Радіо небесних трас
Вітчизняні експерти відзначають: останні 10 років інтерес до авіамоделювання відроджується, і зараз в Україні справжній його бум.
Здається, що авіамодельний спорт більше схожий на хобі дорослих заможних чоловіків і захоплення для юнаків. Насправді ж за один тренувальний сезон серйозний спортсмен має «злетіти» не менше п’ятисот разів. І це ще не межа.
Традиції повертаються
На базі Сімферопольського авіаспортклубу ДТСААФ уперше за довгі роки відбулася Відкрита першість міста з пілотажних авіамоделей класу F-3-A. Радіокеровані моделі літаків мають вправно виконати кілька фігур вищого пілотажу — від простих (таких як політ за прямою лінією) і до таких, як «штопор». Бали також нараховуються за прицільну якісну посадку. Найкраще за всіх інших із літною роботою впорався юний спортсмен із Бахчисарая Андрій Пузанов.
Порадував глядачів і показовий виступ «іграшкового» літака: із висоти 300 метрів він скинув радіокерованого парашутиста. Як тільки маленький борт набрав потрібну висоту й перевернувся на спину, парашутист відстібнувся від літака й полетів до землі. На заданій висоті парашут розкрився, і пластмасовий чоловічок опустився в потрібному квадраті просто перед здивованою публікою. Усіма рухами парашутиста керували із землі за допомогою радіообладнання.
Сьогодні основні центри авіамодельного спорту розташовані в Києві й Харкові, трохи скромніше — у Луганську, Дніпропетровську, Одесі й Криму. Причому досить швидко розвивається найдорожчий і елітний вид — радіоклас, у якому лідирують радіокеровані планери.
— На щастя, традиції повертаються, — говорить головний суддя змагань, бізнесмен, майстер спорту, член збірної України з авіамодельного спорту Ігор Зотін (м. Київ). — Сьогодні світові змагання переважно проходять у Європі, і, на жаль, дуже рідко їх можна побачити на території колишнього Союзу. Цього року в липні вперше змагання рівня етапу Кубка світу відбулися в Києві. Чому б і в Криму, де все є для цього, не провести такий же захід? Іти до нього потрібно років п’ять, але це того варте.
— А на якому рівні сьогодні авіамодельна техніка?
— Якщо порівняти з тим, якою вона була років 20 тому, сьогодні мало що змінилося. Мабуть, за винятком її якості. Наразі рівень надійності двигунів такий великий, що якщо сам пілот не зробить технічної помилки під час керування моделлю, вона не впаде. Як відомо, раніше літали тільки на двигунах внутрішнього згоряння, сьогодні все частіше на електродвигуні. Він добрий тим, що його можна будь-якої миті підзарядити, менше всіляких тертьових деталей, працює тихо, без вібрацій, тому на нього можна встановити відеокамеру й спостерігати за польотом у режимі реального часу, наче перебуваєш у кабіні пілота. Крім того, сьогодні сила радіосигналу аналогічна тим, які використовують оператори мобільного зв’язку. Звідси — якість керування моделлю.
І як і раніше в цього виду спорту залишилася проблема видовищності: ми не можемо проводити змагання там, де багато людей. Адже летюча модель — це елемент небезпеки.
— Скільки має тренуватися спортсмен?
— Початківцеві потрібні щоденні тренування в середньому по 2 години. Якщо спортсмен уже досяг певного рівня, він може собі дозволити виїжджати два-три рази на тиждень. Тобто наліт у сезон, що починається в березні й закінчується у вересні, має бути на рівні п’ятисот польотів. Є результати в тисячу польотів, та це вже дуже серйозний підхід.
— Сонцезахисні окуляри — обов’язковий атрибут спортсмена?
— Аж ніяк. Та є речі, що полегшують «життя» у польоті, одна з них — спеціальні окуляри. Уже за 500 метрів важко розрізнити, летить модель уперед чи назад. Якщо сонце світить просто в очі, змагання не проводяться, воно має бути за спиною. Окуляри ж повністю захищають очі від вітру й будь-якого випромінювання. Адже якщо з’являється сльоза, зображення двоїться. Є ще поняття «небо в молоці» — білясте таке, тоді застосовують жовте скло, воно наводить різкість.
— Чесно кажучи, у показовому виступі ваша модель вразила найбільше. Що це за машина?
— Це модель багаторазового чемпіона світу пана Леру із Франції. Рік випуску — 2008-й, називається Osmos Evolution. Її на базі Чернігівської авіамодельної лабораторії відтворила група спортсменів із Києва та Чернігова. Потужність електродвигуна близько 3 кіловатів, застосовуються літій-полімерні акумулятори — новинка, що з’явилася в авіамодельному спорті років 6—7 тому. Їхня ємність — до 5 амперів, що дає напругу на борту 42 вольти. Такі акумулятори сьогодні використовуються в автомобільній промисловості на гібридних автомобілях.
На вимогу міжнародної асоціації вага моделі не має перевищувати 5 кілограмів, Osmos Evolution важить 4,8. Узагалі ж для пілотажної моделі є дві основних вимоги, які не можна порушувати: вага й розмір. Щодо другого, модель має вміщатися у квадрат зі стороною 2 метри. І при цьому не має значення, який у неї двигун — електричний, реактивний чи внутрішнього згоряння.
У боях під Брянськом
Українські спортсмени не соромляться здобувати перемоги в чужому небі. Один з етапів Кубка Росії-2011 із радіокерованих пілотажних моделей у форматі повітряного двобою закінчився перемогою кримської команди. У змаганнях під Брянськом серед 23 кращих команд Росії наші «безпілотники» взяли перше й третє місця в особистому заліку й перше командне місце.
— Бій триває п’ять хвилин, — пояснює капітан збірної Криму з повітряного бою радіокерованих моделей, член Севастопольського авіамодельного клубу Олександр Каптюг. — До кожного літака кріпиться тонка стрічка з поліетилену довжиною 15 метрів. Завдання — завдати суперникові якнайбільше відрубів. Перерубати стрічку «ворожого» літака можна двома способами: пропелером, що в тривимірному просторі досить важко зробити, або абразивною стрічкою (великою шкуркою), яка кріпиться на передніх крайках крил.
Цікаво, що для здобуття перемоги пілоти часто вдаються до тактики справжнього повітряного бою.
— Наприклад, тактика повторення траєкторії польоту моделі суперника дозволила нам домогтися добрих результатів у Росії, — говорить севастопольський ас, який дощенту розбив під Брянськом російські міні-винищувачі. — Тобто чітко пристроюватися у хвіст супротивника, вести активну атаку й уміти орієнтуватися в просторі. За іншого варіанту літак просто летить напереріз, зрізаючи коло. Але така тактика ефективна лише в тому випадку, коли модель суперника має вищу швидкість. І третій спосіб перемогти супротивника — це «політ на удачу», протягом якого літак просто весь час робить горизонтальну петлю й чекає на супротивника.
Елітний спорт
Як ми вже говорили, у авіамодельному спорті лідирують радіокеровані планери. Оскільки вони не оснащені двигуном, то злетіти самостійно не можуть. Старт моделі здійснюється за допомогою леєра довжиною 150 метрів. Учасник-пілот тримає планер у руках, а його товариш швидко, буквально бігцем, тягне трос. У результаті з рук пілота планер різко злітає в повітря. Коли апарат набирає необхідну висоту, пілот за допомогою радіосигналу відчіплює леєр, і починається відлік часу.
Що довше триматиметься в повітрі планер, то більше балів одержить учасник змагань. Майстерність пілота полягає в тому, щоб знайти в просторі неба шари повітря, що мають висхідний напрямок і створюють додаткову піднімальну силу. Польоти радіокерованих планерів — це дуже спокійний, тихий і навіть романтичний клас. Для тренувань спортсмени вибирають гарні місця де-небудь на Південному березі Криму. Але коштує така техніка чимало — близько 600 євро.
Незважаючи на дорожнечу, авіамодельний спорт — один із найпопулярніших у Європі й особливо в Америці. Мало не всі тамтешні мільйонери захоплюються тим або іншим його видом. У США він стоїть на другому-третьому місці після футболу й суто авіаційного спорту. У вихідні авіаполя віддають городянам для проведення «іграшкових» польотів. Ветерани авіамодельного спорту України сподіваються, що ця добра традиція повернеться й до нас.
Довідка «УТГ»
Під час змагань швидкість польоту радіокерованих моделей становить у середньому 130 — 160 км/год. Світовий рекорд — 350 км/год. — було досягнуто на трикутному маршруті зі стороною трикутника 400 м.
