Від розумового — до розумного

Чи зможе філософія стати об’єктивною конкретно-загальною формою науки?

Між гуманітарною й науково-технічною культурою часом відчувається певна конфронтація. Представники першої обвинувачують других у бездуховності; ті, у свою чергу, розцінюють це як спробу монополізувати духовну сферу й піднятися над наукою.

Про специфіку різних типів мислення й непростих відносин «фізиків» і «ліриків» з нагоди Міжнародного дня філосо­фії  розповідає завідувач кафедри політології й соціології ­Луганського національного аграрного університету, доктор філософських наук, професор Юрій Ротенфельд.

— Юрію Олександровичу,­ що є філософія? Хтось вважає її наукою, сферою універсальних, гранично загальних понять, хтось — розмовою розумних людей на абстрактну тему.

— Якщо ви сподіваєтесь почути від мене оду філософії — мушу вас розчарувати, оскільки, на мій погляд, за тисячоліття існування філософія не тільки не стала загальновизнаним об’єктивним знанням, а й, навпаки, втратила суть напрямку інтелектуального розвитку. Вона виникла в Давній Греції як спосіб осмислення світу, і згодом усе більше відхилялася від об’єктивності, неухильно рухаючись до безвиході, обумовленої граничною спільністю своїх категорій, своїм невмінням перейти від розумового мислення до ­розумного.

Це не тільки моя думка. Про неспроможність розумової філософії писали свого­ часу Кант, Гегель, Маркс та інші видатні мислителі. При цьому Гегель і Маркс, як і багато світських філософів, прагнули знайти суто науковий діалектичний спосіб мислення — мислення протилежностями. На жаль, цей філософський напрям не дав бажаного результату.

Сьогодні постмодерністи — представники панівної течії в сучасній західній філософії — також говорять про неспроможність філософського бінарного мислення. При цьому їхній підхід не виводить філософське мислення на більш високий рівень, як обіцяли основоположники цього напряму. Бо на зміну чіткому значенню приходить розмитість, породжена безліччю інтерпретацій реальності — аж до «можливості означати все, що завгодно». Такий плюралізм думок руйнує все, що можна зруйнувати, відкидаючи мислення назад, на дологічний рівень.

— На вашу думку, більш вдалий варіант — розподіл точок зору на «мою» і «неправильну»?

— Ні, сам по собі плюралізм думок — річ добра. Питання лише в тому, на чому він ґрунтується. Наукове мислення визнає відносність навколишнього світу із властивою йому безліччю об’єктивних точок зору. Тому кожен дослідник осмислює світ зі своєї­ об’єктивної позиції, і саме в цьому — основа взаєморозуміння.

Візьмемо зустрічний рух двох точок А і B — один із найпростіших процесів. Його можна розглядати як рух точки А до нерухомої точки B, а можна й навпаки. А ще — увести нерухому точку C посередині й розглядати рух до неї обох точок. Тобто орієнтирів можна знайти скільки завгодно, але всі вони повинні бути об’єктивними. А це означає, що висновки, отримані з будь-якої позиції, будуть правильними. Майстерність ученого полягає в тому, щоб за всім цим різноманіттям правильних результатів побачити найпростішу й у той же час найзагальнішу картину відносного світу. От, наприклад, геоцентрична система світу внутрішньо не менш цілісна й правильна, ніж геліоцентрична, і все-таки точка зору Коперника дала більш просте, наочне й цілісне бачення.

Що ж до філософського мислення, то воно переважно ґрунтується на суб’єктивних позиціях кожного. Найчастіше філософ навіть не в змозі описати ту точку зору, з позиції якої він осмислює реальність. У підсумку філософія не може дати однозначного судження про світ, суспільство й людину, а тому й ні про яке істотне взаєморозуміння між філософами не може бути й мови.

— Тобто філософія, на вашу думку, — не наука?

— У XIV-XV століттях наука пішла шляхом подальшого ототожнення відмінностей,­ освоюючи подібність усе більш далеких і несхожих ­боків дійсності. Ключовим моментом стало розуміння ідеї циклічності, аж ніяк не нової, якщо згадати Піфагора і його знамениту теорему, або Геракліта з його досі не зрозумілою гармонією «лука й ліри». Ці абстракції стали вже в давнину ключем до розуміння ритмів, будь-яких коливальних рухів.

У результаті мислення сучасних філософів і вчених почало дуже різнитися. Наука пішла далі, знаходячи для осмислення реальності адекватні мовні засоби, а  філософія зупинилася на рівні найпростіших розумових структур. Усі відмінності осмислювалися в термінах максимум чотирьох абстракцій: тотожного, різного, співвіднесеного й протилежного. Причому відмінності між двома останніми багато філософів, на мою думку, так досі й не розуміють, звалюючи в поняття протилежності всі можливі в природі й суспільстві відмінності. А це глухий кут.

— Можливо, філософія просто не знайшла застосування більш складним розумовим структурам? Що ще треба для розуміння, крім усвідомлення якісного й кількісного різно­маніття світу?

— У тому й проблема, що якісне й кількісне різноманіття не відображає всієї складності динамічного світу, що самоорганізується.

— Де ж вихід?

— Рішення філософських проблем бачиться не у відмові від бінарного мислення, як це пропонує сучасна західна філософська думка, а, навпаки, в удосконаленні цього мислення шляхом диференціації поняття протилежності на величезну безліч конкретних відмінностей, для визначення кожної з яких має бути знайдене своє слово. Тільки тоді філософія зможе стати об’єктивною конкретно-загальною формою науки.