Біодизельні перспективи
В економічно розвинених країнах біологічне моторне паливо є конкурентом вуглеводневому, на впровадження «зелених» технологій виділяються державні інвестиції. У нас поки не вироблено, а точніше, не підкріплено реальними практичними діями єдине стратегічне бачення — чи потрібний Україні біодизель. І замість розвитку технології виробництва біопалива ми експортуємо сировину.
Перші дизельні двигуни були розраховані на використання рослинної олії. Але в’язкість і густота такого палива дуже високі, що призводить до швидкого зношування агрегатів, тому згодом воно було замінене на більш універсальні нафтопродукти. Підвищення цін на нафту підштовхнуло до поновлення досліджень у сфері біопалива. Природно, що знову адаптувати двигуни під мастила ніхто не захотів — це просто невигідно. Набагато простіше й ефективніше «підігнати» властивості жирів під двигун. Для цього необхідно відокремити речовину, яка створює густоту, — гліцерин. Робиться це в спеціальних установках, у яких змішують рослинні або тваринні жири з каталізаторами. У результаті сировина розділяється на неочищений гліцерин і основний продукт переробки — біодизель, біопаливо або, як його ще називають, метиловий ефір жирної кислоти.
Основний недолік наявних установок із виробництва біодизеля в тому, що для забезпечення нормальної продуктивності обладнання кожна окрема порція жирів і каталізаторів проходить через реакційну камеру не більше одного разу. Інакше кажучи, процес має дискретний характер — завантажити нову порцію сировини неможливо, поки не буде перероблена попередня. Рішення цієї проблеми є, переконаний Вадим Масло, лауреат конкурсу «Винахід-2009» у номінації «Кращий винахід серед молоді», науковий співробітник Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства», автор патенту «Обладнання для виробництва біопалива»
— Вадиме Ренатовичу, у чому новизна вашого технічного рішення?
— Основна ідея моєї розробки — удосконалення наявних прототипів, щоб шляхом конструктивних змін домогтися безперервності процесу переробки сировини, звичайно, без зниження якості одержуваного продукту. Заразом хотілося модернізувати наявні конструкції й домогтися зменшення металоємності обладнання. Відмінність від прототипів у тому, що функцію реакційної камери виконує багаторезервуарний змішувач. Кількість резервуарів — два й більше, причому з’єднані вони трубопроводами з регулювальними пристроями. Через усі резервуари змішувача проходить привід, на якому встановлені мішалки — по одній на кожний резервуар. Крім того, пристрій для відокремлення неетерифікованих жирів через регулювальний пристрій, помпу й трубопровід безпосередньо з’єднані з контейнером для рослинного або тваринного жиру.
— Чи є перспективи впровадження установки у виробництво?
— Чесно кажучи, патент, поданий на конкурс «Винахід року», я не розглядаю як перспективний щодо впровадження. Деякі описані в ньому рішення досить громіздкі. Це скоріше загальна ідея. Зараз я працюю над новою розробкою, в основу якої покладено й цю корисну модель. Мені довелося переглянути не тільки технічні аспекти, а й особисті пріоритети. Якщо два роки тому я був ученим-романтиком, для якого найголовніше — висока ідея винахідництва, то сьогодні я став ученим-прагматиком. Мені важливо, щоб винахід був затребуваний. Тому для початку необхідно знайти інвесторів, переконати їх у ефективності такого обладнання. Для цього треба розмовляти з ними мовою цифр — провести об’єктивну фінансову оцінку, довести економічну доцільність. Виробивши спільну стратегію, можна братися за створення дослідного зразка, проводити експерименти й тільки після цього оформити все у вигляді нового патенту.
— Очевидно, якщо таке виробництво існує, то є й люди, яким вигідно використовувати біопаливо. Це підтверджує світова практика.
— Я вважаю, що всі альтернативні джерела енергії треба розглядати в комплексі. У далекій перспективі біодизель, швидше за все, програє водневому паливу, але зможе «закріпитися» у сільському господарстві. У цій галузі велика кількість дизельної техніки, а головний і найдорожчий компонент біопалива (вартість сировини в багато разів перевищує ціну обладнання) — технічні культури, наприклад ріпак, у фермерів завжди під рукою. Крім того, біодизель зазвичай уважається літнім паливом, якедобре підходить під режим використання сільськогосподарської техніки.
