Комп’ютерний всесвіт
Вартість комп’ютера, як відомо, визначається його технічними характеристиками. Але з будь-якого правила є винятки. Узяти, приміром, «машину» з такими параметрами: оперативна пам’ять — 176 байтів, тактова частота процесора — 1 герц, швидкодія — 1 операція множення за 5 секунд, живлення — електромотор потужністю 1 кіловат, клавіатура — від друкарської машинки, дисплей — ламповий. Це легендарний Z1, перший у світі програмувальний комп’ютер. Зараз, коли світ відзначає 100-річний ювілей його автора, видатного німецького інженера Конрада Цузе, він безцінний.
І це при тому, що Z1, який сьогодні можна побачити в Німецькому технічному музеї в Берліні, усього лише копія. Складений у 1938 році оригінал загинув через п’ять років, під час бомбардування Берліна. Тоді ж були загублені й дві пізніші, удосконалені модифікації — Z2 і Z3. Причому остання, на відміну від двох своїх попередниць, які через недостатньо точне складання ніколи не застосовувалися з практичною метою, була першою у світі реально працюючою обчислювальною машиною: з її допомогою німецькі авіаконструктори обраховували форму крила літака. У це важко повірити, якщо врахувати, що Z3, хоч і вважається першим програмувальним комп’ютером, розумів тільки лінійні алгоритми й не підтримував ані умовні переходи, ані цикли.
А от четверту модель — Z4 — удалося врятувати: уночі напівскладену конструкцію на хурі вивезли в глухе баварське село. Закінчити розробку Цузе зміг тільки в 1950-му: для цього інженер, який раніше працював сам, зібрав команду ентузіастів і заручився фінансовою підтримкою компанії IBM. Готовий виріб був поставлений Швейцарській вищій технічній школі, ставши першим у світі проданим комп’ютером. «Мій Z4 — єдина цікава визначна пам’ятка Цюріха», — без зайвої скромності говорив конструктор. Z4 був програмувальним уже в сучасному розумінні: не тільки розумів умови й цикли, а й умів викликати підпрограми, працювати з масивами та логічними твердженнями, обробляти виключення. Для такого спектра можливостей знадобилася мова програмування високого рівня, і вона була винайдена Цузе й дістала немилозвучну назву Планкалкюль — скорочення від німецького «планований обчислювач». До посібника, який описує синтаксис мови, Цузе додав п’ятдесятисторінкову брошуру із програмою на Планкалкюлі для… оцінки шахових позицій.
Після першого комерційного успіху фірма мало кому відомого інженера стрімко вирвалася у світові лідери продажів: до 1967 року було продано 251 машину на загальну вартість понад 100 мільйонів дойчмарок. Найпопулярнішою була модель Z11 — її масово купували університети з навчальною метою, а із пристроїв спеціального призначення — S2, яка вимірювала й оцінювала параметри деталей літака, по суті — один із перших роботів. Однак Цузе не ставив собі за мету розбагатіти, його набагато більше цікавив сам процес удосконалення раніше створених і розроблення нових моделей. Це, разом із бурхливим розвитком електроніки в США призвело до появи у фірми Zuse KG серйозних фінансових проблем, які вона не змогла розв’язати самостійно й була поглинена компанією Siemens. Від серійного виробництва комп’ютерів новий власник відмовився — винаходи Цузе, який довго працював у ізоляції від своїх британських і американських колег, набагато відрізнялися від усе популярніших розробок IBM. Однак самого Цузе, у той час одному з гуру світового комп’ютеробудування, у компанії надали посаду почесного консультанта й фінансову підтримку його творчим пошукам.
Отоді, у 1987-му, у винахідника виникла ідея «відродити з попелу» Z1. Копію складали по пам’яті: у вогні авіанальотів разом із комп’ютером загинула й уся технічна документація. Звичайно, дух 1938 року цілком відтворити не вдалося. Не було зсунутих обідніх столів із вітальні, на яких двадцятивосьмирічний Цузе складав свій автоматичний обчислювач. Не було несхвальних зітхань батьків, які нема-нема та й умовляли сина повернутися на роботу в авіабудівну компанію, яку той облишив заради своєї ідеї фікс. Нарешті, не було біганини по друзях — збирання грошей… Замість цього були обладнана за останнім словом техніки лабораторія, четверо висококваліфікованих помічників і 800 тисяч дойчмарок — подарунок від Siemens…
На схилі віку Конрад Цузе спробував реалізувати ще одну свою дитячу мрію — «місто майбутнього» на 37 мільйонів жителів, яке він спроектував школярем. Потоваришувавши з відомим політичним філософом Арно Петерсом, Цузе став затятим соціалістом, і це породило бажання поставити комп’ютери на службу соціальній справедливості. Над створенням планової економіки, автоматично керованої з «центру» надпотужними обчислювальними машинами, дослідник працював в останні роки. Ці ідеї в 2000 році було покладено в основу книги «Комп’ютерний соціалізм: бесіди з Конрадом Цузе», яка стала бестселером. Не менш популярний і інший створений Цузе «додаток» інформатики — теорія, відповідно до якої Всесвіт являє собою… мережу комп’ютерів. Викладена в 1969 році в «Обчислювальному космосі», ця екзотична версія дотепер не спростована класичною фізикою. Як і не підтверджена. Але це, як був переконаний учений, не так важливо. «Сили для роботи дослідникові дає віра в правильність певної ідеї, — говорив він. — Без цієї віри він загубився б у морі сумнівів і точно не доведених фактів».
