Між «Південним потоком» і Nabucco

Через останні газові торги між Києвом і Москвою серйозним козирем української сторони залишається можлива участь у проекті «Набукко».

На саміті глав держав «Ялтинська Європейська стратегія» Президент України Віктор Янукович запропонував представникам російського «Газпрому» прокласти газопровід «Південний потік» не дном Чорного моря, а через південь України. За його словами, саме наземний проект газо­проводу, витрати на який становитимуть близько 25 млрд євро, зменшить вартість будівництва майже вп’ятеро. При цьому Україна матиме дохід від транзиту палива.

Транзитний статус тане на очах

Відповідь на пропозицію Віктора Януковича «Газ­пром» дав майже відразу. Представник керівництва російського монополіста­ Валерій Голубєв заявив на інвестиційному форумі в Сочі: такий варіант економічно недоцільний. Він сказав, що можна провести ­газо­­­­провід через Крим, вийти до Євпаторії й далі — у Чорне море, однак сенсу в цьому російська сторона не бачить, оскільки «Південний потік» можна прокласти напряму. Тому в Москві вважають єдино можливою схему, що використовується зараз: «Південний потік» пройде з Росії в Болгарію дном Чорного моря в обхід України, потім трубопровід розділиться на дві вітки: через Грецію на південь Італії та через Сербію та Угорщину в Австрію. До речі, саме на цьому інвестиційному форумі в Сочі російський «Газпром», італійська Eni, французька EdF і німецька Wintershall підписали угоду акціонерів компанії South Stream Transport для реалізації проекту будівництва газопроводу «Південний потік». Документ оформлений у присутності прем’єр-міністра РФ Володимира Путіна.

Зауважимо, що заповнення на початку вересня 2011 року технологічним газом першої вітки іншого російського газопроводу — «Північний потік», призначеного для транспортування вуглеводнів із РФ у країни Європи, змусило Україну серйозно замислитися над своїми перспективами транзитної держави. Раніше Київ у газових переговорах міг чинити тиск на Москву саме своїм транзитним статусом, оперуючи низькими розцінками на пропуск російського газу через свою територію. Зараз значення української ГТС набагато зменшилося.

Ідеться вже про прямі збитки для нашої країни. Ще в травні компанія «Укртрансгаз» підрахувала, що в 2012 році недоодержить $700—$720 млн виторгу через те, що Росія запустить «Північний потік» і в такий спосіб скоротить обсяги транзиту через Укр­аїну. За оцінками Міжнародного рейтингового агентства Fitch, збитки від запуску «Північного потоку» для компанії «Нафтогаз України» становитимуть близько 20% від річного виторгу.

Як відомо, пропускна здатність української газо­транспортної системи — 142 млрд м3, але на повну потужність вона й раніше не використовувалася. ­Наприк­­лад, 2010 року через­­ ГТС пройшло 95 млрд м3 газу. Пропускна ж здатність «Північного потоку», коли його буде запущено на повну потужність, має становити близько 55 млрд м3 (однак не весь цей газ піде туди, куди сьогодні йде через українську ГТС, — частина нинішніх європейських споживачів до останнього часу одержували вуглеводні з норвезьких родовищ, які виснажуються).

У цій ситуації остаточним ударом по українській ГТС, що знищить транзитну роль України, стане введення в експлуатацію другого російського газопроводу — «Південний потік». Нагадаємо: проект газопроводу «Південний потік» (South Stream) — це, відповідно до офіційної інформації, «черговий реальний крок у реалізації стратегії «Газпрому» з диверсифікації маршрутів поставок російського природного газу». Передбачається, що морська ділянка газопроводу пройде через дно Чорного моря від компресорної станції «Російська» на російському узбережжі до узбережжя Болгарії. Загальна довжина чорноморської ділянки становитиме близько 900 км, максимальна глибина — більше двох кілометрів. Для наземної ділянки від Болгарії розглядаються два можливих маршрути: один на північний захід, інший на південний захід. Закладена проектна потужність —  31 млрд м3, однак зараз російська сторона називає 63 млрд м3. Якщо ці плани реалізують, то разом із «Північним потоком» цей газопровід візьме на себе весь газ, який сьогодні йде через українську територію в Європу.

Чекаючи на азербайджанський газ

У той же час, коли Віктор Янукович робив пропозицію «Газпрому» на саміті­­ глав держав «Ялтинська­­ Європейська стратегія», у Баку відбулося засідання азербайджансько-українсь­кої робочої групи, створеної відповідно до рішення президентів двох країн про розвиток співробітництва між Азербайджаном та Україною в галузі енергетики. Для Києва цей діалог важливий як можливість зниження залежності від російських вуглеводнів і диверсифікації їхньої закупівлі.

Відповідно до повідомлення міністерства промисловості та енергетики Азербайджану, на порядку денному було декілька питань. Одне з них — розвиток меморандуму, підписаного в Давосі в присутності президентів Ільхама Алієва та Віктора Януковича. У цьому контексті сторони обмінялися думками із приводу угоди про доставку азербайджанського природного газу в Україну.

Зокрема, було вирішено створити спільне підприємство, яке вивчить можливості транспортування газу з Азербайджану в Україну — проведе незалежну експертизу проекту з метою визначення джерел фінансування, а також інших компонентів, у тому числі транзиту й тарифів.

Наразі, як відомо, основною проблемою поставок газу з Азербайджану в Україну є відсутність відповідної інфраструктури. Київ усерйоз настроївся на будівництво з початку 2012 року терміналу з прийому скрапленого природного газу (СПГ), при цьому основ­ним розглядається варіант його ввезення з Катару через Босфорську протоку. У той же час Азербайджан усерйоз розглядає варіанти забезпечення газом країн регіону — відповідну угоду про поставки СПГ підписано з Румунією в рамках проекту «Азербайджан—Грузія—Румунія Інтерконектор» (AGRI).

Баку пропонує Києву такий варіант: азербайджанський газ доставляється на узбережжя Грузії й там ­переробляється на СПГ. А вже в такому вигляді його можна морем переправляти куди завгодно, у тому числі й в Україну. Правда, на першому етапі варіант із поставками в Україну розглядається не в рамках проекту AGRI, а як окрема пропозиція. І тільки після того, як буде пророблено  технічні деталі «українського маршруту», ці два проекти можна об’єднати в один.

Однак тут знову постає проблема (крім будівництва на українській території СПГ-термінала) — наявність відповідного морського флоту для доставки газу. Причому проблема ця серйозна, з огляду на те, що ні в України, ні в Грузії й Румунії, ні тим більше в Азербайджану немає необхідного комплекту суден. Залишається додати, що Україна пропонує розгляд із 2012 року поставок азербайджанського газу в обсязі 2 млрд м3, а з 2014-го — 5 млрд м3. Але як саме цей газ потраплятиме до українських споживачів — поки не дуже зрозуміло.

Одним пострілом — трьох зайців

Здавалося б, що може об’єднувати будівництво «Південного потоку» та втрату Україною свого транзитного статусу з поставками азербайджанського газу? Насправді зв’язок є, і безпосередній.

Баку й Київ порушили питання про можливі поставки азербайджанського газу через те, що на початку вересня на родовищах Умід і Абшерон у Азербайджані розвідано значні запаси газу. Про відкриття великого газового родовища Абшерон на азербайджанському шельфі Каспійського моря оголосила французька компанія Total. Родовище розташоване в 100 км на південний схід від Баку, приблизно в 25 км на схід від іншого газового родовища — Шах-Деніз. До того Шах-Деніз було найзначнішим родовищем в Азербайджані (1,2 трлн м3, плюс 240 млн т газового конденсату).

За попередніми оцінками, запаси Абшерону — 300–350 млрд м3 газу й 40–50 млн т газового конденсату, і з їхнім виявленням загальні запаси блакитного палива в країні збільшилися до 2,55 трлн м3. Відповідно до заяв азербайджанських фахівців, щоб остаточно підрахувати запаси,  потрібно кілька дослідних свердловин вартістю $100—120 млн кожна, а сам видобуток може бути розпочато через 3—5 років.

Виявлення цих запасів кардинально змінює енергетичну картину в регіоні й піддає сумніву успішність реалізації «Південного потоку». Схема тут проста. Чорне море — занадто мале, і економічні зони України й Туреччини тут сусідують одна з одною. Якщо прокладати газопровід на дні моря зі сходу на захід до Болгарії, він неминуче має пройти або через українську, або через турецьку економічну зону. Україна, зрозуміло, випадає — «Газпром» саме й хоче реалізувати цей проект, щоб не залежати від Києва. Однак і Туреччина, яку Москва всі останні роки посилено вмовляє взяти участь у проекті, так і не дала остаточної відповіді.

Анкара до сьогоднішнього дня вела діалог із РФ із приводу «Південного потоку» багато в чому через те, що надовго було поховано інший проект — Nabucco — із поставки каспійського газу в ЄС в обхід Росії. Одна із причин забуття Nabucco — його заповнення вуглеводнями, адже на той час розвідані запаси Азербайджану не дозволяли говорити про рентабельність проекту. Нинішнє виявлення нових запасів газу на родовищах Умід і Абшерон в Азербайджані розв’язують цю проблему й змушують знову говорити про будівництво газопроводу в ЄС в обхід РФ.

Дуже важливим моментом є те, що навіть у часи забуття Nabucco Туреччина весь час умовляла Україну взяти в ньому участь на правах повноправного партнера. Наприклад, у квітні 2010 року посол Туреччини в Україні Ахмет Мерич агітував українські ЗМІ: «Нас ще не залучили до South Stream («Південний потік»), що є російським проектом. Анкара лише дозволила росіянам у нашій спеціальній економічній зоні Чорного моря провадити роботи з вивчення можливості реалізації цього проекту. Однак уряд ще не дав згоди росіянам на будівництво газопроводу South Stream… А цей проект (Nabucco) — реальний… Ми не конкуруємо з вами, запрошуємо ваших людей до Nabucco, проводячи при цьому дуже відкриту політику».

Дещо пізніше це ж мало не слово в слово українська влада почула від керівництва МЗС Туреччини. А в листопаді 2010 року провідне турецьке видання Today’s Zaman писало: «Сьогодні найкращі часи у відносинах України та Туреччини. Завдяки співробітництву в проекті Nabucco вони можуть стати ключовими країнами на енергетичному транзитному шляху».

Зараз, коли реальність Nabucco зростає, у Києва є добра нагода участю в цьому проекті спіймати відразу декілька зайців. По-перше, цим Україна збереже свою роль транзитера газу в ЄС. По-друге, розв’язується питання транспортування газу з Азербайджану для українських споживачів. І, нарешті, по-третє, Україні стає не страшний російський «Південний потік». Залишається тільки чекати, як розвиватимуться події навколо самого Nabucco — у цій ситуації він здатний відіграти для Києва вирішальну «енергетичну» роль.

В іншому тоні

Залишається додати, що, мабуть, і усвідомлення Москвою складнощів із реалізацією «Південного потоку», і реальність Nabucco вплинули на російську позицію щодо газу під час останнього візиту Віктора Януковича в РФ. Як відомо, Росія змінила тон переговорів, погодившись розглядати питання про зниження ціни на газ для України в обмін на додаткові «бонуси» від Києва. Зрозуміло, що якби «Південний потік» міг бути реалізований у найближчій перспективі й Росія могла б пустити весь газ, що йде в ЄС, в обхід української ГТС, то особливого сенсу торгуватися для Кремля не було б. Але поки ситуація на користь України, і це значно сприяє «газовим» переговорам Києва.