Заручники «тихої бомби»

Проблема безпеки побутового газу стала надзвичайно нагальною. Яких заходів треба вжити, щоб уникнути трагедій?

За останні десять років різко зросла кількість нещасних випадків під час використання газу в побуті. Мільйони газових плит стали бомбами вповільненої дії в наших квартирах і будинках.

За 2006—2010 роки в країні сталося 556 нещасних випадків, пов’язаних із побутовим газом. Від блакитного палива постраждали 1224 чоловік, з яких 482 загинули. Цей мартиролог поповнюється все новими й новими жертвами. Тільки за останні три місяці сталося 68 інцидентів, які призвели до загибелі 45 чоловік, із них шестеро — діти. Причиною трагедій стає, як правило, отруєння чадним газом або вибух газоповітряної суміші.

І це недивно: газорозподільні мережі країни безнадійно застаріли й щороку все більше старіють й поступово стають непридатними. До того ж, як повідомляє Міністерство енергетики та вугільної промисловості, значна частина вентиляційних і димових каналів у всіх регіонах країни у надзвичайно незадовільному стані. Окрема проблема — самовільне встановлення та підключення газового обладнання, що нерідко робиться взагалі без урахування елементарних вимог не тільки правил техніки безпеки, а й здорового глузду.

Проблема неоднозначна. По-перше, відповідно до законодавства України за стан і технічну безпеку побутових газових плит фактично ніхто не відповідає. Основні обов’язки із підтримки в належному стані обладнання покладаються на його власника, який з очевидних причин не має ні необхідних для цього знань, ні можливостей. Доступ же працівників підприємств — постачальників газу й газифікаторів безпосередньо в приміщення ускладнений, що найчастіше унеможливлює не тільки обслуговування, а й елементарну перевірку на загазованість. Та й самі підприємства не надто зацікавлені у виконанні функцій із безпечної експлуатації газових плит: логічно, що для комерційної структури головним завданням стає одержання прибутку. За недосконалого законодавства,­ нерозвиненої судової системи та відсутності правової культури населення підприємство-постачальник не несе істотної матеріальної відповідальності навіть у випадку, якщо обладнання виходить із ладу із трагіч­ними наслідками для мешканців.

З іншого боку, за інформацією компаній — постачальниць газу, ці підприємства забезпечені фахівцями тільки на 70%. Навіть їхнім аварійно-диспетчерським службам доводиться працювати з недоукомплектованим на 20% штатом, а служби з обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання обходяться  в 68% від штатної чисельності співробітників. Самі компанії пояснюють таку ситуацію тим, що рівень тарифів на розподіл і поставку газу не дозволяє наймати достатню кількість працівників. Утім, це скоріше питання визначення пріоритетів. Як ми вже відзначали, цілком передбачувано, що для спеціалізованих підприємств газового господарства пріоритетом стала комерційна, а не технічна політика.

Крім того, обслуговування внутрішньобудинкових комунікацій вимагає особливої уваги. Сьогодні це завдання покладено на приватні або комунальні структури, які часто зневажають цим непрофільним для себе видом діяльності. Поточні й капітальні ремонти мінімізовано. Тому не дивно, що кількість аварій, нерідко зі смертельним результатом, щодня зростає.

Нормативні документи чітко не визначають, хто й за які гроші має фінансувати обслуговування внутрішньобудинкових комунікацій. Як і завжди в таких випадках, це призводить до того, що різні організації та служби намагаються пере­­класти відповідальність одна на одну й уникнути виконання технічного обслуговування.

З огляду на все вищесказане, можна констатувати катастрофічне становище в галузі, за якого суто технічні та інфраструктурні проблеми ще більше загострюються безвідповідальним підходом громадян до власної безпеки, а власників будинків — до стану інженерних комунікацій. Профільні міністерства та відомства знають цю проблему, однак конкретних практичних кроків, спрямованих на її якнайшвидше вирішення, досі не вжито.

Якими мають бути ці кроки? Найперше, необхідно розробити прості, зрозумілі для споживачів правила експлуатації газових плит. Не одній аварії можна було б запобігти за рахунок дотримання найпростіших принципів техніки безпеки, які сьогодні порушуються майже скрізь. Звичайно, самої лише наявності правил недостатньо — важливо донести ці норми до громадян, мотивувати необхідність їхнього дотримання. Рішенням тут можуть стати внесення правил безпеки в типовий договір на надання послуг із подачі газу, широка освітньо-рекламна кампанія, спрямована на інформування споживачів блакитного палива про небезпеку, що спричиняє порушення умов експлуатації плит.

Але самими лише правилами однаково не обійтися, адже щоб виявити проблему з газовим обладнанням, а тим більше її усунути, потрібен фахівець. Тому розумно було б розробити та впровадити ефективну систему експертизи газових плит та ухвалити рішення про їхнє списання. Відразу постає запитання про соціальні гарантії власникам таких плит, адже, швидше за все, значна частина некондиційного обладнання належить саме малозабезпеченим громадянам, переважно пенсіонерам.

Важливо уникнути формального підходу до питання про списання техніки. Скажімо, ту ж амортизацію сьогодні розглядають із суто бухгалтерських позицій: як тільки техніка відробила свій термін — настав час здавати її в утиль. Але ж тут усе залежить від якості конкретної одиниці обладнання, умов її використання. Одна плита може працювати двадцять років і бути в досить доброму стані, а іншу, можливо, треба списувати вже через п’ять. А щоб у кожному конкретному випадку ухвалювати правильні рішення, потрібні кваліфіковані фахівці та чіткий порядок ­виведення обладнання з експлуатації, що дозволить виключити можливість зловживань.

Нарешті, сьогодні практичні можливості співробітників облгазів із проведення перевірок обмежені — нерідко їх просто не пускають у квартири або газифіковані приватні будинки, причому саме в тих випадках, коли власник газового обладнання усвідомлює, що належить до групи ризику (наприклад, через застаріле або самовільно встановлене обладнання). Але навіть коли перевірку вже проведено й виявлено несправності, в обл­­газу, по суті, немає можливості вплинути на порушни­­ка, наприклад, відключивши газ. Напевне, треба передбачити можливість розривати договір про поставку газу в однобічному порядку, чого сьогодні немає.

Як би то не було, проблема навіч, і вирішувати її треба вже сьогодні, не відкладаючи набезрік. Щодня зволікання обходиться дорогою ціною, вимірюваною в людських життях.