Розсекречена радіація: кому це вигідно?
Розв’язання найнагальніших проблем екологічної безпеки багато в чому залежить від того, наскільки про них поінформоване населення.
Незалежні експерти МАГАТЕ прибули в Україну з місією освіти та надання допомоги в побудові інформаційної системи в таких промислових містах, як Дніпродзержинськ. Рівень техногенного навантаження на душу населення тут, незважаючи на значне скорочення обсягів виробництва за останні 20 років, усе ще зашкалює. Досить сказати, що за рік на одного жителя припадає близько 400 кг шкідливих речовин, які потрапляють у довкілля у вигляді всіляких відходів. А за рівнем забруднення атмосферного повітря Дніпродзержинськ стабільно входить у першу трійку найбільших українських міст.
Щодо гостроти проблем сьогодні можна виділити два головні завдання. Перше пов’язане зі створенням безпечних умов на території відомого усьому світу колишнього виробничого об’єднання «Придніпровський хімічний завод» (ВО «ПХЗ»), де в 1948—1991 роках велася переробка уранових руд і накопичено близько 42 млн т відходів із високим умістом радіації. Розв’язання другого завдання має позбавити місто від шкідливих викидів гігантського металургійного комбінату (ВАТ «ДМК ім. Дзержинського»), двох коксохімічних заводів (така кількість — виключно «привілей» тільки цього міста в масштабах України та всієї Європи), азотного, цементного та інших діючих підприємств.
Що ж необхідно зробити для швидкого та ефективного розв’язання проблеми? Незалежні експерти МАГАТЕ, які відвідали Дніпродзержинськ у вересні, готові запропонувати свій «рецепт порятунку». Солідну міжнародну організацію представляли Надя Железник — начальник відділу планування Агентства з менеджменту радіологічних відходів (Словенія) і Мері Мартель — організатор і керівник моніторингової компанії (Іспанія). Досвідом у розв’язанні аналогічних завдань, пов’язаних із радіаційним забрудненням промислових територій і європейських міст, вони поділилися із дніпродзержинцями на семінарі, проведеному на базі державного підприємства «Бар’єр».
Витягти та переробити чи закопати глибше?
Учасники семінару надали експертам МАГАТЕ вичерпні дані про стан проблемних територій як на промисловій площадці ВО «ПХЗ», у Дніпродзержинську, так і за його межами, поблизу інших населених пунктів. Заступник директора ДП «Бар’єр» Валентин Москаленко в доповіді про розвиток ситуації на підконтрольній території навів дані моніторингових досліджень останнього періоду, що характеризують стан окремих сховищ і будівель, підземних ґрунтових вод і приземних шарів атмосферного повітря. Разом з тим він висловив занепокоєність із приводу відсутності державної стратегії, що визначає виконання держпрограми з приведення в екологічно безпечний стан уранових об’єктів колишнього ВО «ПХЗ» після 2014 року.
— Наразі нема єдиної стратегії поводження з певними урановими об’єктами, — сказав В.Москаленко. — Насамперед, ідеться про чотири сховища відходів, розташованих на промплощадці, які в цілому займають 820 тисяч квадратних метрів. Ці хвостосховища не становлять небезпеки для здоров’я міського населення, але для 2,5 тисячі трудящих, що працюють поруч із ними, потенційна загроза існує. Ми досі не знаємо, яким шляхом промплощадка розвиватиметься далі, збережеться тут нинішній обсяг виробництва чи планується його зростання і розвиток у різних напрямках. Що буде з тими хвостосховищами, у яких достатня кількість урану, щоб можна було піддати відходи вторинній переробці й вилучити корисні компоненти? Від вибору стратегії залежить виконання багатьох завдань. Наприклад, «Бар’єр» має розробити на наступний рік ТЕО поводження з відходами, у тому числі на промплощадці. Але як це зробити, не маючи чіткого плану — що треба розібрати, що закопати глибше, а що не чіпати ще років 200—300?
На думку В.Москаленка, для мінімізації радіаційних ризиків, пов’язаних із переробкою урану, і створення безпечних умов для здоров’я місцевого населення необхідно виконати певні умови. Насамперед, на вищому рівні влади має бути ухвалене рішення про подальшу долю колишніх уранових об’єктів. Треба нарешті визначитися, що робити з будівлями, які, образно кажучи, «дзвенять» і вже багато років стоять порожні. Якщо поставлять завдання демонтувати цехові й складські корпуси, то треба вирішувати, коли і яким чином це робити. Не менш важливо знати, куди потім подіти небезпечне будівельне сміття, залишки радіоактивного обладнання — будувати нове сховище чи використовувати можливості наявних (наприклад «Сухачівського»).
Фінансове відставання стабільне
Для одержання якнайповнішої і якнайточнішої інформації про ступінь впливу уранових об’єктів на населення треба весь час проводити цілу систему моніторингів, розраховувати ризики й робити прогнози про розвиток ситуації на короткі й тривалі періоди. Однак без відповідного фінансування про одержання комплексу об’єктивних показників годі й мріяти.
Досвід європейських держав свідчить: для створення оптимальних безпечних умов на території хвостосховища з високим вмістом радіоактивних речовин треба вкласти в кожен гектар 5—7 млн грн. В естонському селищі Сілламяе, що на березі Фінської затоки й лише за сотню кілометрів від Санкт-Петербурга (так званий об’єкт Гукова, на якому переробляли уранові руди), вирішуючи аналогічне завдання, в 1 га вклали 20 млн євро й проблему радіоактивності цієї території зняли з порядку денного, як мінімум, на кілька десятків років!
Навіть якщо взяти за основу мінімальні показники (по 1 мільйону на гектар), то для розв’язання лише частини проблем сховища відходів колишнього ВО «ПХЗ» за назвою «Сухачівське» площею 90 га буде потрібно 90 млн грн. По 2 млн грн на гектар було витрачено на заходи зі стабілізації ситуації лише на трьох гектарах сховища «Південно-Східне» — разом 6 млн. Але таких сховищ 9 загальною площею 260 га, а розмір фінансування на всю цільову екологічну програму, розраховану до 2014 року, становить лише 85 млн грн.
На семінарі за участю незалежних експертів МАГАТЕ директор ВО «ПХЗ» у 1975—1998 роках Юрій Коровін розповів про стратегію щодо промислової площадки цього підприємства, визначену й частково реалізовану за радянських часів. За межами Дніпродзержинська, у районі селища Сухачівка, було побудовано сховище місткістю 35 млн т. Туди планувалося скидати не тільки утворювані заводські відходи, а й уміст так званих «хвостів» на території заводу. Ці «хвости» виникли в перші роки діяльності ПХЗ, коли освоювалися ядерні технології й все зайве зливали в природні яри й балки за основними виробничими цехами.
«Сухачівське» будували 10 років, вклавши в нього 40 млн рублів! Як за радянськими, так і за нинішніми мірками гроші колосальні. З огляду на те, як ретельно контролювалися всі ядерні проекти в СРСР, можна не сумніватися, що жодну копійку тоді не було витрачено марно.
Унікальний об’єкт складається із двох секцій. Друга з них найбільше відповідає вимогам безпеки, обладнана на рівні найвищих європейських стандартів. За радянських часів її не встигли заповнити відходами цілком, вільний обсяг 15 млн м3. Цей резерв стане в пригоді для складування небезпечних відходів, які, імовірно, треба буде прибрати з території ПХЗ. У тому числі й хімічних, які в останні роки українським законодавством заборонено складувати разом із радіоактивними. Через це, до речі, на ПХЗ виникли проблеми, пов’язані зі складуванням свіжих відходів діючих виробництв. На думку фахівців, які пройшли на ПХЗ серйозну школу освоєння нових технологій і набули багатого досвіду в розв’язанні таких проблем, нинішні обмежувальні норми нічим не обґрунтовані.
У будь-якому разі, використовуючи можливості «Сухачівського», одночасно можна розв’язати дві проблеми — очищення території промплощадки й забезпечення належних умов експлуатації другої секції сховища, стан якого починає викликати серйозне занепокоєння. Річ у тім, що за технологією туди скидалися рідкі фракції відходів. Наявність води відігравала дуже важливу роль у підтримці нормального режиму їхнього зберігання. Оскільки останніми роками сховище майже не експлуатується, воно починає висихати й поступово руйнуватися. А гірше за все те, що висихання призводить до пилення відходів із високим вмістом радіації. Тобто до виникнення нової небезпечної проблеми.
Час залучати громадськість!
Незалежний експерт МАГАТЕ Надя Железник поділилася з учасниками дніпродзержинського семінару досвідом розв’язання проблем, з якими вона мала справу в Словенії. Світовий досвід і практика окремих міст показують, наскільки серйозну роль у їхньому вирішенні може відіграти громадськість. Звичайно, йдеться не про участь населення в розробці тих або інших спеціальних проектів. Справа громадськості — впливати на чиновників, від яких залежить, у яких умовах живуть люди. Ну а щоб громадськість могла орієнтуватися в ситуації, вона повинна мати максимум інформації про те, які шкідливі речовини потрапляють у довкілля внаслідок виробничої діяльності місцевих підприємств, які відходи й у якій кількості складуються в межах міста, чи загрожує це здоров’ю населення і яких заходів слід вживати.
До речі, багато учасників семінару — генеральний директор НВП «Центр екологічного аудиту й чистих технологій», радник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Григорій Шматков, колишній директор ВО «ПХЗ» Юрій Коровін та інші — були занепокоєні не тільки через відходи «ПХЗ». У місті немає постійного моніторингу та системи контролю за викидами шкідливих речовин на всіх 62 підприємствах.
На думку фахівців, у містах із гірничо-металургійною промисловістю 90% шкоди повітряному басейну завдають аглофабрики. Тому треба ретельно контролювати металургійні й коксохімічні підприємства, де діють такі виробництва. Регулярно брати проби на наявність у викидах аглофабрик радіонуклідів, які, за твердженням фахівців-хіміків, неминуче виділяються в ході технологічного процесу, та про це чомусь на всіх рівнях воліють мовчати.
У Дніпродзержинську діюча у ВАТ «ДМКД» аглофабрика неодноразово ставала предметом запеклих суперечок. Рішень щодо її реконструкції ухвалювалося багато, у тому числі під впливом громадськості міста, але вони рік у рік не виконувалися. Сьогодні в планах керівництва металургійного комбінату — будівництво нової аглофабрики. Та чи стане вона безпечнішою за діючу, яку давно вже треба демонтувати?
За часів Союзу фахівців ЗД «ПХЗ» залучали до розв’язання завдань на інших підприємствах, і вони для свого сусіда — тоді ще Дніпровського металургійного заводу — розробили технологію мокрого очищення відходів агломераційного виробництва за допомогою вапняного молока. Ініціатором цієї ідеї був директор ПО «ПХЗ» Ю.Коровін. Він виступив зі своєю пропозицією в очолюваній ним комісії з охорони довкілля Дніпродзержинської міськради й дістав підтримку на рівні місцевої влади.
У мінському об’єднанні «Центр», яке спеціалізується на обладнанні для космонавтики, було створено установку для очищення аглогазів — самобалансовану центрифугу на повітряній подушці продуктивністю 50 тис. кубів на годину. На жаль, випробування в реальних умовах із незрозумілих причин тоді не відбулися. Але сьогодні, з огляду на колосальне навантаження на жителів міст із хімічними та металургійними заводами, є сенс відновити зв’язки з мінськими фахівцями, щоб відновити забуту технологію та впровадити її в таких брудних цехах, як агломераційні.
Багато виробничників солідарні з екологами: щоб розв’язувати такі дуже складні завдання мало грандіозних планів реконструкції, які власники можуть не виконувати роками й десятиліттями, посилаючись на брак коштів. Підштовхувати «екологічних забруднювачів» до виконання ухвалених рішень має добре інформована громадськість. Про те, що саме викидається на підприємствах, треба знати й місцевій владі, щоб максимально точно визначати шкоду, яка завдається довкіллю й людям.
Що ж до конкретно Дніпродзержинська, то, маючи чіткі цифри й факти, місцева влада зможе швидше домогтися присвоєння місту статусу зони екологічного лиха, знайти кошти на розв’язання нагальних проблем. У тому числі — на створення механізмів компенсації шкоди, яка завдається здоров’ю населення в умовах постійного порушення екологічних норм.
Повертаючись у радянські часи, можна згадати про те, що на багатьох підприємствах діяли не тільки норми про вихід працівників на пенсію з урахуванням «шкідливого» стажу. Майже всі члени трудових колективів одержували безкоштовні або 10-відсоткові путівки в санаторії й будинки відпочинку, у цехах із високим техногенним навантаженням — спецхарчування. Родини таких працівників першочергово забезпечувалися житлом, їхні діти відпочивали в літніх таборах і так далі. Сьогодні такі механізми компенсації безповоротно зникають. Більш того, підприємства-забруднювачі навчилися майстерно уникати штрафів за заподіювану місту шкоду, бо достовірних системних даних про ступінь забруднення довкілля місцева влада не має.
Експерти МАГАТЕ після спілкування в Дніпродзержинську з фахівцями ДП «Бар’єр», представниками місцевої та обласної влади, незалежними екологічними організаціями, студентами та викладачами Дніпродзержинського державного технічного університету зробили певні висновки й готові розробити рекомендації для активізації участі громадськості у розв’язанні екологічних проблем промплощадки ПХЗ і території всього міста. Ці рекомендації через три тижні надійдуть у штаб-квартиру МАГАТЕ, потім у Мінпаливенерго, яке виступило замовником цього проекту, і на ДП «Бар’єр» — головного виконавця держпрограми з приведення в екологічно безпечний стан уранових об’єктів ВО «ПХЗ».
На підставі отриманих рекомендацій усі зацікавлені сторони в Україні мають скласти план дій, за реалізацію якого відповідальність разом із владою розділить дніпродзержинська громадськість. Адже від бажання городян знати суть проблем і контролювати їхнє вирішення залежить найголовніше — їхнє здоров’я й тривалість життя. Інформування населення про дані екомоніторингів, лабораторних досліджень міської санепідстанції та інших організацій має стати постійним, доступним і максимально повним.
Звичайно, організація різних акцій і заходів вимагає значних грошових витрат. На думку експертів МАГАТЕ, фінансове навантаження має розподілятися пропорційно між усіма учасниками процесу — Мінпаливенерго, місцевою та обласною владою, ДП «Бар’єр». Не виключається також допомога спонсорів.
Із перших уст
Сергій Ланчковський, заступник директора — начальник науково-дослідного центру ДП «Бар’єр»:
— Наше підприємство відкрите для всіх, хто цікавиться його діяльністю і станом промплощадки «ПХЗ». У нас є власний сайт, на якому розміщається інформація про завдання, поставлені перед колективом «Бар’єра», відповідні рішення державної влади, про різноманітні заходи, візити делегацій, робочих груп та експертів. Зараз сайт у стадії реформування, після чого він стане набагато цікавішим та насиченішим різноплановою інформацією. В ідеалі хотілося б створити умови, за яких бажаючі можуть одержувати інформацію про стан кожного підконтрольного нам об’єкта в режимі реального часу.
До речі, за оцінкою експертів, ситуація на промплощадці сьогодні досить спокійна, а найголовніше — контрольована. Майже нема випадків несанкціонованого вивезення або переміщення радіаційно заражених матеріалів. Розв’язання найважливіших питань удалося домогтися багато в чому завдяки планомірній діяльності колективу «Бар’єру».
Зокрема, організований щоденний моніторинг стану підземних ґрунтових вод у районі складування відходів колишнього уранового виробництва. У нас є власна сертифікована лабораторія, вона проводить усі необхідні аналізи води. Їхні результати дозволяють сказати, що виявлені рівні радіаційного забруднення набагато нижче ГДК. Та це не означає, що із площадкою ПХЗ можна розпрощатися. Навпаки, об’єкти, за які ми відповідаємо, потребують доброго й постійного догляду.
А попереду — розв’язання багатьох складних питань, у тому числі пов’язаних із перепохованням частини відходів. Наприклад, «Бар’єр» готується до ліквідації бази «С», де складовано 300 тисяч тонн небезпечних відходів. Це сховище розташоване поблизу автодороги на Дніпропетровськ і є джерелом радіоактивної небезпеки. Зараз розробляється відповідний проект його ліквідації, який після проходження експертизи нададуть на затвердження в Мінпаливенерго й Кабінет Міністрів, а потім винесуть це питання на обговорення громадськості.
Що ж до організації та ефективності подальшої діяльності ДП «Бар’єр», багато що залежить від розміру державного фінансування, яке є ненайкращим. Але є проблеми й іншого характеру. На жаль, на травневій сесії міської ради депутати вирішили збільшити ставку земельного податку для нашого підприємства, піднявши планку майже в 10 разів. Це може призвести до заморожування всіх проектів і в підсумку до банкрутства ДП «Бар’єр», бо платити в місцевий бюджет такі гроші підприємство не в змозі. На сьогодні це, мабуть, найнагальніше для нас питання.
Довідка «УТГ»
ДП «Бар’єр» створено відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України (№562 від 13.12.2000 г). Сьогодні перед підприємством стоять такі завдання:
— організація та реалізація заходів у рамках «Державної цільової екологічної програми з приведення в екологічно безпечний стан уранових об’єктів виробничого об’єднання «Придніпровський хімічний завод», затвердженої постановою Кабміну України 30.09.2009 р, № 1029;
— ведення господарської діяльності, пов’язаної з наданням послуг із радіаційного контролю, перевезенням радіоактивних матеріалів, технічним наглядом та обслуговуванням сховищ, у які складувалися відходи переробки уранових руд.
На балансі ДП «Бар’єр» перебуває 10 таких сховищ і 12 будівель. Щодо будівель остаточні висновки ще не зроблено, вивчається структура радіаційного забруднення. Тільки після закінчення досліджень можна буде визначитися, що робити далі — демонтувати будівлі та утилізувати уламки чи залишити в законсервованому вигляді, вживши відповідних заходів безпеки.
