 вежі фасаду, а в 1986-му почалися роботи над скульптурами для його прикрашення, завершені на початку XXI століття. У першому десятилітті XXI століття закінчено склепіння галереї, з’явилися середохрестя й апсида. На них побудують 170-метрову вежу центрального ліхтаря із хрестом і вежу апсиди, присвячену Діві Марії. Передбачуване закінчення всіх будівельних робіт — перша третина XXI століття, коли має бути завершене й створення фасаду Слави, розпочате на межі століть.

Іржавіє «Вітрило»…

Свої амбіції є в кожного­ — чи то людина, місто, влада. Давній 1976 рік — двохсотліття кузні кадрів, труб і ракет — Дніпропетровська, тоді ще «закритого» і дуже важливого для ВПК і чорної металургії центру «Союзу непорушних». А головне — столиця Придніпров’я була малою батьківщиною Л.Брежнєва й В.Щербицького, М.Тихо­нова й О.Ватченка. Цей правлячий квартет вирішив спорудити на березі Дніпра найвищий у країні готель. Про готельні «зірки» тоді мови не було, але за проектом 3—4 символи він міг мати цілком заслужено.

У роки «застою» і «придніпровського комунізму» найнеймовірніші будівельні задуми були легко досяжні. Проект «Вітрила» з’явився ще в 1972 році, до 50-ліття
СРСР, але архітектурні форми довгобуду й зараз виглядають цілком свіжо. Готель класу «інтурист» вражав розмахом: 28-поверхова частина й два стилобати мали загальну площу близько 190 тис. кв. м. Майже 600 номерів розміщувалися у висотній частині й мали 996 місць: 1000 і більше треба було затверджувати в Москві, тому архітектори схитрували, щоб вирішити питання на рівні Києва. У стилобатах планували розмістити адміністрацію готелю, ресторан на кілька сотень місць, кафе, банкетний зал, бар, більярдні, конференц-зал, виставкові зали, перукарню, їдальню для персоналу готелю, пральню й іншу інфраструктуру. «Вітрило»­ повинен був мати власну АТС і підстанцію, басейн, причал і автостоянки. Словом, маленьке місто в місті, за яке авторів удостоїли премій і дипломів.

За всієї унікальності проекту були в нього й мінуси: за радянськими СНІПами стелі довелося робити не вище 2,5 м. Будівництво схвалили з рекомендацією­ взяти в Москві не більше 10 млн рублів (а потрібно було 25), решту — зібрати на місцевих заводах у рахунок шефської допомоги. Гроші Москва виділила за особистою протекцією Брежнєва, проект пере­дали на баланс УРСР, і робота закипіла. Для будівництва комплексу спеціально намили 6 га землі між Старим і Центральним мостом. Розташування обране чудово: недалеко річковий вокзал, до авто- і залізничного теж близько. Із вікон можна побачити майже все місто, а сам комплекс видно звідусіль. У 1974 році намивання завершили, а через рік вбили палі під висотну частину — загалом близько 3 тисяч.

За три роки звели каркас будинку, а введення готелю в експлуатацію прогнозували в 1979 році. Не встигли. Брежнєва поховали біля стін Кремля, і в 1984-му роботи згорнули. Проте завдяки старанням архітекторів у наступні кілька років будівництво хоч повільно, але тривало, і якісь копійки­ на готель знайти вдавалося.­ Перебудова разом з економічним колапсом Союзу остаточно добила «суперготель», і будівництво завмерло. Хоча його продавали багато разів пронозливі місцеві маклери-брокери і в США, і в Югославію, і в Туреччину. Адже вже були майже готові всі головні конструкції, установлені вікна й двері, прокладено частину комунікацій, навіть вирішували, якими будуть інтер’єри. А робіт було лише на півроку ударного будівництва, але для успішної здачі готелю не вистачало… близько 10 млн радянських рублів. Фінансів не знайшлося навіть на належну консервацію об’єкта, тому вже понад 20 років споруда стоїть із незахищеними стиками, і відкритий метал їсть корозія. Комунікації, столярка й кольорові метали давно розкрадені.

У 2005 році «Вітрило», яке іржавіє на самоті, купила київська компанія «Ромбус-Приват», але будівництво так і не відновила. Депутати місцевої міськради наприкінці 2009-го ухвалили рішення про подовження строку завершення будівництва готельного комплексу­ «Вітрило» на 5 років. Однак що зробили за ці роки, то це обстеження конструкцій, проектні, інженерно-геологічні та гідрогеологічні дослідження, а також передпроектні розрахунки й обґрунтування технології реконструкції комплексу. Тепер термін уведення — 2015 рік. Але що далі, то менше впевненості, що «Вітрило» реально добудують: занадто багато треба зробити й усе гірше щороку стан конструкцій будинку.