Володимир Цаллагов: «Ходитимемо в трусах і майках? Та їх теж треба замовляти»

Останні двадцять років для чернігівського ЗАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексил» були скрутними. Але підприємство з честю витримало всі випробування. Не без утрат: його персонал скоротився майже в 10 разів, та й обсяги виробництва вже не ті. Однак комбінат працює стабільно й продає свою продукцію в 25 країн світу. При цьому справно платить податки й зарплату.

Про минуле й сьогодення комбінату, а також про його перспективи — розмова з директором із маркетингу «Чексилу» Володимиром Цаллаговим.

— Володимире Анатолійовичу, ваше підприємство оголосило про продаж частини виробничих і офісних будівель, бази відпочинку й навіть верстатів. У той же час продуктивність праці зросла. У цьому є певний парадокс.

— Оскільки компанія працює на відкритому ринку й ніхто її не підтримує, то всі труднощі доводиться долати самотужки. Або ти виживеш,  або тобі гаплик. Тому ми робимо стільки, скільки можемо продати. А реалізувати можна тільки сучасні вироби, отже, потрібна модернізація.
Звідси — скорочення чисельності персоналу й вивільнення площ. Ми виставляємо на продаж основні фонди, які вже не відповідають вимогам нового часу.

Разом із тим в організаційній структурі нашого підприємства ще не все відповідає світовим стандартам, але це спричинено особливостями розвитку галузі в Україні. У нашій країні легка промисловість не може дозволити собі аутсорсинг, тому ми тримаємо фахівців, які в інших країнах працюють у спеціалізованих компаніях, що займаються ремонтом і налагодженням обладнання. Тож ми — унікальне на світовому ринку підприємство: у нас виробничий процес починається із чесання вовни та інших волокон і закінчується одержанням готових тканин. При цьому забезпечуємо випуск усіх необхідних напівфабрикатів.

Компанія весь час оновлює асортимент і впроваджує нові технології. За останні три роки ми закупили нове обладнання для ткацького цеху, оздоблювального, прядильного виробництва й сьогодні можемо випускати будь-які сучасні види продукції.

— Двадцять років тому більша частина продукції комбінату йшла на внутрішній ринок. Як тепер?

— Наш бізнес сьогодні — оптові поставки. Основні покупці знаходяться в США, Німеччині, Франції та Росії. В Україні також реалізується значна кількість продукції «Чексилу». На згадані країни припадає приблизно 80% продажів. Поставляємо продукцію і в Англію, Швецію, Іспанію, країни Східної Європи та СНД.

І це вже показник якості наших тканин, їхньої відповідності вимогам часу. У нас асортимент світового класу, який можна показувати в будь-якій країні.

Широкий сегмент — тканини для форменого одягу. Ми постачаємо ними фактично весь колишній СРСР і кілька країн Європи. Зрозуміло, що такі закупівлі звичайно роблять за бюджетні гроші. Але в Україні через кризу армія нічого не купує вже третій рік. Міліція зменшила обсяги закупівель у п’ять разів. Мій знайомий військовий сім років не одержував форму. Йому вже на пенсію час, от і говорить: напевно, перед відставкою й дадуть.

А тим часом у світі зовсім інша тенденція. Коли настає криза, держава передусім робить замовлення своїм виробникам. Ви можете сказати, що нікому не потрібен формений одяг? Що ж, ходитимемо в трусах і майках. Та їх теж треба замовляти.

Ми ж не просимо: дайте грошей! Ми говоримо: дайте замовлення, ми виконаємо. Може, це й не потрібно армії сьогодні, але випущена продукція може якийсь час полежати на складі, зате працюватиме підприємство.

От читаю інтерв’ю президента вовняної текстильної асоціації Китаю. Якби не підтримка держави у вигляді замовлень на формений одяг,  багато фабрик закрилися б. І це китайські підприємства, які мають усебічну підтримку держави: їм повертають податки й частину собівартості, коли вони експортують продукцію, їм дають безвідсоткові кредити. Їм допомагають усім! А в нас відібрали навіть те, що було. Раніше в законі була норма: під час проведення тендера перевага надається вітчизняному виробникові. Сьогодні її скасували. Ми намагалися заперечувати, але нам сказали: це відповідає європейським правилам. Правда, ніхто ці правила не показав…

Нормально працювати на внутрішньому ринку дуже заважає несумлінна конкуренція. Заповзятливі люди купують тканини в Китаї, у певних точках на кордоні розмитнюють їх  за  мінімальну плату і привозять сюди. А потім ці тканини становлять нам тут конкуренцію. У той же час коли ми щось купуємо, ми все розмитнюємо, як належить.

— Тобто недосконалість законодавства й призвела до нинішнього жалюгідного стану легпрому?

— Ми надто часто чуємо, що українська легка промисловість «лежить». Але це не зовсім так. Наприклад, наш комбінат продає продукцію в 25 країн світу. Хіба ми не конкурентоспроможні? Наші підприємства шиють для всього світу й скрізь дотримуються стандартів якості. Запитаєте будь-якого швейника: щось продається в Україні? Ні. А чому? Та неможливо, адже скрізь дешевий товар із Китаю, Туреччини. От і починаєш думати: Китай може, а ми ні. Проблема — в економічній політиці держави, яка роками дозволяла завозити в країну ходовий товар за безцінь під липовими митними кодами й подібними схемами.

Або під виглядом «секонд хенду» завозиться повноцінна продукція без оплати мит і податків, що відповідають її реальній вартості. У результаті ці товари продають за бозна-якими цінами, ніхто не знає, як вони сформовані. Отак і виходить, що і ми, і швейники неконкурентоспроможні. А нам говорять: ви на ринку, от і боріться.

Коли ми завозимо сировину, хімікати й барвники з Німеччини, обладнання з Італії тощо, то за все, як я вже говорив, платимо повноцінно. Але чому інші не відраховують стільки, скільки вимагає закон?

Проте це не єдиний варіант уникання податків. Недавно зателефонував знайомий швейник. Він вочевидь панікував, мовляв, у нас тут місто зупинилося, репресії. Представники влади змушують оформляти людей на роботу. Бо до цього вони всі працювали нелегально, а зарплату одержували «чорну», у конвертах. Правда, досить високу. Продукція цього швейного підприємства продавалася в нашій країні та Росії. І от він мені з обуренням повідомляє: «Усі зупинилися, закрилися й виїхали з міста. Працювати не можемо — не дають!»

Та побійтеся ви Бога! Ти спробуй, наприклад, у Німеччині відкрити цех на 200 чоловік, з яких ніхто офіційно не оформлений. І що з тобою буде завтра? А в нас це нормально.

 — Як наявність у країні такого комбінату, як «Чексил», допомагає іншим підприємствам? Наприклад, тим, хто поставляє вам сировину або обладнання?

— Сировина в нас переважно імпортна. Але щось ми купуємо в Україні. Це деякі види вовни, хімічних волокон, барвники, мийні засоби, а також допоміжні матеріали.

Ми б із задоволенням купували все в нашій країні, але, на жаль, поки це неможливо. Наприклад, ми співробітничаємо з ВАТ «Чернігівське ХІМВОЛОКНО», брали його продукцію. Але воно зупинилося. Зараз ми підбираємо те, що було на складі, але замовити вже нічого не можна. Як і раніше, купуємо продукцію ВАТ «Чернігіввовна». Там обробляють вовну із Криму та Західної України. Але це лише невеликий відсоток усієї сировини, необхідної нам.

Почасти це пов’язано й із тим, що всі інновації сьогодні йдуть з-за кордону. Багато що залежить і від якості. У деяких сукняних тканинах ми використовуємо елітні вовняні волокна — кашемір і ангору, яких у нашій країні немає.

— В Україні хто-небудь розробляє нові технології в текстилі? У нас же були колись НДІ легкої промисловості…

— Усе було, але втрачене з розпадом СРСР. Це ж усе треба фінансувати. Наука — дотаційна галузь. Поки щось придумаєш, може життя минути. Отже, хтось має тебе годувати, давати гроші на дослідження тощо. Хто це має робити? Звичайно, держава. Підприємства сьогодні не можуть на це погодитись, хоча ми за можливості підтримуємо спеціалізовані технікуми й ВНЗ

— А як справи з кадрами для галузі?

— Усе складніше знайти не тільки робітників, а й інженерів, бо в технічних ВНЗ навчатися тепер непрестижно. З іншого боку, і складно. А молодь нинішня труднощів не любить. І це проблема, над якою має замислитися держава.

Сьогодні місць у ВНЗ більше, ніж абітурієнтів. Це свідчить про те, що ми остаточно спотворили саме поняття навчання. Хто ж піде вчитися на робітника або інженера, якщо можна здобути диплом економіста або менеджера? Це, напевно, добре, але чим керуватиме менеджер, якщо немає бази? Якщо немає промисловості?

Ситуація вийшла з-під контролю, тому з кадрами важко. Сьогодні ми їх готуємо самі. Але плинність завжди була високою. Така специфіка галузі: іноді цей показник сягав 30% — і це ще за радянських часів!

— Ви говорили про модернізацію виробництва. Що у зв’язку із цим змінилося в технології випуску тканин та їхньому асортименті?

— Придумати щось нове в текстилі нереально. Ткацький верстат винайшли кілька тисяч років тому, він який був, такий і залишився. І технологію виробництва тканини змінити неможливо.

Однак за цей час змінилися тканини. Тепер у процесі виробництва вони піддаються інтенсивній хімічній, тепловій і механічній обробці. Де можливі інновації в текстилі? У першу чергу — у хімічній складовій, де застосовуються барвники, зм’якшувачі, інші хімікати, що надають тканинам нових властивостей, наприклад блиску. Популярні й різні просочення, що забезпечують відштовхування бруду й вологи. Це, насамперед, просочення на основі тефлону й нанотехнологій. Усі вони використовуються під час виготовлення чернігівських тканин.

— Можна із цього місця докладніше?

— Найцікавіше нанопросочення, або нанофініш, — заключний етап роботи із тканиною. Хімічні компоненти нанопросочення являють собою мікроскопічні частинки, яким надаються певні властивості, зокрема брудоводовідштовхування. Нанофініш має важливу перевагу перед іншими видами просочення: завдяки мікроскопічному розміру частинок вони не залишаються на поверхні тканини, а проникають углиб, і жорсткість матеріалу не змінюється.

Саме постійне впровадження досягнень науки й актуалізація асортиментів дозволяють нам забезпечувати надійний збут продукції. У середині минулого століття наш комбінат випускав вовняні тканини з поліестером (у СРСР його називали лавсаном). Потім з’явилися тканини з лайкрою (стрейчем). У середині 90-х це ще треба було впровадити, і ми одними з перших на території Союзу освоїли це у вовняному текстилі. Для цього треба було модернізувати обладнання, навчитися робити й забезпечувати стандарти якості.

А в останні роки налагодили випуск тканин, де вовна змішується з особливими волокнами поліестеру, розробленими німецькою фірмою «Адванса». Волокно Сoolmax охолоджує одяг у спекотну погоду, а Termolite утримує тепло в холод. Такі тканини просто незамінні для форменого й спеціального одягу.

— Тобто компанія весь час перебуває в стані відновлення?

— Текстильна галузь досить консервативна. З одного боку, стара, як світ, основа технології виробництва. А з іншого — безпосередній зв’язок із мінливою модою. Щоб успішно продавати текстиль, кожні півроку треба видавати «на-гора» нову колекцію.

Для цього уважно стежимо за всім, що відбувається у світі. Регулярно беремо участь у виставках у Парижі, Мюнхені й Москві. Кожна з них проводиться двічі на рік. Раніше «Чексил» був присутній і на виставках у Шанхаї, але потім від цього варіанта відмовилися через його неефективність. А от у менш масштабному заході в Мінську беремо участь весь час. Білорусь — добрий ринок для нашого товару, насамперед тому, що там промисловість працює, на відміну від нашої. І великі підприємства купують наші тканини.

Довідка «УТГ»

ЗАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексил» (колишній Чернігівський камвольно-суконний  комбінат) забезпечує обсяг виробництва тканини до 5 млн м на рік. Крім того, випускає сучасні технічні неткані матеріали, застосовувані в різних галузях економіки. Зараз тут працюють 900 чоловік.

Підприємство стало до ладу в 1963 році. Загалом в СРСР побудували 5 таких комбінатів, але сьогодні функціонують тільки два: у Чернігові й Тюмені (Росія). Наприкінці 80-х років (із чисельністю штату 8 тис. чоловік і територією  17 га) був найбільшим у СРСР виробником продукції вовняного текстилю — до 25 млн м тканини на рік.