Розсекречена кібернетика
У 1948 році Норберт Вінер дав визначення кібернетиці як науці про загальні закономірності процесів управління та передачі інформації в машинах, живих організмах і суспільстві. Відтоді кібернетика не раз зазнавала зльотів і падінь. І те й інше — наслідок її міждисциплінарності та спрямованості на універсальні фундаментальні закономірності, що часом дарує незвичайно красиві наукові узагальнення, а часом — заводить у малопридатні для практичних потреб абстракції. Про місце «мистецтва управління» у сьогоднішніх складних реаліях розповідає доктор технічних та економічних наук, професор, декан факультету інноваційної економіки та кібернетики Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ) Султан Рамазанов.
— Султане Курбановичу, спочатку запитання: важко захистити дві докторські дисертації?
— Відповідаю так: усе просто — ретельно працюйте вісім років, і у вас теж вийде. Дисертації — тільки прояви багаторічної роботи. Цього року наша кафедра економічної кібернетики відзначила 35-річчя.
— Напевно, кафедрою економічної кібернетики вона стала не відразу?
— Так, ми еволюціонували: від суто технічної — до економічної кібернетики. Починали із «залізної» спеціальності — «Робототехнічні системи та комплекси». Готувати фахівців було складно: закриті теми, закриті лабораторії… Поступово «розсекречувалися» — відкрили спеціальність «Гнучкі комп’ютеризовані системи та робототехніка», а згодом сконцентрувалися на економічній тематиці, насамперед — на проблемах керування промисловими підприємствами.
— Перехід до економічних проблем спричинений їхньою актуальністю чи керування підприємством — більш цікаве з наукового погляду завдання?
— Класична кібернетика вивчає порівняно прості, технічні системи. Навіть якщо в них і відбуваються нелінійні процеси, їх штучно лінеаризують у разі моделювання. У складних соціально-економічних системах багато підходів традиційної науки найчастіше не працюють — тут на перший план виходять процеси, властиві хаосу, і нестійкість.
Безперечно, великі системи набагато складніші в управлінні, але й більш цікаві для досліджень. Наприклад, я розробив близько 30 альтернативних моделей тільки для еколого-економічного управління техногенним промисловим об’єктом, і це лише два аспекти! Моя мрія — побудувати інтегральну модель, у якій ураховані не тільки економічні й екологічні, а й соціальні чинники, технології та знання як ресурси й навіть культурно-духовний і моральний компоненти. Адже найголовніше цивілізаційне завдання — забезпечити високу якість життя людини в усіх його проявах. А традиційна економіка поки орієнтується переважно на матеріальний добробут.
Крім багатоплановості, соціальні системи складні ще й тим, що їхні елементи активні: у них є своє бачення власних завдань, яке зовсім не завжди збігається із планами керівної системи. І це бачення я, як керівник, обов’язково повинен урахувати, якщо хочу «нав’язати» свою мету «зверху».
— Крім кафедри економічної кібернетики, ви очолюєте факультет — інноваційної економіки та кібернетики. Що це за економіка така і як вона співвідноситься з кібернетикою?
— Я розумію інноваційну економіку як таку, що ґрунтується на нових технологіях і знаннях, із новими підходами та концепціями. А кібернетики — це нова генерація керівників для такої економіки.
— Такі собі менеджери нового покоління?
— Менеджмент у його традиційному розумінні — тільки верхівка айсберга, верхній, організаційно-економічний рівень управління. Нижче йде оперативний, а ще нижче — технологічний рівень. Така ієрархія властива більшості складних організаційних і виробничих систем, незалежно від природи їхнього функціонування.
Управляти складною ієрархічною системою тільки на одному, верхньому, рівні неможливо. Свого часу для того, щоб розробити АСУ збагачувальною фабрикою, мені, математикові за освітою й кібернетикові за науковим ступенем, довелося досконально розібратися в технологічних процесах збагачення вугілля. Те ж стосується й управління підприємством: для створення адекватної моделі еколого-економічної діяльності треба розуміти, як воно працює. Але особливо чітко видно помилковість зведення управління до менеджменту в масштабі держави: у нас у країні немає ефективного управління, бо немає керівників, які розуміють специфіку вирішення та ієрархію завдань стратегічного, оперативного й технологічного рівнів. А правити країною тільки на рівні Кабінету Міністрів не можна. Повинні узгоджено працювати як вертикаль, так і горизонталь управління.
— Ви надаєте вашим випускникам почесну й відповідальну роль керівників у новій економіці. Але на неї претендують і випускники багатьох інших економічних спеціальностей…
— Крім доброї економічної освітньої бази, випускники цього факультету володіють сучасними комп’ютерними, інформаційними та комунікаційними технологіями — від елементарної інформатики до проектування та розроблення систем керування. Але найголовніше — вони знають моделі й методи вирішення завдань. Коли фахівець, з одного боку, розуміє процеси, що відбуваються в економіці, а з іншого— знає, як їх можна оптимізувати, йому ціни немає. Саме в цьому його перевага перед фахівцями в якійсь вузькій галузі економіки.
— Але диференціація навчальних спеціальностей — наслідок диференціації науки.
— Так, наука диференціюється, але навчальні спеціальності — набагато швидше. Науку визначає наявність власної парадигми, фундаментального знання. Менеджмент, маркетинг, бухгалтерський облік — це не окремі науки, а прикладні аспекти економіки. Такі фахівці, безперечно, потрібні, однак їхня підготовка має бути гнучкою: приміром, випускати їх 3—4 роки до задоволення потреби регіону, а потім переключатися на інші спеціальності. Але така схема вимагає серйозних маркетингових досліджень ринку праці.
На мій погляд, дроблення спеціальностей виправдане не завжди. За 37 років роботи в університеті я пережив не один поділ кафедри й факультету. На кафедрі робототехніки, де я починав, було близько ста співробітників, ми займали цілий поверх одного з навчальних корпусів, функціонували лабораторії в 120 квадратних метрів… Зараз на нашій кафедрі сімнадцять викладачів. Кожен поділ — це дуже важко, як шлюборозлучний процес. Але справа навіть не в емоціях: надто велика диференціація шкідлива, а сьогодні, у кризу, це особливо відчутно.
— У 1970 році президент Чилі Сальвадор Альєнде спеціально «виписав» із Великої Британії гуру кібернетики — Стаффорда Біра, щоб той розробив автоматизовану систему управління економікою країни — «Кіберсін». Під час перевороту 1973 року система була по-варварськи знищена, але, навіть бувши незакінченою, вона показала високу ефективність: наприклад, під час національного страйку з 50 тисяч водіїв вантажівок вірними Альєнде залишилися тільки 200, але з їхньою допомогою «Кіберсін» у автоматичному режимі забезпечив безперебійне постачання столиці продуктами. Хто сьогодні звертається по допомогу до кібернетиків і який досвід накопичений у вирішенні прикладних завдань?
— Досвіду стільки, що не знаєш, куди подіти. За останні 20 років ми реалізували 25 великих проектів і наукових тем. Розробляли математичне й програмне забезпечення для АСУ різними об’єктами: вимірювальними комплексами оборонного й космічного призначення, вуглезбагачувальними фабриками, системами планування й управління транспортним комплексом великого промислового підприємства, системами еколого-економічного моніторингу… На світанку комп’ютерної техніки нетривіальним був навіть апаратний, суто технічний бік вирішення завдання. Наприклад, для автоматизації нарахування зарплати шахтарям на одній із шахт довелося передавати інформацію з турнікета, який фіксував спуск і підйом працівників, на комп’ютер у шахтоуправлінні — це однаково, що з’єднати праску з телевізором! Зараз основний інтерес становить математична й програмна частини систем управління. На кафедрі є цікаві розробки, наприклад, експертні й порадні системи підтримки лікарських рішень, розроблені разом із колегою Борисом Добріним, професором Луганського медичного університету.
Я — людина інтеграції: об’єднання зусиль заощаджує і фінансові ресурси, і інтелектуальний потенціал.
