Приборкання пестицидів

Українські вчені створили недорогу технологію перетворення небезпечних хімічних сполук на  корисний біогумус.

В Україні нагромадилося близько 25 тис. тонн непридатних пестицидів. Чи можна безпечно й ефективно їх утилізувати? Про це  — бесіда з доктором біологічних наук, академіком, професором, завідувачем кафедри Донецького національного університету економіки та торгівлі ім. М. Туган-Барановського Миколою Рябченком.

— Якщо коротко, пестициди — це хімічні препарати, призначені для боротьби зі шкідниками, хворобами та бур’янами.  В Україні застосовується більше трьохсот видів пестицидів.

— Наскільки широко?

— Посудіть самі: щорічно в країні обробляють, приміром, озиму пшеницю  на  восьми мільйонах гектарів. За інтегрованої системи захисту рослин аграрії використовують тільки на одному гектарі від 15 до 20 літрів або кілограмів пестицидів на рік.

— Чи не занадто високе навантаження? Не постає питання: хімія чи життя?

— Навантаження як навантаження. Без нього не обійтися. Воно існує у всіх країнах з інтенсивним сільським господарством. Наші навантаження нітрохи не більше, ніж в інших країнах, скоріше навпаки. І це ще м’яко сказано. На здичавілих полях уже не просто бур’яни — хащі. Взяти в руки сапки на селі сьогодні нема кому, купити гербіциди — нема за що. їх вартість досягає тисячі гривень за літр. За середньої ціни на зерно придбання гербіцидів ставить  фермера  на  межу розорення.

Інший приклад: господарю  або сільгосппідприємству треба купити обприскувач, а він коштує більше трьохсот тисяч гривень. Чи кожному це по кишені? 

— Але ж є так зване органічне землеробство, альтернативні способи захисту рослин (наша газета не раз про це писала).

— Узагалі в землеробстві відомо більше ста способів захисту зернових культур. Органічне, або біологічне, землеробство по-своєму цікаве й привабливе. От тільки врожаї  нижче й цінова політика не врегульована. У будь-якому разі масовим поки залишається сільське господарство із застосуванням хімічних препаратів. Правда, почасти через бідність, почасти з міркувань розумної сівозміни селяни все частіше комбінують хімічні й біологічні засоби захисту рослин. І все-таки за великотоварного виробництва ставка робиться на хімічні. Як без них обійтися, якщо, наприклад, клоп-черепашка здатний знищити до 70—80% урожаю? Крім того, на полях можуть домінувати 5—6 бур’янів, посівам загрожує добрий десяток шкідників.

— А як уникнути «перекосів», домогтися неухильного дотримання технологій?

— По-перше — найсуворіший контроль, високий професіоналізм агрономічних служб. А по-друге — не в інтересах аграріїв перевитрачати дорогу хімію.

— Хто в АПК дбає про захист рослин?

— Раніше на це запитання я міг відповісти чітко. В АПК діяла розгалужена й структурована система хімічного захисту рослин, яка виконувала замовлення господарств, — тільки вчасно заявку подай на обробку того або іншого поля. Потім цю модель взаємин я зустрічав у зарубіжних країнах, де її впровадили й розвинули й де вона працює як годинник. Ми ж із нашими мало­потужними станціями захисту рослин з їх досить обмеженими можливостями й  надзвичайно дорогими хімічними препаратами залишилися ні з чим. 

— А запаси пестицидів, що залишилися з колишніх часів? Що з ними робити? Передати для знищення, перезатарити? 

— Тільки не викидати! «Цитос» (убивати) є в назві пестицидів. Маючи мутагенний ефект, вони загрожують людям багатьма захворюваннями — від онкологічних до серцево-судинних.

Куди подіти? Безперечно, найпростіший спосіб: передав – та й по всьому. Тільки от кому й, головне, скільки за це треба заплатити? Виявляється, до трьох мільйонів гривень за тонну. А в нас 25 тисяч тонн застарілих пестицидів…

Перезатарити? Було б непогано. Але через агресивність пестицидів тара для них потрібна особлива. Коли я працював у Дніпропетровському аграрному університеті, до нас прийшли сусіди-промисловці й попросили допомогти в утилізації автомобільних і тракторних шин. Одержати з них, виявляється, можна багато що, але нас зацікавила можливість використовувати шини як контейнери для застарілих пестицидів. Вони не піддаються корозії, довго зберігаються, не реагують на агресивне середовище. За допомогою спеціальних клеїв їх можна скріпити, зшити саморізами, словом, зробити  надійні барила кілограмів на 150. Так одна проблема сприяла розв’язанню  іншої. Аграрії швидко дізнались про нововведення. Сьогодні такою тарою обзавелися вже багато господарств у Полтавській, Запорізькій, Кіровоградській та інших областях.

— Але це тільки півсправи. Проблема консервується, її вирішення відкладається…

— Це так. Але всі ці роки вчені не припиняли шукати шляхи утилізації застарілих пестицидів. Над цим працювали в Києві, Дніпропетровську, Донецьку. Згадали й про дивовижні можливості мікроорганізмів, тих самих, які здатні очищати, приміром, найбільш забруднені технологічні стоки. Якби стоки металургійних і особливо коксохімічних заводів не очищалися таким чином, то навіть Дніпра не вистачило б на виробничі потреби. Узагалі, як уважають деякі вчені, слідом за віком комп’ютерів настане вік мікроорганізмів, можливості яких сьогодні майже не використовуються.

Саме мікроорганізмам ми «доручили» приборкання пестицидів, створивши технологію не тільки  їхнього знешкодження. Більш того — одержання з  них корисних біостимуляторів — біогуматів. Воно не вимагає великих витрат, надскладного обладнання. Ось спрощена схема процесу. Пестициди змішуються із соняшниковим лушпинням. Воно створює живильне середо­вище для ферментативної активності мікроорганізмів. Потім здрібнене лушпиння поливається ґрунтовим розчином, який краще взяти з ділянок, де вирощувалася соя або горох. Внесені в такий спосіб мікроорганізми починають боротися з пестицидами. Потрібно близько півроку для завершення цього процесу. На виході приборкані пестициди перетворюються на біогумус,  біогумати, якими потім  можна робити передпосівну обробку насіння, повернути в поле як  біостимулятори. Ще раз зауважу: звичайно, все це схематично, популярно, сама технологія  — справа непроста, з формулами, розрахунками, дослідженнями. Але вона вже є, нею зацікавилися в уряді, Міністерстві агарної політики. Її розглянуто й у Донецькій облдерж­адміністрації, схвалено технічною радою управління агропромислового розвитку. У перспективі є пропозиція створити спеціальне виробництво з утилізації застарілих пестицидів, провести міжнародну конференцію. Більш того, спільна робота вчених Києва, Донецька та Дніпропетровська «Комплексна система зберігання та утилізації застарілих  пестицидів в АПК України»  після успішного застосування отриманих біо­гуматів у декількох господарствах країни готується до висування на здобуття Державної премії України в галузі науки й техніки.

— Миколо Олександровичу, чого вам бракує в роботі?

— Чого може бракувати вченому? Нових досліджень. Боюся одного —  бюрократичної тяганини, різних погоджень, листування, іншої тягомотини, у якій потонув не один важливий захід. Попереду весняна сівба. Не посіємо, не виростимо, не дослідимо, не покажемо — згаємо ще один рік.