З тютюновим димом, але без тютюну
Україна, маючи давню історію культивування тютюну, сьогодні є його імпортером.
Проблемі паління у нас приділяють чимало уваги: в Україні палить не менше половини дорослого населення. Не секрет, що в антитютюнової кампанії з’явилися й багаті спонсори — насамперед фармацевтичні гіганти, які воліють, аби громадяни «розслаблялися» не сигаретою, а пігулкою антидепресанту. Не вдаватимося до дискусії, наскільки шкідливою є звичка палити. Зупинимося на факті: Україна багато палить. До того ж — чужий тютюн.
Козак із люлькою — у минулому
Історія тютюнництва в Україні почалася ще в XVII столітті, за кілька десятків років після того, як цю рослину завезли в Європу з нещодавно відкритої Америки. Дуже швидко образ козака з люлькою став канонічним. Тютюн на українських землях ріс не гірше, ніж на заморських. У 1604 році у містечку Ромни на Полтавщині було засноване перше на українських теренах підприємство з підготовки тютюну до вживання.
Через століття долею галузі дуже опікувався російський цар Петро І, який силоміць привчав підданих до дохідної для казни звички. За Петра до України потрапили більш якісні сорти тютюну, а з ними — і кращі технології вирощування разом із закордонними фахівцями. Гетьмани XVIII століття засаджували свої землі плантаціями тютюну, який потім продавали у Польщу, німецькі держави, Крим.
Після скасування кріпацтва з його дармовою працею в обох імперіях — російській та австро-угорській — тютюнництво занепало до часів усталення капіталізму. В Україні найбільші виробники були зосереджені на півдні, в Одесі та Криму, а також на заході, де лідирували Винниківська (Львівська область), Заболотівська (Івано-Франківська область) та Мукачівська (Закарпаття) фабрики. Остання була заснована у XVIII столітті одним із графів Шьонборнів і проіснувала до 1946 року, коли її було перетворено на приладобудівний завод.
Після Другої світової, вже в єдиній Українській РСР, тютюнова галузь після повоєнного занепаду та руйнації знову відродилася. Наприкінці 1980-х років діяли два десятки великих підприємств, половина з яких випускала тютюнові вироби — цигарки, сигарети з фільтром і без фільтра, а на інших — тютюново-ферментаційних фабриках — займалися первинною обробкою тютюну: після сушіння його піддавали ферментації. У процесі цієї хімічної реакції під впливом вологи та температури знижується вміст смол та никотину, утворюються нові смакові та ароматичні сполуки, змінюється колір рослин.
Таких підприємств в Україні колись було дев’ять, нині залишилось одне — у місті Борщів Тернопільської області. У 1990-х роках підгалузь зазнала справжньої катастрофи. Більшість фабрик збанкрутували, не витримавши суворих економічних обставин, коли на тлі світового перевиробництва тютюну та виробів з нього Україну заполонила іноземна продукція. Згодом ситуація дещо змінилась: потужний капітал викупив частину наших тютюнових підприємств і започаткував виробництво надприбуткової продукції на місці. Утім, в українській сировині іноземні інвестори не були зацікавлені, і невдовзі майже вся тютюнова продукція виготовлялася з привізної сировини.
Пільги для «чужих»
Про сучасний стан галузі добре знає доктор сільськогосподарських наук, завідувач лабораторії тютюнництва Закарпатського інституту агропромислового виробництва Олена Савіна.
— Якщо у найкращий для галузі час, у 1980-х роках, в Україні вирощували 24—30 тисяч тонн тютюнової сировини щороку, то в 2009-му — лише близько 2,5 тисячі тонн, — розповідає пані Олена. — Країна витрачає близько $ 40 млн щороку на іноземну сировину. Більш того, чужа сировина, незалежно від типу та країни походження, обкладається пільговою ставкою мита в розмірі 1 євро за 100 кг або повною ставкою — 2 євро за 100 кг, а податок на додану вартість та акцизний збір стягуються за нульовою ставкою. Ніде у світі такого немає. Згідно з європейськими вимогами, пільгові умови імпорту можуть застосовуватись лише тоді, коли вирощувати сировину відповідного типу країна не має можливостей. В Україні ж вони є. Лише частину світлих типів тютюну є обґрунтована потреба завозити на пільгових умовах, решту могли б виробляти самотужки.
Група фахівців, очолювана Оленою Савіною, розробила проект закону «Про тютюн і тютюнові вироби», де порушується багато проблемних питань галузі та передбачаються шляхи їх вирішення. Вікові традиції України як однієї із провідних «тютюнових» країн світу, що має сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для вирощування 25—30 тисяч тонн сировини відповідної якості на рік, мали б сприяти відродженню занедбаної галузі. Та чи достатньо для цього зацікавлених і впливових сил? Є підстави вважати, що ні.
Арифметика навпаки
Ще навесні автор, сам не байдужий до тютюну (щороку висаджую по кілька кущів цієї рослини, з чого маю чим набити люльку та пригостити знайомих), звернув увагу на цікаве оголошення у пресі закарпатського Берегова: підприємство «Берег Табако» закликало селян і фермерів вирощувати тютюн. Його керівник Іван Гузинець колись очолював Берегівську тютюново-ферментаційну фабрику, яка після кількох продажів утратила свій профіль, вочевидь назавжди. Наразі підприємець створив спільне підприємство з угорською стороною.
— Наступного року плануємо залучити до співпраці фермерів Берегівського, Виноградівського та Іршавскього районів до вирощування тютюну з розсади, яку за інтенсивною угорською технологією ми підготуємо у своїх парниках, — ділиться планами І.Гузинець. — За оптимістичними прогнозами, можна засадити до 50 га нових плантацій. Порівняно із часами, коли в Закарпатті під тютюном було зайнято понад 2 тис. га (кожен колгосп мусив виділити принаймні 15 га під цю культуру), — небагато, однак і це буде проривом за нинішньої ситуації.
Іван Гузинець переконаний, що засіяти земельний наділ тютюном — справа вигідна, попри чималі витрати: гектар під цією культурою вимагає праці щонайменше чотирьох чоловік. Проте прибутки від зданого тютюну значно більші, ніж від зернових із того ж гектара. У перспективі — прийом від селян та фермерів сирого тютюнового листя, яке підприємство доводитиме до кондиції на парових сушарках. Згодом тютюн планують доставляти на єдине профільне підприємство, що залишилось на плаву, — у подільський Борщів.
Утім, планам берегівського СП, як і всім нечисленним тютюнникам України, може судитися й інша доля. У Верховній Раді готується законопроект, за яким вирощений тютюн обкладатиметься акцизом у розмірі 12 гривень за кілограм сухого листя.
— З огляду на те, що сьогодні закупівельна ціна — 8—9 гривень і вищою бути не може, це означатиме повний крах галузі, — уважає І. Гузинець.
Історичний факт
Найзапеклішим курцем усіх часів і народів визнаний прем’єр-міністр Великої Британії сер Вінстон Черчілль. Прапором сера Вінстона була фраза: «П’ять-шість сигар на день, три-чотири склянки віскі й ніякої фізкультури!». До сигар він приохотився на Кубі, звідки й замовляв їх потім у неймовірній кількості. Ущемляти себе в праві палити де завгодно й коли завгодно Черчілль не вважав за потрібне: для міжконтинентального авіаперельоту замовив спеціальну кисневу маску з отвором для сигари.
