Металева аксіома

Візок із поламаним колесом чи ріг достатку — як краще назвати вітчизняну металургію посткризової доби?

Зайве говорити про надзвичайну значущість металургії для нашої країни. Економісти, податківці та держчиновники невтомно співають дифірамби галузі-годувальниці. З ними солідарні сотні тисяч тих, хто працює на меткомбінатах та суміжних підприємствах. Простіше кажучи, без сталеварів — нікуди. З іншого боку, усе частіше чути голоси про занадто високу залежність української економіки від напівфабрикатної індустрії. Не забувають і про низьку конкурентоспроможність, екологічний фактор, експортозалежність та інші неприємні речі. Яке майбутнє у гігантів галузі і чи потрібні їй революційні зміни?

Володимир Ткаченко, головний радник із питань відносин із державними органами ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»

— Чи можна говорити про вихід вітчизняної металургії з кризи?

— Про це говорити ще зарано, падіння ринку було дуже глибоким, і, за словами Лакшмі Міттала, вихід із кризи триватиме до п’яти років. Звичайно, сьогодні ситуація виглядає кращою, ніж півтора року тому, але протягом останніх місяців ми спостерігаємо черговий спад, що свідчить про те, що ринок залишається дуже нестабільним.

— Які тенденції є сьогодні визначальними в галузі?

— Поглинання, укрупнення та зменшення кількості гравців на внутрішньому ринку. Адже українська металургія створювалась під потреби СРСР, історично склалося, що на українському ринку багато виробників. Зростання цін на сировину та економічна криза прискорили процес укрупнення підприємств і підштовхнули до створення само­достатніх вертикально інтегрованих компаній, які мають можливість не лише виживати, а й планувати на майбутнє. І плани ці досить оптимістичні.

Тим підприємствам, що залишилися, доводиться боротися за місце на зовнішніх ринках, адже наша металургія — експортно-орієнтована.  Величезна залежність від закордонних покупців змушує галузь бути найбільш конкурентоспроможною — і за ціною, і за якістю.

— Яких законодавчих змін та державної підтримки загалом потребують українські металургійні підприємства?

— Важливо наголосити на такому принциповому моменті: нам не потрібні неринкові методи підтримки галузі.  Все, що потрібно від держави — створення нормальних умов для ведення бізнесу й дотримання правил, самою ж державою встановлених.  Найяскравіший приклад — неповернення урядом ПДВ. Борг перед нашим підприємством становить 2,7 млрд грн, ми не отримували жодної копійки відшкодування з вересня 2009 року. Якщо додати до цієї суми 1,3 млрд грн податку на прибуток, який ми заплатили авансом торік, то загальний розмір боргу становить 4 млрд грн, що робить нас найбільшим кредитором держави на цей час. Отже, держава не дає нам розвиватися, зривається виконання програми модернізації й під загрозою виконання соціальних зобов’язань підприємства.

Підтримка з боку держави має полягати перш за все в тому, щоб дати можливість компаніям розширити власну вертикальну інтеграцію, тобто розбудовувати власну сировинну базу.

Вимоги до діяльності металургійних підприємств теж не повинні бути занадто жорсткими.  Адже українські металурги за нинішньої ситуації приречені мати чи не найнижчі ціни на власну продукцію, щоб вона завжди була конкурентоспроможною на міжнародних ринках. Посилюючи вимоги до виробників, держава має розуміти: їх дотримання  зменшує рентабельність підприємств.  Адже втратити галузь, яка є стержнем державного бюд­жету, можна лише один раз. Відновити її, зробивши повне «перезавантаження», — завдання майже нереальне. Дуже важливе також однакове ставлення держави до всіх представників галузі та створення чесних і прозорих правил гри, однакових для всіх.  Не може бути рівності, якщо немає прозорості.  Знову ж таки — ідеться не про пільги й особливе ставлення до окремих гравців на ринку чи про якусь фінансову підтримку. Усе, що потрібно — допомогти вирішувати ті проблеми, які потребують лише доброї волі з центру: відведення землі, лояльність влади у питаннях розбудови інфраструктури тощо. З рештою проблем ми впораємося самотужки.

Упритул

Давайте розвивати високі технології, створювати силіконові долини, випускати мікрочипи та комп’ютери — голов­на теза противників гіпертрофованої ролі металургії у вітчизняній економіці. Згідно з їх переконаннями, галузь узагалі можна мало не ліквідувати, а метал, як штуку нехитру, докуповувати на зароблені на експорті високотехнологічної продукції кошти. Така точка зору виглядає надзвичайно привабливою, особливо ж якщо оперувати хутром того самого невбитого «нановедмедя»…

На обширах «великого та могутнього» територія УРСР виявилася буквально нашпигованою меткомбінатами та трубними заводами. Унікальне поєднання покладів заліза, марганцю, вапняку та кам’яного вугілля, наявність великої кількості кваліфікованої робочої сили та близькість європейських ринків не залишали вибору. І тому Україна отримала в спадок не просто купу «димо­творних» індустріальних гігантів, а потужний комплекс, здатний за умови розумного господарювання забезпечити і ВВП, і той самий життєвий рівень.

На ділі ж дедалі сильніше періодично вчувається запах отого самого ладану, на який починає дихати українська металургія, лишень на світовому ринку намічаються проблеми чи то з попитом, чи з ціною. Податківці невдоволено фіксують схуднення держбюджету, співробітники центрів зайнятості чухають потилицю, передчуваючи збільшення кількості безробітних, а власники меткомбінатів беруться за горлянку. Не свою, звичайно, а профільних відомств та конкурентів. Від перших вимагають субсидій та пільг, а інших просто-таки бачити не хочуть.

На нашу думку, це означає не безперспективність галузі, як про те торочать «кабінетні» економісти, а її входження до нового, хоча й складного етапу розвитку. Збіглися в часі зниження попиту на світових ринках та необхідність реконструкції виробничих потужностей. Подолати ці труднощі можна тільки за умови нового кваліфікованого менеджменту зразка XXI сторіччя. Що зрештою ми спостерігаємо на підприємствах-гігантах галузі. Від держави вимагається лише дві речі. Перша — створення чітких та прозорих правил гри на ринку та контроль над їх виконанням. Друга — максимальне сприяння освоєнню вітчизняного ринку металу, про що давно мріють виробничники.

Думка експерта

Олександр Ткачов
Провідний аналітик відділу аналізу ринків аналітичного департаменту фінансово-аналітичної групи «Про-Консалтинг»

— Не можна сказати, що галузь цілком подолала наслідки кризи. Політична нестабільність у першій половині року також далася взнаки. Нестача руди й коксу в січні-лютому у свою чергу спровокувала збільшення вартості, що негативно позначилося на витратах основних виробників. 2010 рік може стати несприятливим для деяких меткомбінатів через можливе надвиробництво на світовому ринку.

Для наших підприємств буде актуальним зміцнення позицій на внутрішньому ринку. Однак виникає реальна загроза депресії та консервації виробництва на одному рівні. Тому логічним буде ухвалення спеціальної програми стимулювання виробництва, спрямованої переважно на розширення внутрішнього попиту завдяки здійсненню великих металомістких інфра­структурних проектів.

Із боку держави потрібне стимулювання переоснащення виробничих потужностей на підприємствах. Інвестувати в переустаткування та підтримку галузі необхідно вже сьогодні, щоб у майбутньому одержати очікувані дивіденди.

Цифри і факти

Металургія — це…

Понад 400 металургійних підприємств в Україні; близько 350 з них —  чорної металургії

Перше місце серед промислових галузей економіки України

30% вироблюваної продукції від загального виробництва країни

До 40% валютних надходжень до України

Майже 10% працюючих загального промислового сектора