Обновки для силовиків
Чи здатна українська «оборонка» забезпечити спецпідрозділи сучасними технічними засобами?
За всього свого потужного військово-промислового потенціалу Україна не може похвалитися успіхами у виробництві стрілецької зброї (її частка в загальному збройовому експорті в останнє десятиліття — близько 2%, та й то йдеться про надлишки з радянських часів). Однак річ зовсім не в тому, що в нас немає своїх «калашникових» і кольтів. У країні близько 20 підприємств проектують і виробляють стрілецьку зброю та боєприпаси до неї, тобто конструкторів вистачає. Але офіційно на озброєння силовиків (крім ЗС) за всі роки незалежності взято лише пістолет «Форт», вироблений підприємством МВС. Як говорять фахівці, його головна перевага в тому, що він «свій».
Рік тому автор цих рядків під час службового відрядження в Косово побував у Гнилянах і відвідав два контингенти МВС України в поліцейській місії ООН — FPU (сформовані переважно з бійців Внутрішніх військ МВС і «Беркута») і кінологічний підрозділ К-9. Наші правоохоронці тут оснащені пістолетами «Форт». За їхніми словами, у реальних ситуаціях ця зброя не витримує перевірки. Ідеться не про тактико-технічні характеристики, а про надійність механізмів і якість матеріалу, з якого вони виготовлені. Досить сказати, що навіть за найменшої вологості стволи «Фортів» іржавіють. А під час регулярного обслуговування, тобто чищення зброї за неповного її розбирання, треба бути вкрай обережним: у разі падіння на підлогу деталі спускового механізму можуть деформуватися, що різко позначається на її «поведінці» під час стрільби. Загалом, від «Фортів» наші не в захваті.
Ще один вид вітчизняної стрілецької зброї — українські кулемети КТ-7,62 і КТ-12,7. Утім, «українські» умовно — вони хоч і виробляються у нас, але є точними копіями добре відомих танкістам на теренах СНД кулеметів ПКТ і НСВТ. Коли ці кулемети взяли на озброєння (2001 рік), Валерій Солодковський, директор держпідприємства «Завод точної механіки», де їх випускають, пояснив авторові цих рядків, що створювати що-небудь нове сьогодні не має сенсу. Покупці вимагають відомі «стволи». А в силовиків немає коштів для «розкручування» винаходів наших зброярів, хоча вони й перевершують за різними показниками західні зразки.
Як правоохоронці, так і спецслужби в Україні дійшли думки, вже давно поширеної за кордоном: особливу цінність для невійського сектора безпеки мають револьвери, бо вони простіші в застосуванні, надійніші, завжди готові до дії. У СБУ, наприклад, обмежено використовують легендарні «магнуми». На початку 2000-х років був представлений 9-мм револьвер «Варяг» київського конструкторсько-виробничого центру «Спецточмеханіка», а пізніше продемонстровані інші розробки інших виробників. Цю зброю людям у погонах дозволили використовувати як доповнення до табельної зброї, однак купувати її треба власним коштом…
Є в нас і досвід конструювання та виробництва пістолетів-кулеметів, причому саме з орієнтацією на потреби спецслужб. Ідеться про знамениту наприкінці 90-х років продукцію конструкторського бюро стрілецької зброї «Спецтехніка» — пістолети-кулемети «Ельф» і «Гоблін» (потім за них узялися й інші українські розробники). Ця зброя обстрелювалася спецназівцями СБУ з «Альфи», причому дістала непогані відгуки.
Також спецназівці СБУ й ГУР МО першими застосували й широко розрекламований український «Вепр» — модернізований за схемою «буллпап» автомат Калашникова. Мав нагоду спілкуватися з фахівцями з розвідки, які брали в цьому участь. Зменшення габаритів і особливе використання ефективного коліматорного прицілу у «Вепрі» вони оцінюють високо. Разом із тим твердження, що в новому автоматі кардинально поліпшені балістичні властивості, викликають посмішку. Адже ствол залишився тим самим! У цілому новинку спецназівці визнають «сирою» й особливого бажання придбати її поки не мають. Хоча, безперечно, завдяки зменшенню габаритів ця зброя значно зручніше, ніж «батько» радянської розробки.
До цього слід додати, що підготовлено й схему модернізації за типом «буллпап» гвинтівки СВД.
Снайпер без гвинтівки
На озброєнні українського розвідувального співтовариства залишаються «стволи» ще радянського виробництва — автомати Калашникова різних модифікацій, автоматичні пістолети АПС (Стечкіна), традиційні ПМ і ПБС «макаров» з убудованим глушником. Морський центр спеціального призначення ВМС ЗС України має в арсеналі підводну стрілецьку зброю — пістолет підводний спеціальний СПП-1 і спеціальний підводний автомат АПС. Зброю цю розроблено в СРСР ще в 60-х роках минулого століття.
Зі зрозумілих причин ці технічні засоби не відповідають вимогам, пропонованим під час проведення сучасних спецоперацій. Основна проблема — снайперська зброя. Єдина армійська снайперська гвинтівка СВД і застаріла, і не є власне снайперською: відповідно до міжнародних критеріїв вона належить до гвинтівок поліпшеного бою з оптичним прицілом. При цьому вона придатна для використання в піхоті. Та, на жаль, не для ураження цілей із великою точністю на відстанях більше 1000 метрів.
Проблеми й зі снайперською зброєю великого калібру, яка останнім часом набула поширення. Ще в 1991 році американці у війні проти Іраку використовували експериментальну 12,7-мм гвинтівку М82А1 для знищення літаків на аеродромах, командних пунктів на машинах тощо. Однак вона виявилася такою ефективною в боротьбі й із живою силою, що перевершила звичайний калібр 7,62-мм. Уже на 1995 рік 17 армій різних країн взяли на озброєння М82А1. А російські війська в Чечні випробували (і випробовують зараз) свою гвинтівку В-94 того ж калібру. І виявилося, що кращого протиснайперського засобу немає — вона вражає цілі на відстані 2000 метрів, при цьому сам стрілець на такій відстані не потрапляє під звичайний снайперський вогонь супротивника.
Таку зброю створено й в Україні. Ще на початку 2000-х років свою гвинтівку калібру 12,7-мм (на знімку) представила київська корпорація «ТАСКО». Однак, наскільки нам відомо, вона так і існує в єдиному екземплярі. Проблема знову в грошах.
Усе для шпигуна
Чи є межа між необхідним технічним асортиментом засобів безпеки та протиправною діяльністю? Вивчаючи вітчизняний ринок спецзасобів, починаєш сумніватися, що вона існує.
Невеликий уривок із рекламного проспекту однієї з українських фірм, яка працює у сфері виробництва спеціальної апаратури: «Вам треба… виявити нелояльних співробітників, витік конфіденційної інформації, зафіксувати випадки погроз і шантажу, будь-які інші екстремальні ситуації, пов’язані з використанням телефонів?». Вирішити ці проблеми пропонується за допомогою апаратури моніторингу, реєстрації та обробки аудіоінформації. Зрозуміло, що для безпеки така апаратура необхідна. Однак її «тактико-технічні характеристики» цікаві й з іншого погляду. Невеликі розміри, наявність високочутливих мікрофонів, діапазон частот від 200 до 10000 Гц, легкість підключення, автономність живлення роблять аудіорегістратори, наявні на ринку у великому асортименті, цінними й для розвідки. Навіщо директорові фірми, який дбає про безпеку свого офісу, закуповувати високочутливий виносний мікрофон, який установлюється на відстані 2 км від апаратури запису й не потребує при цьому використання вузлів проміжного посилення або ретрансляції звукового сигналу? Це може бути потрібно скоріше «недругові» або спецслужбам.
РЛС проти терору
Розробляючи нові зразки озброєнь і військової техніки, українська «оборонка» не забуває й спецслужби. Широкі можливості для виробництва спеціальної апаратури, наприклад, дає потенціал у розробленні та виробництві радіоелектроніки. Знамениту «Кольчугу» знають усі, однак є і більш компактні зразки, які призначені не для армії, але теж мають сучасні ТТХ.
Недавно увазі зацікавлених сторін наші «оборонники» запропонували унікальну мобільну двокоординатну когерентно-імпульсну РЛС кругового огляду «Дельта». Ця станція вагою лише 65 кг установлюється як на якомусь важливому об’єкті, що підлягає охороні, так і на автомобілях, БТР, БМП тощо. Розташувавши транспорт із установленою на ньому «Дельтою» на будь-якому узвишші, можна контролювати певну ділянку місцевості.
Станція забезпечує автоматичне виявлення та супровід літаків, вертольотів, дельтапланів, наземних і надводних цілей у будь-який час доби й у будь-яких кліматичних умовах — у дощ, туман і навіть у разі піщаної бурі. Зона дії — 30 км за кругового огляду й за висоти 3 км. Малорозмірні повітряні цілі, автотранспорт виявляються на відстані до 20 км, надводні цілі — 0,9 відстані радіогоризонту. Кількість одночасно супроводжуваних цілей — до п’ятдесяти.
РЛС відрізняється високою ефективністю виявлення об’єктів, які рухаються, навіть у разі інтенсивних пасивних перешкод, забезпечує автоматичне визначення координат і формування трас рухомих цілей, автоматизоване керування режимами роботи від переносного комп’ютера, документування результатів роботи. При цьому час розгортання РЛС — не більше двох хвилин. Крім охорони й протистояння терактам «Дельта» може використовуватися для контролю економічних і митних зон у боротьбі з контрабандою.
І це лише один із прикладів новітніх розробок. Правда, володіння такою апаратурою значно підвищує шанси на успіх і іншої сторони — терористів, контрабандистів та ін. При її малих габаритах це цілком можливо й, більш того, зручно. Залишається сподіватися, що унікальна техніка не потрапить не до тих рук. Хоча гарантувати це проблематично.
