Дорогу подужає той, хто йде

Україна нарешті вживає реальних заходів для відстоювання й розвитку власної газотранспортної системи.

Президент України Віктор Янукович знову заявив, що Київ не планує злиття «Нафтогазу» з «Газ­промом» заради зниження ціни на газ. Таким чином, питання про реалізацію «кришталевої мрії» росіян — об’єднання під своїм керівництвом радянської газотранспортної системи й створення пан’європейської енергетичної монополії — має бути, як мінімум, відкладено. Але, схоже, у Москві докладатимуть усіх можливих зусиль для того, щоб схилити Київ до «правильного» рішення.

Справа — труба

Останнім часом Росія на тлі стрімкого зростання цін на енергоносії вела досить агресивну політику на європейському газовому ринку. Серед її пріоритетів ГТС України стоїть окремо, оскільки складається з 36 тис. км газопроводів. До системи входять також 79 компресорних станцій загальною потужністю 5500 МВт і 13 підземних сховищ газу (ПСГ). Пропускна здатність системи на вході 290 млрд кубометрів газу на рік, на виході — 170 млрд. Її стратегічне значення полягає не тільки в обсягах інфраструктури, а й у вигідному географічному розташуванні нашої держави: газопроводи з’єднані з магістральними газопроводами всіх сусідніх країн. Крім того, наша ГТС має найбільший у Європі (після Росії) комплекс підземних газосховищ.

Тобто Україна без перебільшення володіє не просто стратегічним активом, а справжнім ключем до системи енергетичної безпеки Європи. Не дивно, що навколо ГТС ведуться всілякі ігри й сутички — економічні, міждержавні та ­геополітичні.

Згадаємо, що ще на початку століття Москва зробила найбільш рішучу й успішну спробу одержання контролю над українською газотранспортною системою. У жовтні 2002 року Україна й Росія підписали угоду про створення газотранспортного консорціуму. 23 січня 2003 року НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газ­пром» зареєстрували це СП із частками кожної з компаній по 50%. Планувалася його трансформація в три­сторонній газотранспортний консорціум за участю Німеччини (а в перспективі — навіть Франції). А потім були вибори Президента України й різка зміна зовнішньополітичної орієнтації Києва.

Знову про можливість створення газотранспортного консорціуму між Україною, ЄС і Росією в липні минулого року заявив прем’єр-міністр України Микола Азаров. Сталося це після того, як двома місяцями раніше його російський колега Володимир Путін запропонував об’єднати газові монополії двох країн — «Газпром» і «Нафтогаз України». У ЗМІ циркулювала інформація про те, що російська сторона запропонувала створити СП на базі магістральних газопроводів України й декількох родовищ «Газпрому» у Росії, які могла одержати у своє користування українська сторона.

Києву запропонували Астраханське родовище й ще декілька на півострові Ямал. Але ці варіанти не влаштували Україну, яка хотіла видобувати паливо в Уренгої. Розробка Ямалу вимагала б від України занадто великих інвестицій у видобуток, а собівартість газу там в 1,5 раза вище, ніж в Уренгої. Тобто набагато простіше, а можливо, і дешевше самим почати модернізацію ГТС, ніж витрачати кошти на іншому кінці світу.

Крім цього, російська сторона категорично відмовилася навіть обговорювати умову, поставлену Україною, — відмова від будівництва «Південного потоку». На думку Віктора Януковича, якщо РФ і Європейський Союз погодяться модернізувати українську газотранспортну систему, то прокладання «Південного потоку» стане безперспективним. Більш різко висловлювався міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Бойко: «Україні це однозначно невигідно. Позиція нашого Президента досить жорстка, і він її висловлював у спілкуванні з керівництвом Росії — про те, що будівництво «Південного потоку» не відповідає нашим національним інтересам. Просто кажучи, він відбирає газ із нашої труби. І ми проти цього виступатимемо».

Геть від Москви?

На перший погляд, напрямок «на Росію» виглядає найбільш правильним. Тут і гарантія наповнення труби газом, і істотне зниження ціни на блакитне паливо, і модернізація ГТС — усе в одному пакеті. Однак чи так це? На жаль, кілька наочних прикладів змушують сумніватися в можливому хеппі-енді такої «газової» дружби.

Справжнім реаліті-шоу наслідків надмірної довірливості й щедрості можна назвати драматичну розв’язку багаторічної дружби Росії та Білорусі. Навесні білоруська економіка зірвалася в глибоку й системну кризу. Лихо в сусіда було досить сприятливим моментом для розв’язання певних політичних і економічних завдань Москви. Наприклад, у російській столиці вже відбулися переговори про можливу купівлю «Газпромом» 50% акцій ВАТ «Білтрансгазу» за $2,5 млрд. Схоже, незабаром «Газпром» із власника половини акцій «Білтрансгазу» стане єдиним власником білоруської газотранспортної системи.

Незважаючи на фактично спільне володіння білоруською ГТС, цінові скандали між союзниками зчинялися мало не з більшою регулярністю, ніж із норовливим Києвом. Наприкінці червня за затримку чергового платежу  600 млн рублів ВАТ «Інтер РАТ ЄЕС» зовсім припинило поставки електроенергії в Білорусь.

І з наповненням «труби» — самі питання. Як ми вже відзначали, Росія категорично відмовилася навіть обговорювати можливість припинення будівництва «Південного потоку». Запуск «Південного» і «Північного» потоків, безперечно, позначиться на транзиті газу через територію України. Тим більше що видобуток у «Газпрому» зростає дуже повільно,  і збільшити його найближчим часом важко. А це означає, що Москва просто технічно не зможе гарантувати прокачування через українську трубу більше ста мільярдів кубів газу (ще одна умова Києва для початку переговорів, що прозвучала в ЗМІ).

Непокоять і окремі повідомлення про те, що російська газова монополія готова надати Китаю знижку на газ, якщо той погодиться на авансові платежі за газовим контрактом. За даними джерел, платіж має становити не менше $25 млрд, а можливо — до 40 млрд. Джерело повідомляє що «Газпром» хотів би одержати гроші в 2012—2015 роках, а поставляти газ за контрактом із Китаєм протягом 30 років починаючи з 2015-го. Щоб це зробити, «Газпрому» треба побудувати газопровід «Алтай», вартість якого в 2006 році російською компанією оцінювалася в $13,6 млрд, а сьогодні напевно буде ще вище.

Є також сумніви й стосовно того, що в «Газпрому» вистачить коштів на підтримку в робочому стані своєї газотранспортної системи й будівництво нових напрямків. І чи знайдуться гроші на модернізацію української труби, якщо їх не вистачає на свою?

Захід нам допоможе?

У 2009 році в Брюсселі відбулася інвестиційна конференція щодо модернізації ГТС, за підсумками якої було підписано Брюссельську декларацію й розроблено майстер-план, який передбачає надання близько $3 млрд на проведення заходів для розвитку й відновлення ГТС України. Передбачалося, що основні кошти підуть на газопроводи «Союз», Уренгой—Помари—Ужгород і «Прогрес», а також південний транзитний коридор. Найбільший обсяг фінансів призначався для реконструкції газоперекачувальних агрегатів на компресорних станціях.

Кабінет Міністрів України, зі свого боку, зобов’язався гарантувати незалежність «Укртрансгазу» й забезпечувати йому надходження від доходів від передачі палива газопроводами високого тиску й від його зберігання. Уряд також по­обіцяв відкрити українську ГТС для сторонніх компаній, які бажають прокачувати газ газопроводами високого тиску, і «надати третім сторонам доступ до підземних сховищ газу на прозорих комерційних умовах». Тарифи на прокачування й зберігання газу мають встановлюватися з використанням відкритої методології, бути економічно обґрунтованими й «недискримінаційними».

На жаль, заходів для виконання Брюссельського­ меморандуму вжито не було, у результаті Київ не тільки втратив динаміку у відносинах з Євросоюзом, а й пропустив добру нагоду для початку реальної модернізації своєї ГТС. А тим часом у разі дії меморандуму позиції України на переговорах із «Газпромом» були б сильніші.

Нинішній уряд почав виконувати Брюссельський меморандум, підписаний попередниками. У його реалізації особливою віхою можна назвати приєднання з 1 лютого України до організації Енергетичної співдружності.

Про курс України на дотримання домовленостей з ЄС свідчить і заява Президента України на підсумковій прес-конференції. ­Віктор Янукович уважає, що таку велику компанію, як НАК «Нафтогаз України», треба реструктуризувати: «Якщо ми хочемо цивілізовано розвивати всі ці підприємства, їх треба насамперед підготувати до реєстрації на біржі ІРО для того, щоб ми мали можливість одержати реальну ціну цих підприємств, розуміти, чим володіє Україна. Як тільки ці підприємства вийдуть на світову біржу, ми одержимо реальну ціну, ми тоді побачимо, яким чином їх розвивати».

На думку і українських, і російських експертів, у випадку поділу «Нафтогазу» будуть виконані принципові пункти Брюссельського меморандуму, а «Газ­пром» втратить інтерес до поглинання українського монополіста. А поки Євросоюз замовив підготовку відповідного ТЕО проекту модернізації компанії Mott MacDonald, яка виграла тендер.

У Міненерговугілля вже готуються до старту реалізації першого етапу спільного з ЄС проекту модернізації газотранспортної системи. Київ і Брюссель сподіваються на партнерство з російським «Газпромом» як зі стратегічним постачальником блакитного палива на ринки країн ЄС. За інформацією ЗМІ, в українському уряді найбільш прийнятним варіантом реалізації проекту модернізації досі розглядають створення тристороннього спільного підприємства за участю «Газпрому» та європейських нафтогазових компаній.

Надія на власні сили

На жаль, у питанні модернізації української «труби» досить серйозним чинником залишається час. З огляду на неповороткість європейських структур і наполегливість «Газпрому» у питанні будівництва газопроводів в обхід України, Києву не можна чекати з моря погоди. Треба діяти.

Як заявив в інтерв’ю «5 каналу» заступник голови правління «Нафтогазу» Вадим Чупрун, компанія самостійно починає модернізацію ГТС і сподівається на підтримку в цьому питанні ЄС і Росії. За його словами, буде потрібно $3,5 млрд, що значно дешевше, ніж будівництво альтернативних газопроводів у обхід України. Уже ухвалене рішення про те, що НАК «Нафтогаз України» вкладе $543 млн у реконструкцію першої черги газопроводу Уренгой—Помари—Ужгород.

Якщо ж більш ретельно проаналізувати це рішення «Нафтогазу», то можна помітити не тільки бажання показати своїм іноземним колегам готовність самостійно розв’язувати свою головну проблему, а й досить сміливу геополітичну гру. Річ у тім, що, за словами того ж голови Міненерговугілля Юрія Бойка, модернізація ГТС у короткий термін скорочує шанси реалізації планів «Газпрому» з будівництва газопроводу «Південний потік» — прямого конкурента українського маршруту транзиту російського газу в Європу. А це вже щось нове в зовнішньополітичних діях Києва — готовність грати на випередження й буквально на зустрічних курсах. Власне кажучи, саме так і треба грати на «великій шахівниці» — напористо, жорстко й швидко.