Автоекзотика від МАРКа
Дніпропетровський мотоавторетроклуб (МАРК) знову представив городянам колекцію небачених дорожніх дивин.
Експозиція стала традиційним подарунком дніпропетровцям до Дня міста. На площі вишикувалися з півсотні ретромобілів — від лімузинів, які заворожують своїми формами першої половини минулого століття, до зворушливих «газиків», «москвичів», «волжанок». Окремо вишикувалась військова техніка, «флагманом» якої став озброєний кулеметом «максим» легендарний американський «Вілліс», який обслуговувався групою людей у формі Другої світової. Публіка була у захваті.
Клуб існує з 1998 року і є найпершим у країні ретроклубом «нової хвилі» — до цього рух підтримувався людьми старшого покоління. Сьогодні МАРК нараховує близько 50 чоловік, але щодня поповнюється новими членами. На останній виставці до нього приєдналися ще троє. Економічна криза ентузіазму ретромобілістів не зменшила. Можливо, тому, що його прихильники — люди, зрозуміло, аж ніяк не бідні. Отож, про економіку.
— Ретромобілі поділяються на три категорії, — говорить один із лідерів МАРКа Володимир Завальний. — Це оригінали — машини, які гвинтик у гвинтик відповідають своїм прототипам. Реплікари — зовні точна копія старого авто, начинка — сучасна. І, нарешті, хотроди, які точно не відповідають жодному прототипу, але створені в стилістиці ретродизайну. Збирати оригінали сьогодні дуже дорого — до 100 тисяч доларів і більше. Навіть реставрація не такої рідкісної «Побєди» коштувала клубу 30 тисяч доларів. Створювати реплікари дешевше, але складніше технічно. Якщо, приміром, прототип мав руховий відсік метр завширшки, а нерідний движок на 5 сантиметрів ширше, то вже постає проблема. Найвищий політ фантазії можуть дозволити собі створювачі хотродів. Движок не влазить? Подовжимо капот! У цьому випадку зовнішні розміри можуть бути будь-якими.
Що таке хотрод (правда, він досить близький до прототипу), Володимир демонструє відразу, у своєму гаражі. За основу взято «Б’юік» 1934 року випуску, куплений років п’ять тому за $500. Тоді це була в буквальному значенні купа металу. Сьогодні машина просто красуня й використовується для обслуговування весіль. Усіх витрат на реставрацію власник не пам’ятає, але саме тільки фарбування кузова коштувало $6 тис.
— Ось, усередині телевізор, — хвалиться Завальний, — акустична система, від якої «дах зриває», і двигун від «Волги».
Особливо вражає бар із висувним столиком, обладнаний у багажному відділенні автомобіля, і три типи сигналів, які може подавати цей «монстрик», — звичайний, сирена й гучний дзвінок. За словами Володимира, недавно за це диво техніки йому пропонували кругленьку суму, але він відмовився. Ще б пак! На машину ще стільки планів. Хочеться замінити крила, поставити інші диски. Усі ці «дрібниці» разюче позначаються на зовнішньому вигляді авто.
Звичайно ж, кожен ретромобіль — ціла історія. Приміром, один із «марковців» склав «ЗІМ»-кабріолет, яких у Союзі було зроблено лише чотири й усі давно пущено під прес. Довелося їхати в Москву, розмовляти з 97-літнім випробувачем, дивитися фотографії, знаходити в музеї креслення.
Зрозуміло, що такі екземпляри — не для далеких поїздок. Не дай Боже, щось на трасі зламається. Запчастин удень зі свічкою не знайдеш! Це машини музейні, виставкові, колекційні. А про те, на що здатний вміло зроблений реплікар, свідчить історія, яку розповів Володимир Завальний.
— Довелося якось брати участь у нелегальних автоперегонах. Це коли молодь збирається вночі на аеропортівській трасі, ганяє під гроші, на зло ДАІ й міліції. Я потрапив туди майже випадково на «Москвичі-401» на прізвисько «місяцехід» — через величезну кількість установлених спереду фар. Отож, підкатує до мене такий собі герой на «Жигулях» і говорить: «Давай під сотку баксів поганяймося!» Звідки йому, бідоласі, знати, що в мене під капотом движок від «Опеля»! Ну, хто прийшов першим — самі здогадаєтеся. Аж тут підрулює ще один — на «Ауді». Говорить: «Давай під 500 зелених!» Коли я й цього «зробив» як дитину, більше бажаючих не знайшлося. Усі тільки потилиці чухали.
Заняття ретротехнікою — складна наука. У МАРКа є своя база даних зі старих автомобілів, які навіть купити — часом велика удача, налагоджений обмін запчастинами. Новачків тут проконсультують із питань реєстрації та інших премудростей. Своїм брендом члени клубу пишаються. Навіть на недавно замовлений у Києві прапор не пошкодували $600, зрозуміло, із членських внесків. Правда, як зізнається сам Володимир, нормальних людей серед ретромобілістів немає. Усі «хворі». У хорошому значенні цього слова…
