Сніданок для Франкенштейна

Уже вкотре актуалізувалося питання про генетично модифіковані продукти. То чи можна їх їсти й чи варто виробляти?

Зелений лосось і рибні помідори

Родоначальником сучасної генетики став моравський чернець Грегор Мендель, який опублікував 1865 року роботу, де, виходячи з дослідів зі схрещування різних сортів гороху, вивів закони спадковості. Про цю працю не згадували 30 років, і лише після смерті Менделя зрозуміли її справжнє значення. Висновок ученого: організм розвивається під дією не зовнішніх, а внутрішніх причин.  Вони передаються від батьків до дітей разом із геномом — ланцюжком генів, що визначають ознаки організму. Еволюція ж пояснюється випадковими мутаціями генів та їхнім відбраковуванням у процесі природного добору.

Ця точка зору була остаточно підтверджена лише 1953 року, коли Уотсон і Крік розшифрували структуру дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), що є тим самим геномом. А генетика стала теоретичною основою для роботи селекціонера, який працює над виведенням нових сортів рослин і нових порід тварин.

Як це відбувається? Селекціо­нер штучним шляхом (приміром, за допомогою рентгенівського опромінення або хімії) викликає мутації в геномі, схрещує між собою різні рослини й тварин, а потім відбирає з отриманого потомства особин, які змінилися потрібним йому чином. При цьому вони, звичайно, зазнають і впливу середовища. У процесі схрещування відбувається обмін генами «за горизонталлю» — між організмами, які живуть одночасно.

Звичайно, не всі види схрещуються один з одним. Однак якщо вид А не схрещується з видом В, але існує третій вид С (який схрещується як з А, так і з В), його можна використовувати як проміжний агент для обміну генами між А й В. Більш того, існує, можна сказати, універсальний проміжний агент, який схрещується майже з усіма формами життя й переносить гени «за горизонталлю». Це бактерії (і особливо — віруси). З їхньою допомогою, приміром, у геном помідора можна ввести ген риби (що, до речі, і було успішно зроблено). А можна до генома лосося додати ген росту форелі — лосось виростає великий, але з м’ясом зеленого кольору. Їсти його не обов’язково, але нехай собі плаває на славу науці.

Цей напрям у розвитку біотехнологій і дістав назву генної інженерії. Він є природним продовженням традиційної селекції у тваринництві та рослинництві. Тобто людина не робить із генами нічого такого, чого не могло б відбуватися з ними в природі. Не існує способу, який дозволив би відрізнити  «трансгенний» організм від організму, що виник природним шляхом. Давно й добре відомі методи схрещування та селекції, застосовувані для виведення нових сортів рослин і порід тварин, які повністю укладаються в ці схеми, але реалізуються технічно менш досконалими засобами. Поборники швидкого прогресу часто вважають цю обставину достатньою для доказу пов­ної безпеки генетично модифікованих організмів.

Сучасна генна інженерія — не так курйози, на зразок згаданих вище, як поява в сільськогосподарській практиці нових, технологічно більш досконалих культур. Приміром, картоплю з її допомогою можна зробити стійкою до колорадського жука. Сьогодні існує безліч проектів, аж до можливості наділити вищих тварин здатністю до фотосинтезу, фактично — одержати організм, який одночасно буде і травою, і коровою (він грітиметься на сонеч­ку, засвоюватиме вуглекислоту з атмосфери й даватиме молоко). Тож генна інженерія — це ще й величезна надприбуткова сфера бізнесу.

«Від Бога»  і «не від Бога»

Однак у нововведення є й серйозні супротивники, бо поряд із тими, хто «хоче дивного», завжди були й будуть люди консервативні, які панічно бояться якихось змін. Аргументи тих, хто протестує проти генної інженерії, приміром, такі. Якщо картопля — смертельна отрута для колорадського жука, то й людині їсти її теж не можна. Але в людини й жука різна фізіологія, тож отрута для одного цілком може бути нешкідливою для іншого.

Або інший аргумент: якщо людина їсть рибу, яка містить невластивий їй «від природи» ген, то вона може «заразити» ним власний геном із неперед­бачуваними (а можливо, і  необоротними) наслідками.  Однак чужа ДНК не може потрапити в клітину суто механічним шляхом, для цього треба вдатися до відомих генно-інженерних хитрощів. У іншому разі давно було б створено генну (і навіть геномну!) зброю.

Чистилище

І все-таки сформулювати серйозні й зрозумілі наукові аргументи — не проти самої генної інженерії, а проти безвідповідального використання її можливостей —  можна й треба.

Річ у тім, що гени в живому організмі функціонують спільно, і природний добір мільйони років гармонізує цю функціональність. Геном — не розрізнений набір музичних інструментів, а добре зіграний оркестр. Тож раптова поява в ньому нового музиканта може спричинити такий розлад, що він і грати не зможе. І все через те, що перенесення гена приводить до виникнення організму (точніше  — генома), який не пройшов через чистилище природного добору. Людина вже може зібрати на власний розсуд, так би мовити,  склад «генного оркестру», але вона ще не в змозі примусити колектив до злагодженої гри. Адже репетицій не було.

Приміром, за словами директора Трансгенбанку Інституту біології гена РАН Ігоря Гольдмана, трансплантація мишці гена гормону росту пацюка приводить до того, що миша виростає величезною. Але коли той же ген трансплантують кроликові, у нього з’являється бульдожа морда й сильні лапи. Ви такого замовляли?

Або інший експеримент. Позаторік Англія легалізувала схрещування людей і тварин, відтоді там одержують гібридні ембріони людини й корови для того, щоб брати з них стовбурні клітини. Вони використовуються у терапевтичній практиці, і в суспільстві, цілком імовірно, незабаром з’являться люди, які несуть у собі не тільки геном людини, а й корови.

Так само, як  в окремому організмі, природний добір гармонізує геноми в територіальних співтовариствах живих організмів — біогеоценозах. Раптова поява в них організмів із новими властивостями може істотно порушувати цю гармонію, імовірно, аж до катастрофічних наслідків.

Експерименти з генами й геномами неможливо заборонити, адже вже зрозуміло: ніхто не підкорятиметься цьому. Заборони можуть призвести хіба що до нового «полювання на відьом», цькування учених і лікарів. Більш того, такі репресії вже репетируються: досить згадати недавні обвинувачення харківських акушерів у крадіжках немовлят для «розбирання на органи».  А ще — кримінальні справи, порушені  проти українських лікарів, які підсаджували своїм пацієнтам фрагменти плаценти, у яких  фігурувала «незаконна трансплантація людських органів».  Цю  процедуру  в харківських клініках абсолютно легально й безкоштовно практикували 25—30 років тому! А більшість ЗМІ, які писали про це, узагалі умовчували, що йдеться про плаценту.

Наука ніколи не зможе гарантувати повної безпеки генетично модифікованої їжі. Відносні гарантії дасть тільки нагромад­ження практичного досвіду її споживання.