Росіяни модернізували знаменитий АК-74, в Україні ж в арсеналах повно незатребуваних і вже застарілих автоматів
Звістка про те, що російський концерн «Іжмаш» до кінця грудня представить новий варіант знаменитого автомата Калашникова — АК-12, викликала ажіотаж не тільки в Росії й Україні, а й у багатьох інших країнах: ця зброя добре відома у всіх регіонах світу.
Старий «знайомий»
Ажіотаж спричинений і тим, що раніше міністерство оборони Росії відмовилося від закупівель автоматів АК-74. Як повідомив начальник Генштабу Микола Макаров, їхні запаси перевищують потреби вже в десятки разів. Крім того, нинішні АК-74 військових не влаштовують, а на озброєння треба брати нову зброю, що зараз розробляється. У той же час армія не замовляла «Іжмашу» новий автомат — його російські конструктори розробили з власної ініціативи.
Відповідно до заяв створювачів, головна особливість нової моделі — можливість робити будь-що з механікою автомата однією рукою. Зовні його легко впізнати, однак дизайн дуже змінений, зброя стала ергономічнішою, автоматика працюватиме набагато м’якше. Формат магазина новий і більш місткий — до 60 набоїв. Купчастість і дальність стрільби нового АК треба буде встановити під час випробувань, однак конструктори впевнені, що параметри будуть значно кращими, ніж у попередніх моделей Калашникова.
У той же час, як справедливо відзначають експерти, із заяв виробників зрозуміло, що в цьому випадку мається на увазі подальший розвиток лінійки автоматів Калашникова, тобто про принципово нову зброю не йдеться. У новому АК-12, імовірно, будуть деякі поліпшення в порівнянні з нинішнім АК-74, що перебуває на озброєнні в арміях Росії, України та інших країн, однак залишаться й головні недоліки досить старого «Калашникова».
До речі, і високопоставлений представник російського Генштабу в бесіді з журналістами заявив, що, судячи із креслень, «нічого принципово нового там нема». На його думку, це означає, що віддача буде та сама і автомат «вестиме» убік після першого пострілу.
Можна сперечатися, чи є сенс узагалі на цьому етапі розвитку стрілецької зброї модернізувати автомати Калашникова, але факт і в тому, що за своїх недоліків він має досить актуальні й сьогодні переваги. Зокрема, цей автомат свого часу створювався, як кажуть, «на колінах», тобто в напівкустарних умовах, що й визначило головну якість «ствола» — унікальну надійність і безвідмовність. На запитання, які поломки найхарактерніші в процесі експлуатації АК, фахівці військових ремонтних майстерень звичайно відповідають: ніяких. Великі зазори між деталями автомата роблять його несприйнятливим до пилу й бруду.
Як би то не було, удалою модернізацією можна спробувати зацікавити багатьох. Наразі тільки російські заводи з виробництва АК в Іжевську й Тулі випустили понад 70 млн «калашів». Плюс аналоги, виготовлені за ліцензією або просто «запозичені» — албанський «Тип 56», болгарські АК-47, АК-47S, АКМ, АКМS, АК-74, румунські AIM, AIMS, Md86, Md97, угорські AMD-65, AMD-69, FEG NGM, SA-85, німецькі MPi-KM, STG серії 940, MPi-AK-74N (AKS-74N), а також югославські, польські, чеські, фінські…
Із китайських же ліцензійних аналогів автомата Калашникова (М-22, «Тип 56S», «Тип-56SS», «Тип 97», «Тип 86S», «Тип 88S») не стріляв хіба що тільки ледачий азіатський, арабський або африканський солдат. Для порівняння повідомимо: друге місце з тиражу посідає відома автоматична гвинтівка AR-15 (М-16) американця Юджина Стоунера. На цей час загалом їх зроблено менше 10 млн. Як кажуть, коментарі зайві…
У Росії за останні роки, як відомо, розроблено кілька модифікацій «Калашникова». Із 1994 року російські зброярі серійно випускають автомати Калашникова «сотої серії» під патрони різного калібру: АК-105 — під калібр 5,45 мм, АК-101 і АК-102 — під 5,56 мм, АК-103 і АК-104 — під 7,62 мм.
Згадаємо про «Вепра»
Існують варіанти модернізації автоматів АК і в Україні. Зокрема, Науково-технічний центр точного машинобудування Національного космічного агентства України представив автомат «Вепр», виконаний за схемою «буллпап». Розробники позиціонують його як заміну АКМ і АК-74, які перебувають на озброєнні ЗС України і залишились ще з часів СРСР. Зауважимо також, що раніше таку ж схему модернізації АК запропонували фахівці артилерійської бази озброєнь Міністерства оборони України в Ніжині Чернігівської області.
Схема «буллпап», як відомо, передбачає відсутність у зброї приклада, точніше, його заміняє стволова коробка, у той же час рукоятка керування вогнем виноситься вперед, перед магазином. У першої вогнепальної зброї приклад намагалися робити якомога довшим із метою безпеки — стволи часто розривалися після пострілу. Сьогодні це, зрозуміло, неактуально. Якщо врахувати, що «зайвий» приклад займає добру третину загальної довжини зброї, то його усунення дозволяє істотно зменшити габарити за тієї ж довжини ствола (а це дальність і влучність стрільби). Відповідно різко зростає маневреність зброї, швидкість зміни точки прицілювання й напрямку ведення вогню, вона зручніше в поводженні й транспортуванні, нарешті.
Відповідно до заяв розробників автомат «Вепр» дістав кілька переваг у порівнянні з АК-74. Наприклад, ручка керування вогнем розташована перед магазином і в центрі ваги, за пістолетним принципом, що дозволяє тому, хто стріляє, тримати автомат однією рукою. На відміну від АК-74 (як і АК-47, і АКМ) під час стрільби довгими чергами ствол «Вепра» не «заносить» вгору й вправо — він вібрує паралельно лінії прицілювання, майже не змінюючи положення. Крім того, завдяки значно ширшому затильнику приклада віддача стала набагато м’якшою. Також «Вепр» можна настроїти й під стрільбу для лівші. На відміну від автомата Калашникова, в українській зброї на 43 деталі менше.
Одна з головних особливостей «Вепра», яка усуває давню проблему АК, — різке (удвічі!) підвищення показників точності стрільби. Авторові цих рядків ще на початку роботи над українським «буллпапом» довелось спілкуватися з його створювачами. Зростання точності й купчастості вогню відразу удвічі спочатку було відкриттям і для них. Розробники бачать дві причини цього явища — з’єднання осі приклада з віссю ствола, а також перенесення центру мас у рукоятку керування вогнем, що колосально знижує вертикальну віддачу, а отже поліпшується точність стрільби. А видалення рукоятки перезарядження із затворної рами позитивно позначилося на її балансуванні й також сприяло підвищенню купчастості стрільби. «Якщо людина, стріляючи з нашого «буллпапа», не посилає всі кулі в «десятку», вона фізично неповноцінна», — жартували конструктори.
Гвинтівка без парашута
До речі, розроблена українськими зброярами схема застосовна не тільки до автомата Калашникова. Наступною після «Вепра» на базі АК калібру 5,45 мм є перероблена за тією ж схемою снайперська СГД — вона стала снайперською гвинтівкою спеціального призначення. Цю модернізацію, на відміну від «Вепра», не дуже презентували громадськості, але вона відразу зацікавила командування українських аеромобільних військ. Спричинено це, насамперед, можливістю одержати у військах снайперську гвинтівку з меншими, ніж у СГД, габаритами.
Воно й зрозуміло: зараз наші десантники-снайпери десантуються без зброї (габарити СГД не дозволяють), а гвинтівка скидається в спеціальному контейнері з парашутом. У такій ситуації не може бути й мови про те, щоб вести вогонь із повітря або відразу після приземлення. У той же час нинішні світові тенденції на підставі досвіду збройних конфліктів зводяться до того, що кількість снайперів у підрозділах треба різко збільшувати, насамперед саме в спецназі й повітряному десанті. «Буллпап» дозволяє повернути снайперові-десантникові його зброю.
І ще один момент у модернізації автомата Калашникова. Як відомо, сьогодні багато пропозицій нових зразків озброєнь від вітчизняних конструкторів. Інша річ — запуск їх у серійне виробництво й прийняття на озброєння коштує величезних грошей, яких у військових і силовиків нема.
У той же час в Україні у військах і на складах нагромаджено величезну кількість АК різних модифікацій. Експортувати їх — заняття невдячне, бо на ринку повно цієї зброї російського й китайського виробництва (остання значно гірша за якістю, але й відчутно дешевша).
Ще десять років тому керівництво артилерійських баз озброєнь Міноборони доповідало військовому керівництву: і зберігання, і утилізація цих «стволів» ускочить у копієчку. Так, зберігання 1000 автоматів протягом десяти років обходилося в 95660 грн 30 коп. На утилізацію такої партії потрібно 1311 грн 90 коп. з урахуванням компенсації від отриманого металобрухту. До того ж, як би то не було, автомати армії однаково потрібні, причому вони закріплені як за піхотинцем, так і за кухарем або ракетником.
Єдиний прийнятний шлях — модернізувати наявні зразки, щоб за мінімальних витрат мати сучасну зброю. Причому від самого початку розрахована собівартість переробки одного «ствола» становила лише 155 грн. Якщо порівнювати зі зберіганням, то зрозуміло, що вартість утримування на складі кожного АК, закладеного на початку незалежності країни, на сьогодні значно — у багато разів — перевищує витрати на його модернізацію.
Додамо також, що «Вепр» уже давно обстріляний фахівцями Збройних Сил, МВС, СБУ й усюди дістав високі оцінки. Залишається відкритим питання: то чого ж його не приймають на озброєння й він не йде у війська?
Причиною може бути зосередженість військового керівництва на розв’язанні технічних питань в інших, більш актуальних сферах за мінімуму коштів, які держава виділяє на переозброєння, наприклад, на модернізацію бойової авіації або засобів ППО. Але відповідь цю прийняти важко. Бо, і ми вже говорили про це, модернізація автоматів і можливість не тільки озброїти ними свою армію, а й продавати за кордоном обходиться в підсумку дешевше, ніж зберігання. А по-друге, українські солдати в бойових умовах — зокрема в миротворчих операціях — використовують стрілецьку зброю набагато частіше, ніж «дорослі» види озброєнь.
