Битва за Місяць

Нинішньої осені відзначається сорокаліття запуску «Місяцехода-1», який мав продемонструвати світу геній радянської конструкторської думки. Однак перший у світі планетохід не розкрив би людству місячних таємниць, якби не українські вчені та інженери.

Колишня слава на музейному стенді

До початку космічної експедиції можливості планетохода випробовували на спеціальному полігоні під Євпаторією, а апаратура системи управління для цих автоматичних станцій випускалася на харківському науково-виробничому підприємстві «Об’єднання «Комунар». Фахівці конструкторського бюро заводу забезпечували пріоритет СРСР у вивченні Місяця, аж до станції «Місяць-24», яка і завершила дослідну програму. Системи управління для потужної ракети-носія «Протон», яка використовувалася для запуску місячних автоматів, і наземний випробно-пусковий комплекс також розроблені фахівцями «Комунару».

У музеї підприємства можна побачити не тільки фотографії самохідних апаратів, а й блок управління кутовою стабілізацією та орієнтацією під час польоту трасою до Місяця й виходу на навколоземну орбіту.

Але, попри безперечні досягнення та переваги вітчизняної космонавтики, першим­ на Місяць усе-таки ступив американець. Досі немає одно­значної відповіді на запитання, чому місячна програма, яка так добре починалася, ­не була виконана в СРСР, який наполегливо прагнув «наздогнати й перегнати Америку». Офіційне пояснення — мовляв, навіщо піддавати ризику людину, коли можна одержати необхідну інформацію про нашу найближчу супутницю за допомогою досконалої техніки та унікальних приладів — було цілком переконливим. Тим більше, що його старанно намагалися підкріпити польотами дослідних станцій не тільки на Місяць, а й на Марс і Венеру, що, певне, мало продемонструвати вірність наміченому курсу й програмній послідовності. Однак дотепер залишається відчуття якоїсь напівправди, недомовленості, а в емоційному плані — програшу. Як не крути, а висадження людини на Місяць ми програли. Чому?

Коли кількість не забезпечила якості

Фотографії гігантської радянської ракети Н-1 кілька років тому були представлені на сайті російського Центру досліджень міцності. На думку експертів, ракету сфотографували під час ранніх випробувань і на знімках відбито її перший ступінь, який досі не демонструвався.

Розроблена для виведення в космос радянського місячного пілотованого корабля, Н-1 — результат титанічної роботи радянських учених, конструкторів та інженерів. Першому ступеню повинні були надавати руху 32 ракетних двигуни. Однак, як відзначають харківські фахівці, ракета була сконструйована не найоптимальнішим чином: у той час у США вже з’явилися потужні двигуни, які дозволяли обійтися на старті їхньою невеликою кількістю.

Треба відзначити, що віт­чизняне ракетобудування стояло на «трьох китах»: Сергій­ Корольов розробляв ракети в цілому, Валентин Глушко створював двигуни, а Микола­ Пилюгін — системи керування.­ Адміністративно один одному­ не підпорядковувалися, це була­­ унікальна корпорація голов­них конструкторів. Корольов запропонував Валентинові Глушку сконструювати двигуни, здатні вивести на орбіту місячний пілотований корабель. Надзвичайно складне завдання щодо теорії горіння й вібраційних процесів. Необхідні були додаткові фінансові кошти, причому чималі, для створення випробних стендів і полігона, але їх не зміг забезпечити навіть Корольов. «Тоді я відмовляюся брати участь у створенні місячної ракети», — пішов на принцип Глушко.

Щоб послати на Місяць екіпаж із трьох чоловік, треба було вивести на орбіту космічний корабель мінімальною вагою 100 тонн. Але навіть один із кращих радянських ракето­носіїв «Протон» (головний конструктор В. Челомей) міг виводити тільки 20-тонні кораблі. У цих умовах Корольов змушений був вирішувати завдання не якістю двигунів, а їхньою кількістю, поставивши на першому ступені Н-1 відразу 32 двигуни конструкції ­Кузнєцова. Неважко здогадатися, що в такому разі ймовірність відмови системи зростає неймовірно.

Коли дійшло до пробного запуску Н-1, помічник Корольова­ Леонід Воскресенський, від­повідальний за всі пуски, зав­дання виконувати відмо­вився. «Мені потрібний стенд для ­випробувань», — сказав він. Але Корольов його думкою зневажив (успіхи американ­ців підганяли!). Н-1 запустили без стендових випробу­вань. Через кілька десятків секунд після зльоту вона вибухнула. Фахівці були одностайні в тому, що велика кількість двигунів і погубила радянську місячну ракету.

Проект було закрито. Усі ракети Н-1 знищені, але багато частин удалося збе­регти. За даними Бі-бі-сі, у 1997 році 94 частини Н-1, що залишилися, продали­ американській компанії Kistler як… металобрухт.

Сліди на місячних стежках

Гонитва за освоєння Місяця­ між СРСР і США була шаленою. Радянська місячна програма почалася ще 1958 року, коли у напрямку Місяця полетів перший об’єкт, що досяг другої космічної швидкості (приблизно 11 км/сек.). Уже тоді хотіли доставити на Місяць вимпел СРСР. Перша спроба завершилася тим, що радянський «місячник» пролетів мимо. Друга, здійснена за допомогою модернізованої корольовської ракети Р-7, була вдалою. Таким чином, Радянський Союз першим створив апарат, який досяг поверхні Місяця. Американцям, якими, до речі, керував тоді німецький учений Вернер фон Браун, не вдалося досягти аналогічної мети навіть із третьої спроби – їхні ракети не змогли розвинути другої космічної швидкості.

Надалі радянські інженери й конструктори неодноразово випереджали США. Станція «Місяць-3» першою передала­ на Землю знімок протилежно­го­­ боку Місяця, «Місяць-9» уперше здійснив м’яку посадку на поверхню супутника Землі й доставив на його поверхню науково-дослідну апаратуру.

Але американцям удалося зробити більше. Після польоту Юрія Гагаріна вони буквально зібрали в кулак всю свою фінансову, технічну й інтелектуальну міць. Укладали гроші в новітню випробну базу, у полігони, у науково-дослідні центри та університетську освіту. А економічна міць СРСР уже почала поступатися США. На американську місячну програму було виділено близько $30 млрд. За деяким даними, Радянський Союз зміг освоїти тільки $6 млрд. Тому Корольов­ і змушений був відмовити Глушку в будівництві випробних стендів.

Політекономія космосу

Цікаво, що російські конструктори вже після розвалу СРСР розробили модернізовану ракету-носій «Протон-М», але її довго не могли запустити в серійне виробництво, бо коштувала вона приблизно втричі дорожче від «старого» «Протона». Але запуски російських ракет донині частково забезпечують роботою харківських інженерів, робітників, техніків, а також випробувачів «Комунару». Завод залишається головним розробником і виробником систем управління ракет-носіїв «Союз», «Протон» і «Зеніт-3SL».

Сьогодні багато говорять про те, що очікуваний запуск китайського космонавта на Місяць — перший крок на шляху до якісного перелому в освоєнні космічного простору. Змагання за Місяць може розпочатися знову. Адже там зосереджені запаси багатьох корисних копалин, крім того, Місяць є платформою для запуску в космос будь-яких систем, у тому числі й військових, з нього можна обстрілювати Землю за допомогою лазерів і променевої зброї. У світовій пресі багато прогнозів, що битва за Місяць буде спочатку віртуальною, на рівні гонитви технологій, а потім і реальною.

Однак, як свідчать події минулого століття, військово-стратегічне значення Місяця в наш час дуже перебільшується. «Зоряні війни» — це дуже дорого. Навіть для США. Та й чи знадобиться це кому-небудь? Космос уже зараз успішно використовується для супутникового спостереження за районами наземних військових конфліктів і для коректування бойових дій на Землі.

А ось насправді цікавий факт: КНР за рахунок виведення на орбіту комерційних супутників заробляє вже більше Росії. І заяви китайців про створення власної орбітальної станції мають практичний сенс і з політичної, і з економічної, і з наукової точки зору. Висадка китайського громадянина на Місяць — питання тільки політичного престижу. У цьому Китай наслідує СРСР, прагнучи стати другою за міццю світовою державою після США. При цьому китайці успішно користуються російськими та українськими конструкторськими наробітками.

Захмарні цифри

За даними «Росавіакосмосу», життєвий цикл станції «Мир» ­обійшовся в $4,3 млрд. Програма «Шаттла» коштувала американським платникам податків $16 млрд. Радянський «Буран» був «лише» на $3 млрд дешевше.

Довідка «УТГ»

«Місяцехід-1», перший у світі планетохід, який успішно працював на поверхні іншого небесного тіла, належить до серії радянських дистанційно керованих самохідних апаратів для дослідження Місяця. Поєднує в собі функції двох різнорідних технічних пристроїв — космічного апарата й транспортного засобу високої прохідності.

Призначався для вивчення особливостей місячної поверхні, радіоактивного та рентгенівського космічного випромінювання на Місяці, хімічного складу та властивостей ґрунту.

Доставлений на Місяць 17 листопада­ 1970 року й майже рік працював на його по­верхні. Загадково щез 2007 року (його не по­бачили під час лазерного зондування поверх­­ні Місяця). Знайдений у квітні 2010 року американським ученим Томом Мерфі та його колегами за допомогою лазерних імпульсів, відправлених із телескопа обсерва­торії Апаче-Пойнт у Нью-Мексико (США). «Земний» екземпляр «Місяцехода-1» впер­ше був публічно продемонстрований­ на VII міжнародній науково-технічній конференції­ «Планетоходи, космічна роботехніка й наземні ровери», яка відбулася недавно в Санкт-Петербурзі, де створювався один із елементів місячної машини — шасі високої прохідності.