Тунгуське тіло: усе-таки комета?

Через сто із гаком років після падіння в тунгуській тайзі гостя з космосу — чи то метеорита, чи то комети, а може, і космічного корабля — фахівцям, можливо, удалося визначити місця падіння його уламків.

На думку російських учених, які досліджували воронки, утворені на місці падіння фрагментів тунгуського тіла, у небі над сибірською тайгою вибухнула комета. Доказ тому — фрагменти криги, знайдені ними на дні цих воронок. Спочатку дистанційно — за допомогою глибинного георадара, а потім і безпосередньо внаслідок буріння.

В останній червневий день 1908 року десь о 7-й годині ранку над територією малолюдного Центрального Сибіру в північно-західному напрямку пролетіло щось, що нагадувало величезну кулю-болід. Її політ супроводжувався звуковими й світловими ефектами й закінчився потужним вибухом. Рух спостерігався протягом майже 800 кілометрів від Байкалу до приток Єнісею. Він спричинив вивал вікового лісу на території близько 2000 квадратних кілометрів, потужний землетрус, зафіксований сейсмічними станціями всього світу, і магнітну бурю, яка тривала 5 годин.

Ця подія є найбільшою космогенною катастрофою в сучасній історії. Першим її дослідником став радянський учений Леонід Кулик, який із 1927 по 1939 рік організував кілька експедицій на місце падіння космічного гостя. Саме він зібрав інформацію у свідків події, виявив радіальний характер вивалу лісу, організував аерофотозйомку цих місць і намагався знайти залишки метеорита. Нині зона падіння Тунгуського метеорита є Державним Тунгуським заповідником, відкритим для роботи наукових експедицій.

Що ж сталося в районі ріки Підкам’яна Тунгуска? Є дві найбільш обговорювані гіпотези. Одна з них — це був метеорит. Однак численні експедиції не знайшли слідів падіння великого твердого тіла — ні кратера, ні залишків самого небесного каменя. То, може, правильною є інша версія — вибух комети? У цього небесного тіла, що являє собою такий собі величезний брудний сніжок, більше шансів майже не залишити слідів, випарувавшись, розпорошившись або розтанувши після вибуху.

На користь кометної версії­ свідчать і результати­ досліджень групи російських учених під керівництвом Володимира Алексєєва, кандидата фізико-математичних наук начальника лабораторії Троїцького інституту інноваційних і термоядерних досліджень (ТРІНІТД), який не один рік займається проблемою Тунгуски. За роботи з дослідження тунгуської катастрофи бельгійський учений Ерік Елст назвав на честь Володимира Олексійовича відкритий ним астероїд Vladalekseev.

Для перевірки припущення про можливе збереження кометної криги у вічній мерзлоті російські дослідники провели обстеження декількох заболочених воронок у районі падіння Тунгуського тіла. Їхнім ­вивченням займалася ще експедиція Л.Кулика,  учасники якої ціною виснажливої ручної праці прорили від воронки канал і спустили звідти воду, але знайшли на дні лише пень модрини й кригу. Залишків метеорита нема й у піднятій на поверхню породі після буріння. «Де ж ти, наш Тунгуський метеорите?» — писав у щоденнику розчарований учений.

І все-таки у кратера, який таким не був, залишалася таємниця. Як установили біологи, його вік, обчислений за річними шарами торфу, дорівнював тоді 21 року, тобто він утворився під час катастрофи. Певне, цей аргумент не давав спокою групі Володимира Алексєєва. Однак, на відміну від перших дослідників, учені були озброєні глибинними георадарами, здатними просвічувати землю й знаходити там немагнітні предмети на глибині до 100 метрів.

Ці мікропроцесорні геофізичні прилади для проведення профілювання ґрунту розроблені співробітниками Інституту земного магнетизму, іоносфери та поширення радіохвиль РАН (ІЗМІРАН) і неодноразово успішно випробувані, наприклад, під час дослідження льодовиків Ельбрусу й у пошуках археологічних об’єктів. До речі, в експедиції Алексєєва брав участь і автор ідеї приладу — кандидат фізико-математичних наук Володимир Копєйкін.

На основі аерофотозйомки району тунгуської катастрофи експедиція визначила можливі місця падіння великих крижаних фрагментів космічного тіла — тайга,  болото, схили гір. Це все та ж Сусловська, а також Журавлинна воронки, болото Бублик, аномалії на островах Південного болота, озеро Чеко та інші. Група Алексєєва знайшла й обстежила 13 воронок.

Як з’ясувалося, усі вони завдяки природному «холодильнику» зберегли форму конуса, що розсікає ­болото до 10 м углиб. У їхній структурі георадар виділив кілька складових. Угорі лежить рівний шар сучасної вічної мерзлоти з болотною рослинністю. Нижче — зім’яті й зруйновані її шари, а ще глибше — фрагменти, як уважають дослідники,  гостя з космосу, що вибухнув.

Майже в усіх великих воронках георадар зафіксував брили криги, які, певне, відпали від ядра комети. У тих місцях, де проводилося буріння, установлено, що ця крига прозора і не має помітних візуально механічних домішок. Усі обстежені воронки мають імпактне (ударне) походження.

Слід відзначити, що за гео­радарними даними і результатами буріння, лінзи прозорої криги, які перетнула траншея, викопана 1928 року експедицією Леоніда Кулика, існують досі. Зараз лінзи лежать у бортах воронки на глибині одного метра й, очевидно, є фрагментами Тунгуської комети.

Ось як виглядає реконструкція події, представлена групою Володимира Алексєєва.

За кілька днів до зустрічі з кометою в масштабах усієї Землі спостерігалися аномальні явища — «провісники», які полягали у високій світності вечірнього й нічного неба, у появі незвичайних «сріблястих хмар». Під час падіння комети було чути, як відзначали свідки, безперервну «канонаду». Це перегріта під час падіння крижана брила розривалася й навіть змінювала траєкторію польоту. Остаточний вибух стався на висоті від 5 до 10 км.

Брили криги, які не встигли перетворитися на пару, вибили на землі кратери на території більше 2000 км2. У повалених деревах видно ушкодження без слідів об’єкта або речовини, які могли зіпсувати масив деревини. Такі ушкодження можуть бути спричинені шматками криги, що врізалися в них. Усі залишки комети, які не встигли випаруватися й лежали на поверхні або близько до неї, розтанули, бо тоді було літо. Шанс зберегтися до нашого часу був лише у великих брил криги, які змогли вибити воронки й цілком або частково зберегтися на їхньому дні, у вічній мерзлоті.

Ну, добре, скаже недовірливий читач, крига кригою, але ж комети містять ще й тверді породи. Вони теж мали зберегтися в місці вибуху Тунгуського тіла хоча б у розпиленому стані. Проблема в тому, говорять учені, що на Тунгусці шукати космогенні аномалії досить складно. Лишайники накопичили хімічні елементи, наявність яких так само можна пояснити землетрусом після вибуху й дегазацією вулканогенних порід палеовулкану, розташованого саме в місці катастрофи.

На допомогу прийшла смола сухих дерев, що пережили катастрофу 1908 року. Як виявилося, вона законсервувала частинки речовини різної форми й вигляду, які рухалися з великою швидкістю. Приблизно так, як у бурштині консервуються різні комахи. Учені, які виділяли частинки з роздроблених шматків смоли, з’ясували, що за хімічним складом вони близько нагадують речовину комети Галлея (за експериментами ВЕГА- 86).

У частинках під смолою знайдено також ізотоп гелій-3 в об’ємах, які більш ніж удвічі перевищували його кількість у сонячному вітрі. За припущеннями вчених, він міг утворитися за рахунок теплого ядерного синтезу під час вибуху або ж був у Тунгуському космічному тілі від самого початку.

…Поки про остаточні результати говорити, очевидно, передчасно. Майже столітня історія вивчення тунгуського феномена свідчить, що цей міцний горішок ще піднесе сюрпризи. А дослідники тунгуського феномена жартують: якщо колись і буде знайдено його залишки, то їх відразу закопають назад, адже «метеорит» породив уже цілу субкультуру, і його пошук став своєрідним способом життя сотень людей.

Із перших уст

Прокоментувати результати досліджень редакція попросила харків’янина, кандидата філософських наук, академіка Російської академії космонавтики ім. К.Е.Ціолковського Воло­димира Рубцова, автора книги The Tunguska Mystery, виданої в Нью-Йорку видавництвом «Шпрінгер». Він не тільки брав участь у вивченні проблеми тунгуського вибуху протягом декількох десятиліть, а й бував на місці подій.

— Володимире Васильовичу, наскільки, на вашу думку, цікаві й переконливі результати цих досліджень?

— Вони, звичайно, цікаві й заслуговують на перевірку. Але я хотів би уточнити: модель тунгуської події, запропонована Володимиром Алексєєвим, не обмежується зіткненням комети із земною поверхнею або навіть висотним тепловим вибухом ядра комети. На думку Алексєєва, у поверхневому шарі кометного ядра могла відбутися реакція «теплого» ядерного синтезу (щось на зразок уповільненого термоядерного вибуху). Це припущення пояснює наявність у смолі дерев ізотопу гелій-3. І якщо на Тунгусці дійсно стався термоядерний вибух, нехай і «уповільнений», багато зафіксованих там аномалій — від геомагнітної бурі, що почалася через шість хвилин після вибуху, до слідів впливу сильної радіації на місцеві мінерали — також дістають досить просте й логічне пояснення.

Не можна не згадати один із парадоксів історії тунгуських досліджень. 1945 року інженер і письменник-фантаст Олександр Казанцев висловив думку, що Тунгуське космічне тіло не зіштовхувалося із Землею, а вибухнуло на значній висоті, вибух був ядерним, а саме тіло — інопланетним космічним кораблем. Фахівці з метеоритики посміялися й дружно відкинули всі три припущення Казанцева. Але  1958 року експедиція Академії наук СРСР підтвердила: вибух Тунгуського метеорита стався на висоті в кілька кілометрів. Ще через півстоліття починає підтверджуватися й друге припущення Казанцева: вибух був термоядерним. Цікава тенденція, треба визнати.