«Марганцева» валіза без ручки

Україна посідає друге місце у світі із запасів марганцевих руд. Однак більше половини потужностей вітчизняних заводів феросплавів працюють на імпортній сировині.

Марганцеві феросплави необхідні найперше для одержання сталі високої якості. Відповідно українська металургія традиційно споживає велику кількість марганцевої продукції (руду, феромарганець, силікомарганець). Розвитку галузі сприяють і загальні обсяги запасів вихідної сировини, з яких Україна посідає друге місце у світі й перше серед країн СНД (75% запасів і 86% видобутку). У нашій країні їх розробляють Марганецький і Орджонікідзевський гірничо-збагачувальні комбінати. Основна частина продукції надходить у чорну й кольорову металургію. Решта використовується в хімічній промисловості, керамічному й склоробному виробництвах.

Під час кризи в галузі сталися цікаві зміни. Так, у першому кварталі 2009 року на Орджонікідзевському та Марганецькому ГЗК видобуток і збагачення марганцевих руд повністю припинилися. Це можна було б пояснити падінням світового попиту на металургійну продукцію. У той же час основні українські споживачі — Запорізький, Стахановський і Нікопольський феросплавні заводи, попри скорочення виробництва, працювали. Але використовували вони імпортовану сировину, завезену з Африки.

Цього року зросли обсяги виплавки сталі, відповідно збільшився й попит на феросплави. Однак вітчизняні феросплавні потужності й досі забезпечуються сировиною з-за кордону. Із початку року порівняно з аналогічним періодом минулого імпорт марганцевої руди збільшився вдвічі — до 533 тис. тонн. За той же час українські комбінати виробили близько 430 тис. тонн марганцевої руди власного видобутку. Із них на експорт пішло ненабагато більше 2 тис. тонн. За прогнозами, до кінця року імпорт переважатиме над власним видобутком: за рахунок закордонної сировини споживачі сподіваються покрити свої потреби в межах 60—65%.

Технологічний глухий кут

Сьогодні вся феросплавна галузь України — від видобутку марганцевої руди до виробництва кінцевого продукту — сконцентрована в руках фінансово-промислової групи «Приват». Крім українських підприємств, «Приват» володіє активами декількох закордонних рудників. Зокрема, контролює марганцеві родовища в західній Австралії (Consolidated Minerals) і родовище Нсута в Гані, де видобувається 500—700 тис. тонн руди на рік. Це полегшує керівникам групи завдання забезпечення феросплавних заводів в Україні. І, як бачимо, виробничники, які послуговуються у своїй діяльності принципами економічної ефективності та фінансової вигоди, меншою мірою покладаються на внутрішні сировинні ресурси.

Найпоширеніше пояснення цьому — низька якість української руди. На відміну від зарубіжних аналогів у ній знач­на домішка фосфору й невисока концентрація марганцю. Уміст металу в найкращій — оксидній — руді (а вона становить лише незначну частину національних запасів) — у межах 26—28%. Основне — це важкозбагачувані карбонатні руди (частка марганцю — 19—21%). Для порівняння: навіть не найбільш якісна африканська сировина містить 31% марганцю, а в австралійській цей показник сягає 48%. Тому, на думку феросплавників, доцільніше використовувати закордонну руду, навіть із урахуванням усіх транспортних витрат, ніж окремі сорти продукції МГЗК й ОГЗК.

Це й пояснює відсутність пієтету до віт­чизняної марганцевої руди з боку українських компаній. Група «Приват» ще два роки тому дала «задній хід» придбанню ліцензій на розроблення Великотокмацького родовища й активів законсервованого 1995 року Таврійського ГЗК. Згодом подейкували про зацікавленість групи «Індустріальна спілка Донбасу» в освоєнні того ж родовища в Запорізькій області й навіть будівництві нового ГЗК. Далі декларацій справа не пішла. Підтвердженням тому було зняття Мінприроди України наприкінці минулого року з аукціону ліцензії на розроблення трьох ділянок Великотокмацького родовища вартістю від 4,7 до 15 млн грн. Причина проста: не було заявок на участь у торгах.

«Для галочки» з географії

Отже, якісна українська руда поступово закінчується. Збагачувати неякісну виробничникам невигідно, особливо якщо є альтернатива у вигляді сировини із власних (щоправда, географічно віддалених) рудників, які не потребують додаткових вкладень. Очевидно, що для подальшого освоєння марганцевих запасів Україні необхідні кардинально нові підходи й технологічні рішення щодо збагачення. Інакше кажучи, вітчизняній промисловості слід навчитися працювати з карбонатними марганцевими рудами з мінімальними витратами. Інакше цифри запасів цього найважливішого металу будуть актуальні тільки для статистичних зведень і підручників із географії. А марганцева руда, що залишилася в надрах, для країни буде так само непотрібною, як валіза без ручки.

Думка експерта

Антон Відзинський
Начальник управління нафти й газу, рудних і нерудних корисних копалин Державної геологічної служби України

— Дійсно, Україна має у своєму розпорядженні мільярдні обсяги марган­цевої руди, але їхня якість не найкраща. У балансі українських запасів переважають карбонатні руди з низьким умістом металу. Запаси ж оксидної сировини з високим умістом марганцю становлять, за оцінками Державної геослужби, лише шосту частину від загальної кількості покладів. Активне розроблення оксидних руд привело до того, що їхні запаси швидко виснажуються. Проблему можна вирішити за умови, що підприємство матиме технології, які дозволять ефективно збагачувати карбонатні марганцеві руди. Тому вся річ у технологіях, точніше — у їхній відсутності.

Чи робиться щось у цьому напрямі? Так, над ефективним розробленням карбонатної сировини працює в тому числі й Геологічна служба України. Але ми змушені діяти в межах бюджету — коштів, які виділяє держава. 

Довідка «УТГ»

Запаси марганцевих руд України сконцентровані в єдиному рудному басейні (Дніпропетровська, Запорізька й Херсонська області). Відзначають Нікопольське (33% від загальної кількості) і Великотокмацьке (67%) родовища, сумарні розвідані запаси яких становлять 2,3 млрд тонн. Розробка ведеться у відкритий і підземний способи.