Неймовірно довгострокова еволюція

Технології для заміни застарілої інфраструктури мобільного зв’язку вже в Україні. Але на шляху їхнього впровадження є перешкоди.

Мобільний зв’язок давно вже є не просто засобом для телефонних розмов. У логіці розвитку сучасної ІТ-інфраструктури ця колись основна його функція стає другорядною. Набагато важливішим є доступ до Інтернету та різноманітних сітьових сервісів.

Мобільна трансформація

Цю точку зору поділяє,­­ зок­рема, Олександр Тимошенко,­ генеральний директор компанії «Нокіа Сіменс Нетворкс Україна»:

— Інформаційні технології­ влізли в кожний будинок і в кожну кишеню. Тепер уже не­­­ можна говорити, що ми носимо із собою просто мобіль­ний телефон — насправді­ це вже мультимедійний термі­нал, де можна дивитися­ відео­­­ролики, грати в ігри, пере­глядати сайти. Традицій­ним розробникам, таким як «Нокіа Сіменс Нетворкс», доводиться думати не тільки про передачу радіосигналу, про мобільність, про комутацію пакетів або каналів — нам треба думати про те, як об’єднати в єдину мережу всі мультимедійні додатки, без яких ми вже жити не можемо. Бо якщо ми їдемо в автомобілі або поїзді метро, то хочемо бачити відеоролики YouTube і виходити в Інтернет — тут і тепер, і на тій швидкості, за якої якість зображення нас задовольняє…

Але було б помилкою розглядати сучасний стільниковий зв’язок, зважаючи тільки на  його розважальний потенціал. Набагато цікавіше зупинитися на можливостях, які він відкриває для бізнесу. Найперше це мобільне робоче середовище. Дійсно, сьогодні поняття робочого місця розширюється далеко за межі офісу, а використовувані повсякчас технології вимагають наявності якісного широкосмужного доступу до Інтернету та корпоративної мережі. Цілком очевидно, що згодом необхідність у повсюдно доступному мобільному Інтернеті тільки зростатиме.

Відстаючи на два покоління

Системи мобільного зв’язку ділять на декілька поколінь — від перших аналогових рішень для радіотелефонії до сучасних розробок із комутацією пакетів.

Сьогодні в Україні переважна більшість абонентів стільникового зв’язку підключені до мережі оператора за протоколом GSM, що належить до другого покоління (2G, від англійського generation). Ринок також пропонує кілька видів послуг зв’язку 3G, наприклад, послугу «ОГО!» від компанії «Укртелеком» (протокол UMTS/HSDPA), однак вони дуже обмежені як із покриття, так і з абонентської бази. У той же час країни Західної Європи, США й частина країн Східної Азії давно перейшли на третє покоління стільникових систем і вже починають упроваджувати­ рішення 4G, а саме останню ревізію стандарту WiMAX або технологію LTE (скорочення від long term evolution, буквально: довгострокова еволюція).

Створення мобільної інфра­структури, необхідної насамперед для модернізації економіки України, можливе тільки  на основі останніх двох поколінь систем стільникового зв’язку. Низька швидкість доступу до Інтернету й висока собівартість передачі 1Мб-даних не дозволяють говорити про можливість якогось ефективного комерційного використання 2 G-телефонії для чогось крім голосового зв’язку.

Тендери на 3G-зв’язок  в Україні регулярно планує НКРС і так само регулярно їх­­ скасовує. Наприклад, запла­нований попереднім урядом на кінець 2009 року продаж ­ліцензій діапазону 2,1 ГГц­ ­було припинено указом Президента Віктора Ющенка.­ Із протестом проти передачі частот операторам виступили військові: за їхніми словами, у цьому частотному ­діапазоні працює важливе для національної безпеки обладнання, для конверсії якого потрібна скромна сума  2,5 млрд грн. Спроба влади «повісити» вартість конверсії на операторів стільникового зв’язку була приречена від самого початку, оскільки за таких витрат введення нової 3G-технології просто не окупиться. З іншого боку, уряд також не поспішає виділяти Міноборони цю суму з держбюджету. В останні місяці проблема з виділенням частот увійшла у фазу «круглих столів» за участю всіх зацікавлених сторін, і апетити військових удалося трохи стримати. Крім того, була висунута концепція про поділ видатків на конверсію між «мобільщ­иками» і бюджетом. Процес, проте, відбувається досить важко, і очікувати його завершення в найближчому майбутньому — занадто оптимістично.

У такій ситуації оператори почали всерйоз розглядати «запасний варіант»: перестрибнути через одне покоління й перейти відразу на технологію LTE, що дозволяє більш гнучко використовувати частотні діапазони.

Зв’язок майбутнього

LTE — технологія широко­смужного доступу та еволюційного розвитку наявних мереж зв’язку. Швидкість передачі даних у мережах цього стандарту в теорії може досягати 326,4 Мбіт/с на прийом і 172,8 Мбіт/с на віддачу (у специфікаціях прописані значення 173 Мбіт/с і 58 Мбіт/с відповідно). Для порівняння: найдоступніша сьогодні в Україні технологія — протокол GSM із надбудовою EDGE — забезпечує максимальну швидкість в 0,47 Мбіт/с.

LTE реалізує принцип all-over-IP (у перекладі буквально: усе за протоколом IP), завдяки якому мобільний зв’язок не відрізнити від проводового Інтернету за можливостями його використання. Зникає наявна в усіх попередніх стандартах відмінність між телефонною розмовою та передачею даних — і те, і інше тепер працює за однією й тією ж технологією. Фактично голосовий зв’язок ведеться через Інтернет, так само, як це відбувається, наприклад, під час використання програми інтернет-телефонії Skype.

За рахунок прогресивних методик кодування та модуляції сигналів більш ефективно використовується частотний діапазон. Загалом у LTE можуть бути застосовані 40 різних діапазонів, що робить цю технологію дуже привабливою в умовах  хронічних труднощів із видачею ліцензій. Звичайно, остаточно проблема не вирішується: щоб цілком розкрити потенціал нового протоколу, операторам однаково знадобляться високі частоти, а отже, і відповідні дозволи. Але поширена точка зору про те, що спроба розгорнути LTE тільки в низькочастотних діапазонах призведе до перевантажень мережі або «звуження» каналів у місцях великого скупчення абонентів, помилкова. Ємність системи, розгорнутої замість мережі GSM, однаково виявиться більшою (нехай і не дуже значно) за рахунок збільшення ефективності використання смуги пропущення.

26 жовтня в Києві компанія «Нокіа Сіменс Нетворкс»­ (піонер у галузі LTE, штаб-квартира в м. Еспоо, Фінлян­дія) продемонструвала реальні можливості нової технології. Уперше в Україні­ від­­булася високошвидкісна­ пере­дача даних за тех­но­ло­­гі­­єю­­ LTE (радіоканал ему­лю­вався­ за допомогою проводового зв’язку, із установленим атенюатором для іміта­ції перешкод). На прикладі двох одночасно відтворених відеороликів високого розрізнення (HDTV) був показаний принцип забезпечення якості зв’язку для пріоритетних даних. За нормального рівня перешкод в «радіоканалі» обидва потоки відео були чудової якості. Штучне погіршення умов передачі даних за допомогою атенюатора призвело до різкого погіршення якості «низькопріоритетного» потоку й лише трохи спотворило картинку високопріоритетного.

Гості презентації також мали можливість  подивитися стереотелевізійну (3D) передачу високого розрізнення, передану за допомогою технології LTE і базової станції Flexi Multiradio BTS. Увімкнення й автоматичне настроювання цієї станції за допомогою рішення SON (self-organizing network, технологія «мережі, що самоорганізуються») здійснили на очах у присутніх. Крім того,  був зроблений один із перших в Україні телефонний дзвінок з мережі LTE на звичайний GSM-телефон.

Аспект

Вільну смугу частот для розгортання мережі LTE може дати так званий цифровий дивіденд. Перехід від аналогового телемовлення до­­ цифрового міг би звільнити­ діапазон частот  790-862 МГц (як це вже відбулося в європейських країнах). Використання цієї смуги частот не тільки значно прискорило ­б появу стільникового зв’язку четвертого покоління, а й знизило б видатки, пов’язані з його впровадженням: обладнання під частоти діапазону 800 МГц коштує на порядок дешевше, ніж для частот 2100 МГц. Стільникові оператори України озвучували навіть пропозицію допомогти Мінтрансзв’язку із закупівлею приймачів цифрового телевізійного сигналу для населення.

Утім, як неодноразово писала «УТГ», процес переходу на «цифру» в Україні йде сяк-так —  установлені строки послідовно не дотримуються, а державної програми введення нової технології, такої як у ЄС, немає досі. Із наближенням 2012 року, коли на території України відповідно до прийнятих міжнародних зобов’язань теоретично має припинитися аналогове мовлення, ця перспектива виглядає усе більш непевною.