Новизна хибних думок
Для оцінки епохи, усвідомлення шляхів, якими вона йде, найважливішу роль відіграють не тільки її досягнення, а й помилкові погляди. Особливо, коли епоха — ще попереду. Її сьогоднішні, доступні безпосередньому сприйняттю хибні думки дають нам образ майбутнього, нехай навіть непевний і невпевнений.
У позаминулому столітті Лев Миколайович Толстой ужив вираз «енергія хибних думок», який через багато років дав літературознавцеві Вікторові Шкловському назву для серйозного дослідження про сюжет. Толстой позначив так внутрішній конфлікт у світорозумінні письменника, що є пружиною його чергового задуму, без усвідомлення якого не може початися робота над новим твором. «Бракує енергії хибних думок», — написав він у листі до Миколи Страхова.
Однак поняття це застосовне й корисне не тільки для аналізу художньої творчості, його зміст набагато ширший від закладеного в нього Толстим. Коли Дж. Томсон-батько запропонував молодому Е.Резерфорду як вихідний пункт для міркувань над будовою атома модель «булки з родзинками», він висловив хибну думку, енергії якої вистачило на все ХХ століття. У тому, що характер хибних думок, які визначають формування фізичної картини світу, сьогодні дуже змінився, нема сумнівів. Це вже не «булка з родзинками», вона вичерпала себе й залишилася в минулому. Це зовсім інші образи.
Монополь Дірака. Майже…
Півтора роки тому широка читацька аудиторія (та її частина, що стежить за науковими подіями) була схвильована повідомленнями, що нібито надійшли відразу від двох наукових груп, про відкриття монополя Дірака — гіпотетичної частинки, що являє собою відокремлений магнітний полюс, магнітний аналог вільного електричного заряду. Досі магнітні полюси зустрічалися тільки тісними парами північний-південний. Відкриття вільного монополя розв’язало б багато нагальних проблем у фізиці елементарних частинок і в космології, ставши критерієм істинності-хибності певних уявлень про фізичний світ, що претендують на істинність.
Утім, збудження тривало недовго. Російський фізик і яскравий популяризатор науки Ігор Іванов відреагував миттєво й у своєму блозі пояснив, що саме насправді відкрито фізиками, а що — домислене журналістами, які писали про це.
Уявіть собі вісь, на якій задано напрямок, скажімо, зліва направо. У кожну точку такої осі рівно одна лінія входить і одна з неї ж виходить, тож повна сума ліній (їх можна називати лініями поля) дорівнює нулю: одна ввійшла й одна вийшла. Про таку вісь говорять, що на ній немає зарядів — джерел поля. Тепер виріжемо із цієї осі відрізок (разом із напрямком), перевернімо (перевертаючи, знову ж, і напрямок) і знову вклеймо на колишнє місце. У результаті цих операцій на осі утворилися дві особливі точки: ліворуч розташована та, у яку лінії (дві) тільки входять, а праворуч — точка, з якої вони (знову ж, дві) тільки виходять. Ці особливі точки являють собою точкові заряди: ліворуч — негативний, праворуч — позитивний.
Отож, двом групам фізиків удалося створити таку ситуацію щодо ліній магнітного поля в суцільному середовищі, у так званій спіновій кризі, що існує за певних умов у деяких кристалах, і спостерігати точки, у які лінії магнітного поля тільки входять, і точки, з яких вони тільки виходять. Це монополі, але… не монополі Дірака! Їх правильніше було б називати квазімонополями (майже монополями). Вони існують не у вакуумі, а в кристалі завдяки дуже складній взаємодії безлічі його складових частинок, і не мають відношення ні до елементарних частинок, ні до космології.
Але ж і вакуум не такий простий, як здається! У нього є внутрішня структура. І, можливо, сьогоднішня хибна думка ще колись підкаже щось розумне у зв’язку з монополем Дірака — як його створити або чому це неможливо. Або навіть у якомусь іншому зв’язку.
Колесо у вакуумі
Ще далі від «булки з родзинками» відстоїть препринт роботи ізраїльського фізика, недавно розміщений на сайті arXiv.org. На цьому сервері вчені мають можливість зробити термінову публікацію без її попередньої наукової апробації — виключно для того, щоб зафіксувати свій науковий пріоритет, чекаючи на публікацію в науковому журналі. У цій роботі запропоновано схему ракетного двигуна, що використовує для створення тяги електромагнітні флуктуації вакууму, відповідальні, наприклад, за виникнення сил тяжіння між двома близько розташованими у вакуумі паралельними електрично нейтральними пластинами, — так званий ефект Казимира.
Від слів «квантова тяга» повіяло далеким космосом, міжзоряними перельотами, щирими бесідами із братами по розуму. Від імовірного потенціалу цієї статті (якщо, звичайно, у ній немає помилок!) дух захоплює. Що ж до помилок… Модератор Астрофоруму на сайті astronomy.ru, який має нік bob, відреагував на цей препринт так: «На пальцях поясню, на чому ґрунтується помилка автора того тексту. Формули 3 і 4 з рівнянь для ЕМП (електромагнітних полів. – Ред.) випливають. Але далі він припустив, що вакуум — це якесь фіксоване плоске середовище, яким обертовий буравчик поля може котитися, наче колесо асфальтом. Знайшов опору в порожнечі… Це не черговий «вічний двигун», але черговий «інерціоїд». Таких уже було багато».
Вам це не нагадує розмови в романах Стругацьких? Але ж це не фантастика — це сьогоднішній день сьогоднішньої науки, світ її образів і її хибних думок. І приголомшлива їхня новизна — краще свідчення того, що нова епоха дійсно настала.
P.S. Та до чого тут В.Шкловський і сюжети? До того, що фізика — це теж сюжети.
