Безпечний порошок Нобеля
Навряд чи сьогодні можна зустріти людину, яка не чула ім’я засновника найвідомішої премії Альфреда Нобеля. Про його головний винахід відомо набагато менше. Днями виповнюється 150 років з часу першої публічної демонстрації динаміту.
Тернистий шлях до премії
Три частини нітрогліцерину, одна частина діатомової землі та незначна домішка карбонату натрію — така формула порошку, експерименти над яким почалися понад півтора століття тому. Ім’я своєму винаходу Альфред Нобель придумував дуже довго. Зупинився на нейтральному, із загальнозрозумілим грецьким коренем — динаміті. «Безпечний порошок Нобеля» — альтернативна назва, яка не прижилася, — це не іронія. По-перше, динаміт був об’єктивно безпечніший від свого попередника — чистого нітрогліцерину, який міг вибухнути просто від поштовху під час перевезення. А по-друге, вибухівка від початку замислювалася для мирних потреб, у першу чергу для гірських робіт. Крім того, бувши щирим пацифістом, Нобель вірив, що супротивники, одержавши зброю, здатну одномоментно їх знищити, зрозуміють: виграш від військового конфлікту неможливий.
Однак люди виявилися не настільки прозорливими. Нобель добре розумів помилковість своїх припущень, коли, лікуючись у Каннах, прочитав замітку про… власну смерть. «Торговець смертю мертвий! Учора помер доктор Альфред Нобель — людина, яка розбагатіла на відкритті найшвидшого способу винищування людей» — писала місцева французька преса, яка через помилку репортерів переплутала винахідника динаміту з його старшим братом. Саме тоді Альфред Нобель твердо вирішив: він знайде спосіб не ввійти в історію лиходієм світового масштабу.
Не самим лише динамітом
Газетярі помилилися двічі: багатства Альфреда Нобеля нагромадилися не тільки завдяки динаміту. Разом із братами Людвігом і Робертом він заснував товариство «Бранобель», що розробляло нафтові родовища в Баку. Заповзятливість була буквально в крові у братів: усі вони пройшли підприємницьку школу на фабриці батька, де розроблялися торпеди. Сімейна фабрика була заснована в Санкт-Петербурзі, куди родина Нобелів переїхала 1842 року, і обслуговувала замовлення російської армії.
Досвід ділка на батьківській фабриці плюс наукова праця під керівництвом провідних хіміків Росії, Європи та Америки — і в Альфреда Нобеля сформовані задатки підприємця та дослідника. Коли справи Нобеля-старшого в Петербурзі пішли погано, він залишив їх своєму другові, найбільш заповзятливому синові Людвігу (той, до речі, виправдав надії та врятував бізнес), а сам із родиною повернувся у Швецію.
Саме тут й розгорнувся дослідницький талант його третього сина Альфреда. Починаючи з 1860 року він невпинно експериментував із відкритим п’ятнадцять років тому рідким нітрогліцерином. Ця речовина надзвичайно вибухонебезпечна, крім того, із часом переходить в усе більш нестабільні форми, тому транспортувати й використовувати її в чистому вигляді небезпечно. Експерименти ж Альфреда Нобеля були спрямовані на розроблення технології безпечного виробництва та застосування нітрогліцерину — для цього вчений додавав до речовини різні специфічні сорбенти.
Наукова цікавість і відчайдушність молодого дослідника легко передавалися оточуючим: до дослідів приєдналися батько й молодший брат Альфреда, Еміль. 1864-го, під час невдалого випробування, яке завершилося вибухом на фабриці, Еміль загинув.
Нобель-учений відомий як член Королівської академії наук Швеції — тієї самої, яка згодом відбиратиме лауреатів Нобелівської премії, і почесний доктор Університету Уппсали. Нобель-підприємець — організатор виробництва динаміту у двадцяти країнах світу. Чимало сил доклав він до патентування свого винаходу — з 1867 року одержував патенти в Англії, Швеції, Америці… Однак ще більше сил було потрібно на ретельне відстеження неліцензованих виробництв; і тут він був не такий успішний: декілька американців, трохи змінивши рецептуру, змогли обійти претензії Нобеля.
Більша частина статків Альфреда Нобеля — 31 мільйон 225 тисяч шведських крон (еквівалент — 250 мільйонів сьогоднішніх доларів) — стала основою фонду Нобелівських премій. Ця «матеріальна спадщина» доступна небагатьом. А от доторкнутися до духовної спадщини Альфреда Нобеля сьогодні може кожний: 2003 року у Швеції за однією із трьох якимсь дивом уцілілих копій відновлена єдина написана Нобелем п’єса «Немезида» — «скандальна й богохульна книга», як охарактеризувала її церква, що відразу після смерті автора заборонила її й знищила весь наклад. 2010 року п’єсу перекладено на російську.
