Болонський процес не пішов на користь підготовці маркшейдерів і гірських інженерів
У зв’язку з «болонізацією» вищої школи значну частину навчання студенти повинні пройти самостійно. Але для маркшейдера, як і для хірурга, це неприйнятно.
Як навчають маркшейдерів і в яких умовах вони працюють, як підготувати молодого фахівця, щоб його адаптаційний період на шахті був якнайменшим, удалося довідатися від викладача кафедри маркшейдерії Національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ) Андрія Третьяка. Бесіда показала безліч проблем, пов’язаних із працею маркшейдера на виробництві.
— Андрію В’ячеславовичу, предмет, який ви викладаєте, досить рідкісний, і назва професії незвичайна… То хто ж такий маркшейдер?
— Будь-яке будівництво — від мізерно малого до неймовірно грандіозного — обов’язково вимагає геодезичного забезпечення. На землі й у її надрах, на поверхні Світового океану й під водою, у повітрі й навіть у космосі людство не може обійтися без геодезії. Приміром, геодезистів, які працюють у повітряному й водному океанах, називають штурманами. А тих, хто працює в земних надрах, — маркшейдерами. Назва прийшла до нас із Німеччини й означає роботу з розмітки та встановлення меж територій і родовищ.
— У чому особливість цієї гірничої професії серед інших шахтарських спеціальностей?
— Маркшейдер розв’язує ті ж завдання, що й будь-який геодезист на земній поверхні, але тільки під землею. По-перше, він виконує просторово-геометричні виміри в надрах із подальшим зображенням на планах і картах. По-друге, бере участь у підготовці технологічних рішень, займається розрахуванням і побудовою небезпечних зон підвищеного гірського тиску, прогнозує вплив гірничодобувних робіт на земну поверхню й навколишнє середовище. По-третє, стежить за якістю видобутку корисних копалин, контролює фактичний обсяг видобутку. І, скажу відверто, навчати й навчатися цьому важко й довго.
— Як на мене, посадових обов’язків у маркшейдера забагато. І вже той факт, що цей фахівець відповідає за життя людей (за ним — останнє слово), означає, що підготувати його в навчальному закладі — завдання і важливе, і досить складне…
— Як і в будь-якій інженерній діяльності, основою роботи маркшейдера є базові природничі науки — фізика й математика. Він займається забезпеченням гірничого виробництва, отже, мусить знати всі технологічні ланки. Тому не можна обійтися без вивчення геології, технологій проведення виробок і видобувних робіт, фізики гірських порід, рудничного транспорту, охорони праці, економіки, комп’ютерних технологій та інших наук. Крім того, робота під землею вимагає міцного здоров’я й доброї фізичної підготовки. Не останню роль відіграє і психологічна готовність фахівця. Маркшейдер особисто відповідає за правильність ухвалених рішень. Ступінь його відповідальності надзвичайно високий — від дисциплінарної, адміністративної до карної.
— Як ВНЗ справляється із ще однією важливою місією — навчити майбутнього фахівця розв’язувати ті завдання, які поставить перед ним виробництво?
— Саме у випадку з маркшейдерами дуже помітний розподіл у навчальному процесі — що вони мають знати й що — уміти. Навіть за бездоганної теоретичної підготовки фахівець у роботі може виявитися недієздатним.
Не є таємницею те, що відповідно до вимог Болонського процесу різко скоротився обсяг аудиторних занять, студенти здебільшого навчаються самостійно. Тепер уявіть, як можна навчити майбутнього маркшейдера працювати з такими приладами, як теодоліт, нівелір, виконувати виміри, камеральну обробку вимірів без участі викладача й за межами аудиторії. Це однаково, що ви йдете на прийом до стоматолога або хірурга, які переважно навчалися самі.
Ще один злий жарт у навчанні маркшейдерів зіграв процес уніфікації освіти, який вимагав навчати майбутніх гірничих інженерів різних спеціальностей за єдиними навчальними планами. Із цього приводу пригадується старий анекдот про винахідника, який придумав і побудував автоматичну машину для гоління. Треба було лише кинути монету в монетоприймач і вставити обличчя в спеціальне вікно. Коли йому нагадали, що в різних людей різна форма обличчя, він відповів: «Це тільки до першого разу». Відзначу, що при підготовці фахівців процедура не менш болісна.
— Яких заходів вжито професорсько-викладацьким колективом кафедри маркшейдерії для виправлення ситуації?
— Коли ми складали навчальні плани, перед нами був вибір — входити в напрям «гірнича справа» або «геодезія, картографія й кадастр». Але якщо вибрати друге, то студент-маркшейдер не вивчатиме гірничі виробництва. Як у такому випадку обслуговувати це виробництво? Тому обрано перший напрям. Але відповідно до уніфікації навчальних планів із процесу підготовки маркшейдерів випало вивчення геодезії на першому курсі й, звичайно, літня геодезична практика. Сумно було бачити подив у очах студентів другого курсу, коли на них одночасно обрушилися дві споріднені дисципліни — геодезія й маркшейдерська справа. Незрозуміла термінологія, посилання в одному предметі на інший. Це те саме, що під час зведення будинку одночасно закладати фундамент і випереджальними темпами класти стіни. Страшна це справа — чинити всупереч елементарній логіці.
Щоб хоч якось компенсувати утворену прогалину у знаннях, викладачі організували додаткові заняття, які становили не менше 40% часу, витраченого студентами на вивчення маркшейдерії на другому курсі. Це все за рахунок особистого часу та за ініціативою викладачів і студентів. Залишається тільки дивуватися високій свідомості переважної частини другокурсників. Вони не те що без невдоволення ставилися до додаткових 2—3 пар лабораторних занять на тиждень, а й, відчувши від них користь, самі стали ініціаторами їх проведення.
— Чи не дивуються виробничники, коли дізнаються, що маркшейдерам-першокурсникам не читають геодезію, що в навчальному плані нема практики з геодезії після першого курсу і з вищої геодезії — після четвертого?
— Ми добре розуміємо тривогу в маркшейдерських відділах гірничих підприємств, де очікують приходу саме таких дипломованих фахівців. Робимо все можливе, щоб не зганьбити добре ім’я кафедри, університету й не знизити якість підготовки випускників.
— І от молодий фахівець-маркшейдер потрапляє на гірниче виробництво й береться за виконання своїх обов’язків…
— Усвідомлюючи рівень своєї відповідальності, маркшейдер ніколи не виконує роботу без контролю на кожному її етапі — під час проектування й винесення проектів у натуру, виконання польових вимірів, в обчисленнях при камеральних роботах, під час побудови креслень. Часто колеги користуються методом взаємного контролю — не через недовіру одне до одного, а виключно для допомоги. Колега, швидше за все, помітить помилку, підкаже й таким чином убереже від неприємностей. На те ж чекають і від тебе.
За сучасних розмірів шахтних полів вугільних шахт відстань від стовбура до робочої дільниці становить від 3 до 6 кілометрів. Маркшейдер, як і гірники, у важкій «робі», гумових чоботях, із саморятувальником і світильником долає цей шлях. А ще в руках штатив, прилад, рулетка, журнал. Пройшовши ці кілометри, він негайно розпочинає виміри. Потім треба встигнути повернутися до стовбура, а вже в маркшейдерському відділі виконати обчислення та іншу роботу з документацією.
Але це — в ідеалі. В реальності все може виглядати не так гладко. Адже на робочих дільницях шахтарі рубають вугілля або породу, кріплять виробки, ремонтують і обслуговують гірниче обладнання, і маркшейдер може своєю присутністю сповільнити роботу бригад. Розумні робітники, бригадири й майстри не шукатимуть у ньому причину своїх невдач у роботі. Але — не всі. Тоді й чує маркшейдер на адресу своєї служби висловлення, що складаються переважно з ненормативної лексики. Хіба можна в короткій лайці пояснити людині те, чого вона не розуміє або не хоче розуміти, — важливість роботи маркшейдера?
Але гірше, коли не розуміють суті маркшейдерської роботи деякі гірничі інженери, тим більше ті, хто обіймає керівні посади на виробництві. І тоді на шахті формується відверто неповажне ставлення до маркшейдерської служби. Наприклад, виробки не зустрілися під землею, тобто збійка виявилася неякісною; єдиний, хто відповідає за це, — дільничний маркшейдер. А якщо вибої зустрілися, то премії й шана — гірникам прохідницької дільниці.
З такого ставлення до маркшейдерської служби народжується й логіка формування заробітної плати цих фахівців. На більшості підприємств вона значно нижче, ніж у гірничих інженерів та інших фахівців. Тому часто йдуть висококваліфіковані маркшейдери зі своїх відділів на інші дільниці гірничого виробництва. Не дивно, адже рівень їхньої підготовки дозволяє їм швидко освоїти фактично будь-який вид робіт на гірничому підприємстві.
— Не хотілося б на цій сумній ноті закінчувати розмову про нелегку маркшейдерську працю…
— Тому в сучасних умовах розвитку українського суспільства в маркшейдерів треба виховати ще одну рису — віру. У те, що, реформуючи освіту в Україні, правильно оцінять специфіку підготовки маркшейдерів і здійснять грамотні й логічні перетворення. У те, що на гірничих підприємствах їхня праця буде гідно оплачуваною і престижною. У те, що кваліфіковані кадри не розлетяться по всьому світу, а нашій країні не бракуватиме інтелекту й робочих рук. Тримайся, маркшейдере!
До речі
Відповідно до Конституції України, надра на території України належать народу. Контролювати їхню експлуатацію має від імені населення країни держава. Об’єктивну інформацію про фактичний стан надр на гірничих підприємствах може дати маркшейдер. Він цим і займається ще з часів СРСР.
Але в сучасних умовах аж ніяк не всі засоби гірничого виробництва належать державі. Тому не завжди власники гірничодобувних підприємств зацікавлені в тому, щоб державі було відомо, яку кількість корисних копалин видобуто з надр і наскільки повний і якісний цей видобуток. Відповідно державний контроль за станом надр став окремим завданням.
