Середня ланка

Наукомісткі технології в сільському господарстві потребують… старих кадрів. Де їх взяти?

В Україні 24 сільгоспвузи, десятки й навіть сотні технікумів та аграрних ліцеїв. Країна із мало не найбільшими запасами чорнозему просто зобов’язана мати свої кадри, які вміли б ними розпорядитися.

Вищими сільськогосподарськими школами (інститутами, університетами та академіями) обділена, мабуть, тільки Донецька область. Ідея створення аграрного ВНЗ обговорювалася в регіоні давно. Але його так і не створили. А чи треба?

Цю, здавалося б, крамольну думку висловлює завідувач кафедри Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Микола Олексійович Рябченко. Він просуває ідею створення в області  сільськогосподарського освітнього центру, який вбере в себе найпередовіші досягнення сільськогосподарської освіти та новітні аграрні технології.

Навіщо? Із цим запитанням кореспондент «УТГ» звернувся до академіка Рябченка.

— Миколо Олексійовичу, чому центр, а не, скажімо, академія?

— Якщо дивитися правді в очі, якщо не обманювати себе, то Донецька область, маючи у своєму розпорядженні ресурс агрономів (вистачає його чи ні — це інше питання), не має тієї самої середньої ланки фахівців, з якою і повинен працювати агроном.  Йдеться про бригадирів-рільників, про бригадирів як таких.  Уявіть собі армію без сержантів або старшин. На них тримається все. Зараз інші господарства не те що бригадирів і агрономів не мають, свята святих — карти історії полів у них миші сточили.

— У чому ж вихід?

— Навчати по-справжньому. Ґрунтуючись на нових наукомістких технологіях.

— Але ж для цього є технікуми…

— Вони дійсно зробили свою справу. Але знов-таки тверезо дивитимемося на речі. Матеріальна база технікумів затрималася десь на рівні «Нив». В інших класах  такий мотлох зустрінеш — хоч у музей здавай. Наприклад, машину «ГАЗ-52». І по ній учать матчастину, а потім приходять у господарство, яке за мільйони купило сучасні комбайни й машини.

Відбувається деградація технікумів і повна профанація того, чим вони займаються. У найкращому разі тягнуть вони сьогодні на ПТУ — не більше.

— А що в результаті?

— А в результаті ми втратили ту саму середню ланку в сільгоспвиробництві, на якій воно й трималося. Агроном (якщо такий є в господарстві, що, погодьтесь, звучить дико) робить не властиві йому справи: і швець, і жнець… Але ж за ним часом не сотня гектарів, а десятки тисяч. За масштабами — і відповідальність. З ким розділити її агрономові? Кому доручити нову справу? Хто дасть їй лад?

У Червоноармійському районі Донецької області «АПК-Інвест» запустив  першу чергу великого свинокомплексу. Новітнє виробництво, проектна потужність — 600 тисяч голів, а от фахівці переважно з-за кордону. Головний ветеринар — француз, головний зоотехнік — француз…

— А не влаштували б цей комплекс випускники наших технікумів?

— Запитання майже риторичне — не потребує відповіді.

— І що робити?

— Учитися. І вчитися по-новому. Ось завдання, яке стоїть перед новим освітнім центром.

Базу для нього вже підібрано. Це Донецький аграрний технікум у селищі Красногорівка Мар’їнського району Донецької області. У технікуму чотири корпуси, кілька гуртожитків, тісні зв’язки із Сумським аграрним університетом.

Що пропонується?  За сприяння регіональної влади створювати новий освітній центр у складчину.  За кошти великих сільгоспоб’єднань області, агрофірм і компаній, які прийшли в АПК і потребують сучасних кадрів. Робота під замовлення. Але й забезпечення теж під замовлення.  Новітньою технікою й новітнім обладнанням. Щоб не вприглядку, як раніше.

— Однак це тільки півсправи…

— Звичайно ж, гарний навчальний заклад — це й гарна  бібліотека, і кваліфіковані викладацькі кадри, і стажування в провідних фірмах і компаніях. Сам інноваційно-інвестиційний спосіб організації нового навчального центру припускає це. Люди знайдуться. Тут і вчені Донецького інституту агропромислового виробництва, і  Донецького національного університету економіки і торгівлі, і декількох інших ВНЗ. Можливе запрошення закордонних фахівців. Надзавдання центру — конвертованість його дипломів за кордоном. Власне, чи це не один зі способів стати конкурентоспроможними у сфері АПК?

— Виходить, будуть у нас свої сержанти полів і ферм?

— І  не тільки полів і ферм. Як показують анкетування, численні опитування, дослідження в АПК,  село сьогодні конче потребує фахівців із землевпорядження, меліораторів, городників… Спочатку освітній центр готуватиме бакалаврів, причому найширшого спектра. А при належній увазі до справи за допомогою ВНЗ країни освітній центр незабаром зможе  вирости й готувати фахівців найвищого класу.