«Високе» управління

Поставимо собі несподіване­ запитання: скільки коштує управління? Підприємством, районом, країною?

Можна, звичайно, підрахувати з точністю до копійки формальні витрати на утримання управлінського апарату. Але  крім цього є ще прямий і непрямий збиток і недоотриманий — через неефективність управління — прибуток. З урахуванням цього критерію наша країна має фантастично дороге управління. Удешевити й оптимізувати  його допоможуть високі технології.

Гіпер-гіпертекст

У московському «Експоцентрі» уже кілька років проводиться міжнародний форум «Високі технології XXI століття». Два роки поспіль його окрасою були новітні технології управління. Однак нове дуже часто виростає з добре забутого старого.

У 60-ті роки минулого століття з’явилися в продажі досить дивні підручники, які називалися «курсами програ­мованого навчання». На їхніх­ сторінках були надруковані короткі тексти. А після них — 1—2 запитання. Якщо ви спроможні відповісти на них, підручник пропонував вам одну свою сторінку, якщо ні — зовсім іншу. І не треба читати все підряд. Це і є гіпер­текст — система текстів, пов’язаних один з одним перехресними посиланнями.

Гіпертекстові підручники тоді не прижилися. І річ не в недоліках ідеї. Матеріальна реалізація гіпертексту в «паперовому» варіанті виявилася непродуктивною, комп’ютери ж тоді існували лише в зародковому й надзвичайно незграбному стані.

Прикладів гіпертексту більш ніж досить. Наприклад, словники та енциклопедії. Або наукові бібліотеки. Учені працюють з їхніми фондами як з одним величезним гіпертекстом. Оцифрування книг і журналів дозволить одержати до нього доступ в Інтернеті, і працювати буде набагато комфортніше.

Новітні гіпертекстові продукти не в останню чергу призначені для підтримки вирішення завдань управління. Однак і в них є попередники — геоінформаційні системи (ГІСи).

Є на моєму комп’ютері одна рідко використовувана, але досить цікава «програмуліна»: електронна карта Харкова. На ній відображені всі наявні в місті будинки (на момент її створення, звичайно) з їхніми номерами та геометричною конфігурацією. При клацанні мишкою по карті відзначене місце набуває більшого масштабу. Мало? Клацніть ще раз. Заразом побачите номери маршрутного транспорту, який рухається вулицями, що потрапили в поле зору.

Ця карта являє собою найпростішу геоінформаційну систему, побудовану за принципом гіпертексту: клацання мишкою викликає перехід за посиланням. Систему можна вдосконалюва­ти, ідучи шляхом розширення гіпертексту в напрямку, що цікавить нас. Наприклад, щоб, клацнувши по будинку з потрібним номером, ви змогли негайно довідатися, скільки чоловік у ньому мешкає, яким жеком він обслуговується, яким поштовим відділенням, якою поліклінікою, а також прізвище дільничного лікаря або міліціонера, номер найближчої аптеки й безліч інших подробиць, важливих для людей, які керують цією територією­ або ведуть на ній бізнес.

Дослідження показують, що 80—90% бізнес-інформації — це географічна й прив’язані до неї інші види інформації. ГІС дає зовсім інший рівень уявлень про простір і породжує нові технології управління. Але й через цей рівень світ уже переступив. Зараз поширюється нове слово, якому лише 2—3 роки, — неогеографія.

Реальний тривимірний світ

Неогеографія будує тривимірні моделі реальної місцевості, маючи справу зі справжніми географічними координатами — широтою, довготою й висотою. Якщо вже фізичний світ тривимірний, природно, що його адекватні моделі теж повинні бути тривимірними. Однак, доки не з’явилася комп’ютерна 3D-графіка, вони залишалися умоглядною потенційною можливістю.

Робота 3D-модельєра така сама, як кравця: він намічає на поверхні модельованого тіла деяку, звичайно дуже велику, кількість точок і фіксує їх координати. Це він «зняв мірку». Гео­метрично відзначені точки розбивають поверхню на трикутники, досить дрібні, щоб їх можна було вважати плоскими й без проблем записати рівняння їхніх площин. Змінюючи вільні параметри в цих рівняннях, ми змушуємо трикутники рухатися. Тепер їх можна «зшити», а з кожним із них пов’язати якісь властивості, притаманні відповідному місцю оригіналу. Наприклад, колір. Усе це — робота із числами, а вже з ними комп’ютер управлятися вміє. Таким чином, 3D-модель — це той же гіпертекст, а її створення — гіпертекстова технологія.

Сьогодні є програми, які дозволяють побачити 3D-моделі або допомагають їх створювати, є дуже реалістично зроблені комп’ютерні ігри з 3D-графікою, які дозволяють на власному досвіді переконатися в можливостях і перевагах методів неогеографії для відображення реального світу. Для управління бойовищем, скажімо, — те, що треба.

А тепер уявіть собі таку систему на столі в начальника великого будівництва, яке розкинулося на десятки кілометрів. «Ану лишень… На яке таке «ліво» цей «КАМАЗ» цеглу повіз? Де тут у нас начальник транспортного цеху?!» Неогеографічні методи роботи з інформацією дозволяють розв’язувати  управлінські завдання (у цьому випадку — прецизійне управління територією), які в рамках колишніх методик навіть обговорювати не було сенсу. ­3D-модель підприємства, а тим більше міста, інтегрована з його техніко-експлуатаційною документацією й оперативною інформацією, саме й призначена для розв’язання таких завдань. 

Уже є 3D-моделі українських міст, першою з яких була Біла Церква, де можна «зайти» на будь-яке подвір’я. Це лише початковий крок до створення просторової геоінформаційної системи для управління містом.

Земля на Google

Програмний продукт Google Earth уже кілька років входить до першої двадцятки. Невелика клієнтська програма забезпечує доступ до геопорталу на серверах компанії Google, який зберігає побудовану на основі супутникових фотографій тривимірну модель Землі й надає її у ваше розпорядження. Фотографії регулярно оновляються, стають усе докладнішими. Програма розповсюджується компанією як у безкоштовній версії, так і за $400. Відповідно й можливості в них різні.

Поверхня суші змодельована за зображеннями, які мають розрізнення 15 м на піксель. Окремі ділянки зняті більш детально. Модель побу­дована в географічних координатах і дозволяє змінювати перспективу без спотворювання метричних властивостей зобра­жених об’єктів.

До речі

У далекі 60-ті роки один харківський студент за 30 рублів написав для автотранспортного підприємства, яке розвозило­ хліб по магазинах, програму оптимізації графіка руху хлібовозів. А через місяць дізнався, що його винахід лежить у сейфі в директора АТП і не використовується. Ним відзвітувалися як про захід із наукової організації праці й … усе. Річ у тім, що програма точно «знала», скільки буде потрібно бензину. А цього, зрозуміло, краще не знати.