Екскаватори для дайвінгістів
Відробивши своє, промислові кар’єри можуть стати центрами унікальних курортів. Якщо, звичайно, при цьому прислухатися до думки фахівців.
Коли знаряддями праці в гірничорудній справі були лише лопата й тачка, корисні копалини видобували переважно із шахт. Та з’явилася потужна землерийна техніка — величезні екскаватори, самоскиди, конвеєри, і в моду ввійшли кар’єри.
На Львівщині викопали три сірчаних кар’єри глибиною 110 м і площею 10 км2. Великомасштабний видобуток сірки допоміг розв’язати багато економічних і соціальних проблем, зокрема забезпечити роботою десятки тисяч людей. Але ніхто тоді не враховував шкоди, якої завдавали кар’єри природі. А вона велика і всебічна: понівечені десятки тисяч гектарів земель, порушено природну течію рік, повітря забруднене отруйними сполуками сірки, будівлям загрожували карстові провали…
У 1993 році вибухнула криза сірчаної промисловості. Кар’єри стали збитковими, і гірничі роботи на них зупинилися. Але місцеві керівники палко бажали експлуатувати їх і заради цього готові були на будь-які дії, аж до відверто безглуздих: відкачувати з кар’єрів підземні води, перекачувати ріки, виположувати укоси.
Щоб подовжити агонію цих підприємств, придумували й поширювали найнеймовірніші міфи. Мовляв, мало не половину Польщі буде затоплено, а сірководневі води отруять всі навколишні території. Вченим довелося докласти чимало зусиль, аби переконати тодішній уряд країни в тому, що затоплення кар’єрів за умови дотримання обґрунтованих технічних рішень не тільки не становитиме небезпеки, а, навпаки, дозволить припинити непотрібну витрату бюджетних грошей і згубний вплив кар’єрів на природу.
Сьогодні на місці сірчаних кар’єрів утворилися чудові озера, придатні для створення на їхніх берегах центрів рекреації. А вченим навіть присудили Державну премію за те, що прогноз розвитку явищ, які супроводжують затоплення кар’єрів, був бездоганним.
Із сіркою розібралися. Але з’явилася інша історія.
Найбільша перемога інженерної думки
На околицях міста Калуша, що в Івано-Франківській області, в 1967 році став до ладу Домбровський калійний кар’єр. Його будівництво в розчинних соленосних породах в умовах гумідного клімату вимагало великої сміливості та оригінальних інженерних рішень. Самі соленосні породи безводні, але над ними залягає товстий шар водоносних галечників. Щоб не допустити припливу води з галечника в кар’єр, довкола нього викопали дренажну траншею глибиною близько 25 м і довжиною 5 км.Прісну воду, яку перехоплювала траншея, відкачували й скидали в ріку. А дощові води, які стікають соляними бортами кар’єру, насичувалися солями, ними заповнювали відпрацьовані шахти.
Собівартість руди, що видобувається з кар’єру, була в кілька разів менше в порівнянні із шахтною. А кар’єр видав її 33 млн тонн.
Однак після тридцяти років роботи обладнання збагачувальної фабрики було вже непридатне до експлуатації. Нові власники, які приватизували калійний рудник, не змогли його оновити. Незабаром у них не вистачило грошей навіть на відкачування води. У січні 2008 року почалося затоплення кар’єру. Це ще можна було якось зупинити. Але в липні того ж року після злив річка Сивка, яка протікає в 250 м від кар’єру, вийшла з берегів, затопила дачне селище й прорвалася в кар’єр. Потонули два екскаватори. І хоча потік зупинили, глибина озера в діючій частині кар’єру досягла 18 м. Солі, розкриті в бортах кар’єру, почали швидко розчинятися, тож мінералізація озерної води досягала 200 кг/м3.
Сьогодні в кар’єрі вже накопичено 20 млн м3 розсолу. Щоб відновити видобуток руди, його треба відкачати й кудись скинути. Однак всі шахти вже затоплено, а спрямувати розсіл у ріку не можна — це розуміють навіть малі діти. Доводиться визнати, що кар’єр загинув безповоротно.
«Страшилки» Калуша
Звичайно, закриття шахт і загибель кар’єру — важкий удар для місцевого населення, мало не половина якого була пов’язана з калійною промисловістю. Цілком природно, що коли організували місцевий референдум із теми «Чи вважаєте ви, що в Калуші назріла надзвичайна ситуація?», люди дружно відповіли «так».
Знайшли вчених, готових завжди й у всьому підтверджувати думки начальства. Разом придумали «страшилки»: мовляв, розсоли з кар’єру прорвуться в ріку, отруять поверхневі й підземні води тощо. Щоб усунути міфічну загрозу, пропонували викопати для річки Сивки нове річище, а навколо кар’єру спорудити непроникну бетонну стіну. Попередні розрахунки показали: реалізація цих фантазій коштувала б платникам податків більш ніж півмільярда гривень. А оскільки з них реально за рік можна освоїти не більше 50 млн, земляні роботи тривали б 10 років.
На щастя, «прогнози» стали надбанням громадськості, були опубліковані в пресі з такою кількістю різних помилок, що навіть не дуже обізнаним у гірничій справі фахівцям стала зрозумілою їхня мета й ціна.
Досвід — критерій істини
Тим часом ще в 2005 році група вчених-гірників виготовила модель соляного кар’єру й провела експерименти з його затоплення. Виявилося, що коли розчиняються солі, що містять нерозчинні домішки, останні накопичуються в основі соляної стінки й захищають її від подальшого розчинення. Експериментально довели, що в разі затоплення кар’єру вода буде солоною тільки на глибині в інтервалі соленосних порід. А зверху буде 17 м прісної води. Через різницю густини солона й прісна вода не змішуються.
Щоб переконатися в правильності цих прогнозів, фахівці вирушили на човні в плавання Домбровським озером. І справді, розчинення солей у бортах кар’єру приводить до утворення клиноподібних ніш. Коли вони досягають глибини 3—5 м, соляні породи, що нависають над ними, а слідом за тим і глини й галечники обрушуються у воду. У результаті на дні озера соленосні відкладення вкриті товстим шаром нерозчинних порід. На деяких ділянках соляні схили вже ізольовані від води, і щодня поверхня контакту солей із водою зменшується. Як наслідок — зменшення солевмісту в поверхневих шарах озера. Навесні 2009 року розсіл містив 165 кг/м3 солей, через рік — 148 кг/м3, а сьогодні — 100 кг/м3.
Детальне випробування поверхневого шару показало, що хвильове перемішування не поширюється глибше 70 см від водного дзеркала. Що ж до вирівнювання концентрацій за рахунок дифузії, то вона — найповільніший із процесів міграції й не може бути причиною змішування солоної й прісної води у відчутних масштабах.
Ще одне місто-курорт
За географічним положенням, кліматом, кількістю мінеральних і питних вод Калуш ні в чому не поступається Моршину й Трускавцю. Незабаром на околицях міста утвориться озеро площею близько 2 км і довжиною берегової лінії 5—6 км.Якщо вчасно підготувати мілководні ділянки для купання, озеро зможе прийняти до 5 тис. відпочиваючих одночасно. Тут будуть умови для вітрильних регат, водно-моторного спорту, а любителі підводного плавання зможуть побачити затоплені екскаватори. Залишається тільки знайти для озера дбайливого господаря, який взяв би на себе його підготовку до рекреаційного використання.
Насамперед, треба вивезти або поховати відходи, нагромаджені на внутрішньому відвалі кар’єру. Вони вже розмиваються й сповзають у воду. Необхідно також підготувати мілководні ділянки для безпечного купання. Цю роботу легко сполучити з видобутком суглинків для рекультивації зовнішніх відвалів і хвостосховищ. Визначивши майбутню берегову лінію, треба відразу встановити межі водозахисної зони й посадити в ній дерева.
А 5 млн м3 розсолів, накопичених у глибокій частині кар’єру, можна відкачати й переробити з одержанням декількох цінних хімічних продуктів, у тому числі безхлорних калійних добрив. У цьому випадку товщина шару прісної води в озері стане ще більшою.
Тож за велінням долі в калушан з’явилася можливість збагатити місто чудовим озером, джерелом здоров’я й радості, а також і засобом до існування, і ввійти до числа прикарпатських курортів поряд із Трускавцем і Моршином. Залишилося тільки нею розумно скористатися.
Вік живи й працюй
Китайська інженерна компанія Wuhuan Engineering Co. Ltd, Івано-Франківська облдержадміністрація й українське підприємство з іноземними інвестиціями (ПІІ) «Китпред» (створено в 2000 році громадянином Китаю для торгівлі китайськими автомобілями й автотоварами) підписали комерційний контракт на реконструкцію заводу калійних добрив «Оріана» у місті Калуш. Підприємство розробляло Калуш-Голинське родовище калійних солей з їх подальшою комплексною переробкою.
Але з 2002 року завод не працює у зв’язку з важким фінансовим становищем, випуск калімагнезії галургійним методом було зупинено (проектна потужність — 499,2 тис. т продукції на рік). Тепер, за підтримки Державного експортно-імпортного банку Китаю, тут створять виробництво безхлорних калійних добрив.
За даними міської влади Калуша, місцевих запасів калійних руд вистачить для виробництва добрив протягом 100 років.
