Потемкинский технополис: у Харкові будують кремнієву долину, а вийти може гольф-клуб

Технополіс по-українськи: майбутній прорив чи торгівля преференціями?

Інноваційна економіка — головний винахід капіталізму, який зробив його унікально динамічним. Альтернативи їй не видно, навіть якщо шляхи виходу із кризи пролягають не тут. А її, мабуть, один із найвідоміших інструментів — технополіс. (Наприклад, славетна Кремнієва долина). Російськомовний еквівалент цьому слову — наукоград. У Росії таких наразі близько 15. Їхня діяльність регламентується відповідним законом. Муніципальних утворень такого типу в Україні, як і законів про них, нема. Однак на мій запит із цієї теми пошуковик несподівано видав посилання: технополіс «П’ятихатки» — це в межах харківської окружної дороги.

Прорив районного масштабу

Там дійсно розміщено сайт із відповідною назвою, присвячений концепції створення згаданого технополіса. Сайт невеликий. Переглянула я його кілька разів, дізнаючись нові цікаві деталі. Але й третій перегляд не змінив першого враження — переконаності в тому, що це концепція не так технополіса, як потьомкінського села — як їх треба робити в ХХ столітті. Утім, і з трьох разів можна помилитися — нехай думка автора не вплине на читача.

Технополіс — не нова стратегія нау­ково-технлогічного та економічно­го прориву в перспективному напрямку. Причому останній обов’язковий, інакше не варта справа заходу. Коли японці створювали технополіс для прориву в галузі твердотільних джерел світла, він обійшовся їм більш ніж у мільярд доларів. Але коли вони стали власниками численних патентів і налагодженого виробництва, зайнявши фактично монопольне положення на ринку світлодіодів, то «відбили» десятки мільярдів. Причому витрати на створення технополісу, що перебуває в держпідпорядкуванні, переважно взяла на себе держава, а приватний бізнес прийшов у нього  пізніше.

Тільки економічно сильна держава може дозволити собі застосування такої стратегії. Приблизно за такою ж схемою було освоєно виробництво мобільних телефонів. Їх тепер виробляють мільярдами. Однак і Україна, і Росія виявилися не здатними не тільки освоїти їхнє виробництво, а й навіть почати їх розробку.

Відразу ж привертає увагу те, що «наш» технополіс, попри світову практику, має не державний і навіть не заявлений регіональний, а, скоріше, містечковий статус. Звичайно, нема ніяких непорушних настанов, яким йому бути, але все-таки якось дивно, коли анонсовано намір (самим словом «технополіс») здійснити прорив світового рівня, а задіяні в цьому сили районного масштабу. Що ж до напрямків діяльності, то їх заявлено стільки, що в кожному з них можливий прорив або навіть два, але за умови вкладення мільярдів. А тому виникає підоз­ра: чи не послуговувалися­ тут міркуваннями   назвати якнайбільше, либонь десь щось та вийде? Та й фінансово держава виглядає в цьому проекті блідо — навіть не окремим рядком, а тільки як інвестор серед неназваних інших. Нема навіть закріплення за державою обов’язкового конт­рольного пакета. Передбачається, що всією компа­нією­ інвестори «подужають»  $189,9 млн.

Предмет комерції

11 жовтня відбулося засідання координаційної ради проекту, на якому віце-губернатор Юрій Сапронов визначив основне завдання — комерціалізацію наукових розробок. Як? «У нас дуже багато талановитих учених і мало фінансових ресурсів для їхньої підтримки. Наші харківські вчені часто змушені продавати свої інноваційні високотехнологічні розробки в стані «напівфабрикату» комерційним структурам, що допомагають їм із фінансуванням, із впровадженням, і все одно це продукт не з максимальною доданою вартістю. Наше завдання — домогтися для технополіса «П’ятихатки» спеціального режиму інвестиційної діяльності, якого зараз нема ніде в Україні. Як тільки з’являться пільги та преференції, у нас відгону не буде від бажаючих зареєструватися», — відзначив він.

Зауважимо мимохідь: у суміжній Росії, крім науко­градів, створені особливі економічні зони техніко-впроваджувального типу. І фінансові ресурси для відповідної інфраструктури передбачаються багатомільярдні, і податкові пільги надано чималі. Але, на жаль, інвесторів обмаль. Їм усе-таки небайдуже, куди їхати, щоб ризикувати своїми власними грошима.

У нашому ж випадку ситуація ще сумніша. Твердження харківського чиновника про численні інноваційні високотехнологічні розробки суперечить реальним фактам. Зайшовши на сайт Національної Академії наук України у розділі «Інноваційні проекти», ви зрозумієте, що наукових розробок, придатних до комерціалізації, не тільки в Харкові, а й узагалі в Україні знайти майже неможливо.

От, здається, і визначився предмет комерції. Уся ця штука, виявляється, створюється не під конкретні науково-технічні напрямки або завдання, а для торгівлі вільними привілейованими площадками з готовими пільгами та преференціями, на які приходитимуть чужі бізнеси й платитимуть за ці самі площадки, пільги й преференції. А вже вони, бізнеси ці, можливо, і справді штурмуватимуть якісь вершини. Саме тому і нема на сайті серйозної конкретизації наукових і технологічних завдань, саме тому й статус технополіса містечковий — державі він не дуже й потрібний.

Ну що ж, як бізнес-проект отримання конкретних вигід і податкових пільг він досить добрий… Якщо тільки не запитувати, чого це раптом держава має давати під нього фактично в безкоштовний і, швидше за все, безповоротний кредит пільги й преференції.

Є тут інтереси зрозумілі й не зовсім. Наприклад, абсолютно прозора зацікавленість гольф-клубу «Superior golf club», що представляє бізнес-інтерес одного великого чиновника обласного масштабу й посідає друге місце в списку резидентів технополіса (на першому — усе-таки національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»,­ який виконує роль… весільного батька, чи що). Гольф-клуб одержить звільнення від податків і можливість остаточно прибрати до рук 600 га землі, у тому числі п’ятихатківський ліс. Через нього в клубу вже виник конфлікт із населенням мікрорайону П’ятихатки (посилання на сайт superiorgolfclub.com, що є зухвалою рекламою нечуваних розкошів, про ­­­які не сміє й мріяти основне населення мікрорайону, є на сайті технополіса у відділі «Резиденти»). Неважко зрозуміти й сторонній бізнес (йому, швидше за все, щоб користуватися преференціями, не обов’язково щось будувати або щось досліджувати, досить у потрібному місці завести юридичну адресу).

Що буде далі із цим лісом, встоїть він чи ляже під сокиру котеджної забудови, думати сумно. Для жителів П’ятихаток, ветеранів часом дуже похилого віку, які є гордістю і славою вітчизняної науки, цей ліс — джерело здоров’я. Їхніх імен у проекті нема, і я чомусь думаю, що вони самі не захотіли в ньому значитися, показавши цим своє ставлення до нього. Але набагато складніше знайти інтереси держави, регіону й жителів передбачуваної нової адміністративної одиниці. Ну, не платитимуть «вони» податків, на цілком  законних підставах не платитимуть! Що ж, покладатися на їхню добродійність?

А де ж тут місце для харківської науки? Воно є. На фасаді. У вигляді  меморіальних дошок і табличок із назвами вулиць. Тут у нас ядро розщеплювали… А тут — частинки в прискорювачі ганяли… А ті, хто це робив, хто їздив потім лікуватися в Пущино від променевої хвороби, великої пошани не заслужили.

Стаття відбиває думку автора матеріалу. Редакція «УТГ» надає можливість всім зацікавленим сторонам висловити на сторінках газети свою точку зору.