Європейський діаметр

Харцизький трубний завод стане постачальником для компаній Євросоюзу, у такий спосіб убезпечивши себе від мінливої ситуації на ринку Росіїю.

Найбільший у СНД виробник труб великого діаметра для магістральних газо- і нафтопроводів, якого потіснили із традиційних ринків збуту його російські конкуренти, одержав доступ до європейських контрактів.

Ключ до євроінтеграції

Недавно французький холдинг C4Gas S.A., головний постачальник труб для найбільших у Євросоюзі нафто­газових, а також нафто- і газотранспортних підприємств, завершив ­процедуру сертифікації продукції й системи збуту української компанії «Метінвест». «Мет­інвест» і ВАТ «Харцизький трубний завод» (ХТЗ), який входить до його складу, тепер мають кваліфікаційний сертифікат, що дозволяє брати участь у тендерах на виготовлення труб великого діаметра (ТВД) для європейських споживачів. Його наявність — необхідна умова для співробітництва з такими великими газотранспортними компаніями, як словацька SPP A.S. Eustream S.A. і австрійська Steweag-Steg GmbH.

На сьогодні ХТЗ залишається головним у СНД виробником прямошовних електрозварних труб великого діаметра (від 508 до 1422 мм) із зовнішнім анти­корозійним і внутрішнім анти­корозійним або гладкісним покриттям для магістральних газо- і нафтопроводів. Потужності заводу розраховані на випуск приблизно 1,5 млн тонн труб на рік, у тому числі 665 тис. тонн із покриттям. У свою чергу словацька компанія — один із найбільших європейських операторів ринку електро­енергії й газової індустрії, а австрійська спеціалізується на­ транспортуванні блакитного палива, а також постачанні й розподілі електро­енергії.

До одержання кваліфікаційного сертифіката C4Gas S.A. керівництво «Метінвесту» почало готуватися ще у квітні 2008 року. Поперед­ня процедура складалася із трьох етапів: збір і адаптація необхідних документів, аудит підприємств і, нарешті, поставка пробної партії продукції. У лютому нинішнього року ХТЗ відвантажив труби великого діаметра французькому газовому­ концерну Gaz de France. «Мет­інвест» і його завод увійшли до списку довірених постачальників ТВД цієї компанії.

Конкуренти й ринки

До 2006 року ХТЗ був єдиним підприємством на пост­радянському просторі,­ що виготовляє труби великого­ діаметра. І фактично був моно­полістом не тільки в РФ, забезпечуючи своєю­ продук­цією таких найбільших її споживачів, як «Газ­пром» і­ «Транснафта», а й на­ бага­тьох азіатських ринках. Однак Росія почала активно проводити політику імпорто­заміщення, і багато тамтешніх заводів також освоїли випуск ТВД. Не забарилися й іноземні конкурен­ти.­ У 2006—2007 роках Вик­сунський металургійний і Іжорський трубний заводи, які входять до складу російської компанії «Північсталь», а також Волзький трубний завод, що належить російській Трубній металургійній компанії (ТМК), налагодили випуск одношовних ТВД високої якості. А у 2006 році казахське підприємство «ArcelorMittal-Теміртау» почало виробляти спиралешовні ТВД, щоб реалізовувати їх у Азії.

І хоча до 2007 року ХТЗ також освоїв випуск одношовних труб, левова частка в номенклатурі підприємства припадала на двошовні, що, зрозуміло, не підвищило його шансів на успішну боротьбу з конкурентами. У тому ж 2007-му Харцизький трубний був виключений зі списку офіційних постачальників «Газпрому». Більш того, «Північсталь» і ТМК не тільки істотно потіснили його в Росії, де ще у 2006—2007 роках український виробник збував більше 60% обсягу експортованої продукції, а й випередили його в експансії на суміжні ринки.

Що ж до перспектив, то їх­ експерти оцінювали­ досить­­ невисоко. Аналітик­ ІК «Дре­гон­ Капітал» Сергій­ Гайда:­ «Єдиний чинник, що сприяє­ одержанню ХТЗ російсь­ких замовлень, — це лише недостатні обсяги виробниц­тва ТВД на заводах самих росіян».­

Дійсно, російські підприємства поки не в змозі повною мірою задовольнити­ передбачувані великі­ заку­півлі продукції «Газ­промом» і «Транснафтою» для будівництва нових трубопроводів. Тим більше, що прокладені ще за часів СРСР тисячі кілометрів газо- і нафтопроводів потребують ремонту й періодичної заміни труб. Однак росіяни неухильно нарощують виробництво ТВД і незабаром повністю витіснять Харцизький трубний у себе вдома.

Утім, надто засмучува­тися не варто. Не менш важливим альтернативним ринком збуту для українського заводу можуть стати країни Близького Сходу, де останнім часом попит на таку продукцію, незважаючи на кризу, весь час збільшується.­ А тому, підсумовує Сергій Гайда, «укладання договорів на поставки труб у цей регіон також може сприяти зростанню виробництва на ХТЗ». І, нарешті, найочевиднішою, але поки майже не використовуваною можливістю реалізації українських ТВД є сама Україна з її однією з найпотужніших газотранспортних систем у світі. Але завод буде забезпечений замовленнями в себе на батьківщині, лише коли почнеться втілення в життя проекту модернізації української ГТС.

Сировина і продукт

Як би то не було, але, незва­жаючи на кілька середньо­­азіатських контрактів, у 2008—2009 роках український трубний гігант був завантажений менш ніж на третину від проектної потужності. Обсяги виробництва у 2008 році не досягали й 390 тис. тонн, а в 2009-му зросли до 520 тис. Цього року ситуація погіршилася — 144 тис. тонн. ­Із них 80 тис. продано на російському ринку. Однак уже в серпні стався різкий перелом — обсяги виробництва в цьому місяці на 70% перевищили липневий показник. При цьому поставки в Росію збільшилися в 5,7 раза.

Аналітик ІК «Дрегон Капітал» Олександр Макаров:

— «Газпром» і «Транснафта» активізували роботу з реалізації відразу декількох масштабних проектів трубопроводів: Nordstream, «Сахалін—Хабаровськ—Владивосток», «Ямал і Східний Сибір—Тихий океан-2». Недостатні потужності російських заводів не могли забезпечити велику потребу­ в трубах. Загострення дефіциту ТВД було викликано також нестачею основного­ виду сировини для їхнього виготовлення — сталевого листа, або штрипса.

Слід зазначити, що традиційно додаткові поставки трубної заготівки в Росію забезпечували підприємства корпорації «Індустріальний союз Донбасу». І в той час як ХТЗ простоював, його український конкурент завдяки російським замовленням цієї весни досяг найвищого рівня завантаження з початку кризи — 85%. Але численні проблеми, пов’язані з активами корпорації, не дозволили їм і далі відвантажувати штрипс у тій же кількості. У результаті в російських споживачів просто не залишилося іншого вибору, як збільшити закупівлі вже готових труб у ХТЗ.

І знову Росія

Уже на початку серпня ХТЗ уклав відразу кілька значних контрактів зі своїми традиційними замовниками. До найбільших належать домовленості про поставки компанії «Транснафта», яка є транспортером 93% «чорного золота», що видобувається в РФ, і власником майже 50 тис. км магістральних нафтопроводів­ діаметром від 420 до 1220 мм. Вона — другий після «Газ­прому» споживач трубної продукції на російському ринку.

— У зв’язку з нестачею сировини для випуску власних ТВД і місцевих потужностей для їхнього виготовлення ми, щоб забезпечити повноцінну реалізацію декількох проектів, звернулися до зарубіжних виробників — німецьких, корейських, українських. І ХТЗ відреагував найбільш оперативно, почавши поставки вже в серпні, — розповів віце-президент компанії «Транснафта» Михайло Барков.

Не уточнивши, про які ­обсяги ТВД ідеться, голо­ва­ російського нафтотранс­порт­­­­ного монополіста пові­домив, що домовленості­ досягнуто до кінця року й, ­можливо, буде подовжено.­ Відповідно до серпневих контрактів продукція ХТЗ буде ­використана під час будівництва нафтопроводів­ «Східний Сибір­—Тихий­ океан» і «Балтійська­ трубо­провідна­ система-2» (БТС-2).­ ­Олександр Макаров:­­ «Якщо ХТЗ зали­шиться­­ постачальником труб­­ для «Транснафти» до завер­шення будівництва БТС-2,­­­ це дозволить йому тільки в цьому проекті збути не менше 120 тисяч тонн ТВД».­­­

Крім того, українські ТВД можуть знадобитися й для інших трубопроводів «Транснафти». Ідеться­ про магістраль «Пурпе—Самотлор» із загальною потребою в ТВД на рівні 260 тис. тонн.

Маючи російські конт­­­­­рак­ти, ХТЗ у другому пів­­­річчі нинішнього року змо­­­же збільшити обсяги виробництва на 100—120% у ­порівнянні з першим півріччям. Утім, тепер, коли ХТЗ став власником кваліфікаційного сертифіката європейської компанії C4Gas S.A., для нього це не головне. Виявившись лише допоміжною силою для «Газпрому» й «Транснафти» і змушений вести найжорсткішу­ боротьбу за азіатські й близькосхідні конт­ракти, завод одержав нагоду­ стати постачальником найбільших європейських споживачів. І, ймовірно, він її не пропустить.