Хімічна індульгенція

Держава не боїться монополізації галузі й має намір надати їй безпрецедентні пільги.

OstChem Holding, 90% ак­цій­ якого належать міжна­род­ному холдингу  Group DF,­ що об’єднує майже всі активи Дмитра Фірташа, уже й так за декілька кроків до концентрації всіх підприємств українського хімпрому. А із придбанням Одеського припортового заводу може одержати контроль і над потужностями з перевалки аміаку та азотних добрив, що транспортуються із країн СНД у далеке зарубіжжя. Якщо ж уряд ухвалить рішення щодо постачання галузі газом вітчизняного видобутку, у його розпорядженні буде ще й дешева сировина.

Транспортний ключик

Днями перший віце-пре­м’єр­-міністр України Андрій Клюєв згадав, що уряд навряд чи встигне привати­зувати ВАТ «Одеський припортовий завод» (ОПЗ) до кінця року. Раніше голова Фонду держмайна Олександр ­Рябченко­ відзначав, що вважає продаж цього об’єкта в недалекому майбутньому досить імовірним. І хоча нічого більш певного із цього приводу українська влада не повідомляє, події останніх трьох місяців свідчать про те, що незабаром ОПЗ перейде в приватні руки.

Одеський припортовий — не просто одне з найбільших підприємств країни, що спеціалізуються на виготовленні з аміаку азотних добрив. Оскільки до його активів належить і унікальний­ перевалочний комплекс, що­­ входить до структури труб­о­­­­­проводу Тольятті­—Горлів­­­ка­­­­—Одеса,­ завод займає­ монопольне становище на ринку СНД ­­­у сфері послуг із прийому, охолодження й перевантажен­ня аміаку, а також перекачування азотних добрив. До складу комплексу­ входить єдиний в Україні термінал із перевалки аміаку потужністю 4,7 млн тонн на рік і найбільше в Європі аміако­сховище ємністю ­120 тис.­­­ тонн. Його винят­кова перевага в тому, що він пов’язує транзитну магістраль Тольятті—Горлівка—Одеса загальною довжиною 2418 км із портом Південний, через який проходить майже весь потік аміаку й азотних добрив, які переправляються з України в далеке зарубіжжя.

Сьогодні 70% завантаження аміакопровода забезпечують країни СНД. Наприклад, Росія (18% загального обсягу поставок цього газу на світовий ринок) основну його частину експортує через Україну. А тому збалансоване розміщення сил серед споживачів цих послуг і дохід для скарбниці будуть забезпечені доти, доки в розпорядженні держави залишаються 1018 км цієї магістралі, ­перевалочний комплекс у складі ОПЗ, а також потужності порту Південний. У випадку ж приватизації ОПЗ приватний інвестор одержить можливість контролювати абсолютно всі ланки транспортного ланцюжка, причому у власних інтересах.

Акцентувати увагу на тому, що саме ця обставина переважно й визначає інвестиційну привабливість підприємства, генеральний директор компанії з управління активами «Інеко-Інвест» Олег Морква відзначив:

— Перспектива одноособового володіння такою неоціненною перевагою давно розбурхує потенційних претендентів на ОПЗ. І якщо влада продасть не тільки потужності з виробництва добрив, а весь об’єкт цілком, їм удасться отримати за нього, як мінімум, у 2—3 раза більше. Однак монополізація транзитного вузла новим власником дозволить йому диктувати умови всім іншим виробникам…

Аналітик ІК «Дрегон Капітал» Тамара Левченко вважає, що уникнути такого результату можна шляхом закріплення функції регулювання тарифів на перевалку за державою:

— Наскільки мені відомо, наразі влада над цим працює. І якщо ухвалять відповідне рішення, завод можна буде продати разом із перевантажувальним цехом…

Хоча це зовсім не означає, що тарифна політика влади не буде піддана лобістському впливу власника ОПЗ. Імовірно, саме тому Олександр Рябченко, ще бувши директором Інституту приватизації, управління власністю та інвестицій, відзначав: продаж ОПЗ разом із перевалочним комплексом — помилка. Більш того, ставши головою ФДМУ, ясно дав зрозуміти, що як експерт він і зараз залишається на тій же позиції. Однак як голова приватизаційного відомства змушений констатувати, що визначення способу продажу Одеського припортового заводу, як і всіх стратегічно значущих підприємств,— у компетенції Кабміну.

За попередньої спроби приватизації ОПЗ уряд був готовий передати приватному власникові і його виробничі потужності, і перевалочний комплекс. Тоді за цей об’єкт змагались українські компанії «Фрунзе-Флора» і «Нортима», а також «Азот-Сервіс» — дочірнє підприємство російського «Сібур-холдингу». Однак угода з «Нортимою», яка перемогла в конкурсі, зірвалася. Нині ж, зважаючи на те, що майже всі підприємства, які випускають добрива фосфорної групи, основні потужності з виробництва сірчаної кислоти й двоокису титану, а також третина активів на ринку азотних добрив в Україні вже інтегровані в структуру холдингу OstChem, саме його експерти й бачать майбутнім власником ОПЗ.

Майже монополіст

У вересні прес-служба OstChem Holding AG уперше­ офіційно підтвердила, що до складу компанії входить ВАТ «Рівнеазот», яке спеціалізу­ється на випуску фосфорних­ і азотних добрив. А також повідомила, що OstChem поєд­­нує цілий комплекс активів­ вітчизняного й закордонного хімпрому. В оприлюдненому списку опинилися два виробники азотних добрив (естонський «Нітроферт» і таджицький «Таджиказот»), провідне в Східній Європі підприємство з випуску дво­окису титану ЗАТ «Кримський титан» разом з Іршанським гірничо-збагачувальним комбінатом і Вільногірським гірничо-металургійним комбінатом, найвідоміший виробник технічної кальцинованої соди Кримський содовий завод, два ГЗК (Міжріченський і Валки-Ільменіт) і, нарешті, декілька трейдингових компаній.­

Поряд із цим в OstChem оголосили про придбання одного з найбільших в Україні підприємств, яке спеціалізується на випуску азотних мінеральних добрив, полі­стиролів і лікарських препаратів, — концерну «Стирол». При цьому наголосили, що інтеграція в єдину структуру й $100 млн регулярних річних інвестицій в усі перераховані потужності дозволять підвищити конкурентоспроможність вітчизняних виробників азотних добрив.

Експерти оцінили перспек­тиви зібраних під дахом OstChem підприємств україн­ського хімпрому досить не­­­однозначно. Думки різнилися із приводу того, чи зможе компанія постачати їм недорогу сировину, тобто природний газ. А це ключова умова конкурентоспроможності галузі. Так, начальник аналітичного департаменту­ ІК BG Capital Володимир ­Нестеренко в цьому сумніва­ється, аргументуючи свою точку зору тим, що в 2008 році хімічні заводи OstChem були менш прибуткові, ніж «Стирол», який не належав їй тоді. А аналітик ІГ «ТАСК» В’ячеслав Іванішин не вагаючись відзначив: «Поява нового власника, який має доступ до джерел сировини, дозволить виробникам аміаку заощаджувати приблизно $50—80 на 1 тисячі кубометрів природного газу й у такий спосіб досягти рентабельності 4—7%».

З огляду на це збільшення холдингом власних хімічних активів «Стиролом» не обмежиться. За словами власників черкаського ВАТ «Азот», OstChem вела з ними переговори про купівлю-продаж їхньої частки в статутному фонді компанії, однак поки сторони не домовилися щодо ціни. На користь версії, що консенсус усе-таки буде знайдено, свідчить процес зміцнення позиції у ВАТ «Азот» її головного акціонера, який почався відразу ж після переговорів. Так, компанія Plg Ua Limited, частка якої донедавна становила­ 47,7% статутного фонду, дістала дозвіл Антимонопольного комітету України збільшити свій пакет акцій до контрольного. Швидше за все, для того, щоб зробити свої цінові побажання більш переконливими.

А зовсім недавно на загальних зборах ВАТ «Дніпро­азот» ухвалено рішення про передачу виробничих потужностей цього підприємства в оренду. Правда, поки ім’я компанії-орендаря не розголошується. Представники OstChem говорили, що намірів займатися експлуатацією «Дніпроазоту» в них не було. Проте начальник департаменту хімічної промисловості ДП «Держзовнішінформ» Дмитро Гордейчук висловив упевненість у тому, що в оренді «Дніпроазоту» зацікавлені тільки українські компанії. А серед них, крім холдингу OstChem і компанії Plg Ua Limited, на цьому ринку залишається тільки один оператор.

Утім, так само, як і господар черкаського «Азоту», власник однойменного сєверодонецького підприємства, імовірно, частково або повністю переуступить цей актив. Нагадаємо, що поряд із приватизацією ОПЗ найближчим часом влада має намір виставити на продаж 40% акцій третього за величиною виробника аміаку в Україні — ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот». Іншими 60% його статутного фонду опосередковано володіє американська корпорація IBE Trade Corp, представники якої вже дали зрозуміти, що не планують збільшувати свою частку в цьому підприємстві. Керівництво ж OstChem свого бажання стати одним із його акціонерів цього разу не приховувало.

Попри очевидну тенденцію до встановлення монополії в українському хімпромі, у Кабміні заявили, що концентрація активів у руках холдингу OstChem у них побоювань не викликає. Цей процес дійсно неоднозначний. З одного боку, він несе в собі неабиякі ризики для вітчизняних споживачів міндобрив через можливість диктату цін. З іншого  — безуспішна господарська діяльність галузі протягом останніх трьох років, назріла необхідність модернізації й, нарешті, усе більша загроза її поглинання російським капіталом перетворюють експансію холдингу OstChem на майже позитивне явище.

Істина — у сировині

Серед усіх підприємств віт­чизняного хімпрому, які вбирає нині холдинг OstChem, заводи з випуску азотних добрив у найбільш уразливому становищі, оскільки на їхню частку припадає 90% споживаного галуззю природного газу. Ще у 2007 році,­ унаслідок сприятливої кон’юнктури, українські виробники міндобрив використали 8,3 млрд кубометрів «блакитного палива» і одержали понад 1 млрд грн  прибутку. Такий стан справ зберігався до середини 2008 року, коли експортні ціни на аміак­ у порту Південний досягали $965 за  тонну, а на карбамід — $528.

Однак потім ціни на аміак на світовому ринку впали до $260, на карбамід — до $255, а вартість імпортного природного газу зросла з $230 до  $270 за 1 тис. кубометрів без урахування додаткових платежів. Через це, за оцінками Тамари Левченко, собівартість виробництва аміаку в Україні досягла $350 за  тонну, а карбаміду — $240. У результаті минулого року загальний обсяг споживання газу в галузі зменшився до 4,7 млрд  м3, обсяг виробництва в порівнянні з 2008 роком скоротився на 23,2%, експорт вітчизняного аміаку знизився в 23 раза, а чистий збиток становив 2,576 млрд гривень.

Утім, уже на початку другої половини нинішнього року ситуація радикально змінилася. До середини жовтня ціни на добрива азотної групи підвищилися більш ніж на 30%. Незважаючи на подорожчання газу, український хімпром зміг вийти на рівень рентабельності в 2—3%. Більш того, як прогнозують в ІК «Трійка Капітал», традиційне для цього ринку сезонне зниження цін у зимовий період закінчиться їх 10—15-відсотковим підвищенням наступної весни.

Певне, для убезпечення­ ­пер­спектив вітчизняного­ хім­­­­про­му  від примх кон’юнктури, у вересні Мінпромполітики роз­почало підготовку проекту постанови Кабміну, ухвалення якої дозволить постачати галузь природним газом вітчизняного видобутку, що зараз використовується тільки для потреб населення. Цікаво, що уряд, який улітку не підтримав ініціативу Мінпромполітики забезпечити хімпром імпортним газом за пільговими тарифами, через чотири місяці дав відомству доручення розробити альтернативний механізм здешевлення цього виду сировини.

І якщо раніше директор департаменту розвитку хімічної промисловості міністерства Володимир Мєшков стверджував, що оптимальна ціна газу для виробників азотних добрив не має перевищувати $205 за 1 тис. м3, то за введення в дію альтернативного механізму вартість цього виду сировини буде знижена до рівня 2007 року. Так, міністерство пропонує зобов’язати компанію «Укр­нафта» продати підприємствам, що випускають добрива азотної групи, 2,128 млрд м3 газу по $205 за 1 тис. кубометрів, а «Нафтогаз України» — 2,8 млрд м3 не дорожче $135. За підрахунками фахівців ІГ «ТАСК», навіть за вартості природного газу на рівні $205 рентабельність цього сегмента хімпрому досягла б 5—10%. Ще більше її зменшення забезпечить йому й зовсім безбідне майбутнє принаймні на рік.

Дійсно, оскільки цього року прогнозоване зростання обсягів виробництва в галузі­ становитиме майже 20%, за його підсумками споживання газу всіма шістьома українськими виробниками азотних добрив не перевищить 5—5,6 млрд м3. Утім, голова Союзу хіміків України ­Олексій Голубов припускає, що «наступного року обсяги випуску цієї продукції зростатимуть далі, а тому поставки дешевого газу можуть покрити потреби споживачів у сировині тільки протягом трьох кварталів 2011 року».

І хоча все це відбудеться лише в тому разі, якщо Верховна Рада скасує чинну заборону на продаж вітчизняного газу промисловим споживачам, цілком зрозуміло, що ніяких перешкод цьому немає. Отже, нинішні й майбутні власники заводів із випуску добрив азотної групи одержать безпрецедентні преференції. Причому без якихось умов або зобов’язань натомість.