Київ майбутній

Голова держадміністрації Києва Олександр Попов надав вищому керівництву України проект розвитку столиці до 2025 року, у якому закладено вісім дуже амбіційних завдань.

Що ж може чекати на Київ після ухвалення цього документа і чи тільки він вплине на подальший розвиток міста? Тема генерального плану розвитку столиці актуальна не перший рік. Загострилася вона на початку правління Леоніда Черновецького. Але ситуація за цей період майже не змінилася. Ринкові механізми розвитку, у тому числі захмарні ціни на землю, виявилися сильнішими за всіх ­архітекторів і планувальників разом. У місті не на життя, а на смерть точилася боротьба між миттєвою вигодою від продажу й дерибану земель і науковим підходом до міської інфраструктури.

У період правління «молодої команди» над планом розвитку до 2020 року працювали більше 15 організацій. У тому числі КО «Центр містобудування та архітектури», Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, ВАТ «Київ­проект», УкрНДІпроцивільсільбуд, Інститут геодезії та картографії, Київський інститут земельних відносин, НДІ досліджень із охорони пам’яток Мінкультури й туризму України, ПІ «Київський Промбудпроект», інститут «Київшляхмістпроект», ПП «Інститут урбаністики», ДП «ПІ Укрметротунельпроект», ДП «НДПІ «Київдніпротранс» та інші. Але стратегія розвитку міста так і залишилася предметом суперечок.

Про стереотипи

Таке поняття, як місто майбутнього, у свідомості більшості є усталеним штампом, що склався під впливом голлівудських фільмів і фантастики. Візуально він сприймається як величезний мегаполіс із  футуристичними хмарочосами, обплетеними з усіх боків багаторівневими естакадами, пронизаний десятками підземних рівнів і тунелів. А над усім цим літають вертольоти, гравільоти й зорельоти далекого прямування. Можливо, так і виглядатиме на початку 22-го століття Лос-Анджелес або Токіо. Але ми говоримо про розвиток ­Києва.

Про плани насущні

Проблеми, окреслені в концепції розвитку міста, визначені правильно. Це модернізація інфраструктури, заміна застарілих комунікацій, збільшення загального житлового фонду з 21,3 до 27,5 м2/чол. (хоча й це набагато нижче європейських стандартів). Це стимулювання конкуренції й власного виробництва, упровадження­ в апарат міського управління сучасних технологій, створення культурної програми, за рахунок чого влада планує збільшити потік туристів у 1,5—2 раза й знизити рівень злочинності аж на 4,3%.

У планах влади — опорядження прибережних територій, популяризація здорового способу життя серед населення. За рахунок цього тривалість життя середнього киянина може бути підвищена з 72 до 79 років.

У цій же програмі — створення нових ділових центрів на лівому березі Дніпра й залучення в Київ іноземних інвесторів. Добрі наміри мають коштувати бюджету всього-на-всього 82 млрд євро за 14 років. Тільки на будівництво паркінгів планується витратити 34 млн євро й 944 млн — на спорудження нових ліній метрополітену.

Чималі гроші, та що вдієш: на думку експертів, Київ відстав у своєму розвитку від більшості європейських столиць на 10—15 років. Місто має здійснити якісний стрибок, що усуває відмінність між статусом столиці васальної республіки періоду СРСР, синдрому якого ми ніяк не позбудемося, і столицею європейської держави, що живе за законами ринкової економіки.

Про темпи розвитку

Темпи розвитку міста в останні сто років були не просто дивними, а шокуючими. За територією Київ майже у 8 разів перевершує площу, яку займало місто в післявоєнному 1945-му. Його населення на початок минулого століття, за різними оцінками, становило від 250 до 300 тис. Сьогодні ж самих лише киян «із пропискою» близько 3 млн, а із тимчасовим населенням — близько 5.

Діагноз

Входження міста в ринкову економіку породило чимало несподіванок. Чисельність населення 4—5 млн чоловік планувалася орієнтовно до 2020 року. Реально ж вона за рахунок народжуваності, міграційного й транзитного приросту наблизилася до цієї межі вже в минулому 2010-му. Кількість транспортних засобів, зареєстрованих у Києві, у 2007-му оцінювалася в 700 тис., а вже в 2010-му, незважаючи на кризу, упритул наблизилася до мільйона, не враховуючи транзитного транспорту.

Украй загострилося навантаження на транспортну інфраструктуру, особливо на зв’язок правого й лівого берегів. Стало очевидним, що навіть введення в експлуатацію Подільсько-Воскресенського мостового переходу, темпи будівництва якого давно викликають саркастичну усмішку, на жаль, істотно не вплине на розв’язання транспортних проблем. Мостів місту потрібно ще не один і не два.

Мало хто з киян вірить, що нову лінію метро на Троєщину встигнуть пустити хоча б у 2015-му. Чи є сенс за такої кількості нагальних проблем перейматися питаннями далекої перспективи розвитку міста, скажімо, на найближчі 50 років, а тим більше на століття? На думку фахівців, спроби спрогнозувати розвиток столиці на багато років аж ніяк не позбавлені сенсу. Адже спрогнозувати можна, тільки відштовхнувшись від реальної ситуації. А ситуація де-факто виглядає, м’яко кажучи, не дуже…

Щодо кількості житлоплощі на одного киянина ми відстаємо від європейських столиць майже вдвічі. Кількість черговиків на житло не скоротилася ще з 70-х років, залишившись на рівні приблизно 140 тис.

Загальна довжина київських доріг сьогодні — 2064 км, з яких тільки 570 км припадає на маршрути ­наземного пасажирського транспорту. Щільність транспортних комунікацій становить 1,6 км, на 1 км2 міської площі, що, знову ж, удвічі нижче за європейські стандарти. Зелених зон узагалі припадає 16 м2 на людину, у той час як у 70-ті роки минулого століття цей показник становив 40 м2, а за європейськими нормативами має бути мінімум 22 м2. Чому ми в такій ситуації досі вважаємо себе зеленим містом, не зовсім зрозуміло.

У Києві зараз 96 готелів, у яких у цілому близько 9 тис. номерів, що не відповідає статусу столиці європейської держави, як мінімум, на порядок (не кажучи вже про підготовку до Євро-2012). Біля столиці — 4 аеродроми (не плутати з аеропортами), але жоден із них, крім, мабуть, Бориспільського, не працює на повну силу. Функціонує в позамежному режимі лише один залізничний вокзал, у той час як за нормами їх має бути не менше одного на мільйон жителів.­

Завдання на століття

Більшість вітчизняних експертів схиляються до думки, що приріст населення столиці до середини 21-го століття істотно сповільниться й постійне населення міста навряд чи перевищить 6—7 млн. І обмежиться цей приріст за рахунок розвитку інформаційних технологій, що дозволяють значній частині населення працювати віддалено.

Зовсім по-іншому розв’язу­ва­тиметься й питання територіального зонування міста. Історичний центр, швидше за все, стане пішохідною зоною. Очевидний і той факт, що Київ розвиватиметься як агломерація, збільшуючи зв’язок із містами-супутниками, які, певне, увійдуть у адміністративні межі міста вже в недалекому майбутньому. На той час Київ, за прогнозами, матиме не менше трьох аеропортів, а от вокзалів — навряд чи більше двох, бо значення залізничного транспорту істотно знизиться. Місто буде оперезане зовнішньою кільцевою дорогою; додасться, як мінімум, два мости через Дніпро.

Що ж до архітектурного вигляду Києва, то очевидно, що в місті згодом з’явиться головний діловий район на кшталт Дефанса в Парижі або Манхеттена в Нью-Йорку. Можна припустити, що в діловому центрі будуть висотні будівлі (близько  400 м), можливо, і вище.

Логічно припустити появу нових композитних штучних матеріалів, які за багатьма параметрами перевершуватимуть метал і залізо­бетон. Це призведе до істотного полегшення конструкцій будівель і цілком нового просторового формоутворення в архітектурі.

Розширення мережі вулиць не встигає за збільшенням кількості транспорту, із чого неважко припустити загострення транспортної кризи вже  найближчим часом. Як наслідок — різке зниження доцільності застосування автомобіля для пересування містом.

Із розвитком інформаційних технологій у киян знизиться необхідність бути присутніми де-небудь фізично для розв’язання того або іншого питання. Цей процес досить помітний уже сьогодні й у перспективі тільки посилюватиметься.

Київ навряд чи істотно збільшить свою територію. Тим більше, що стосовно площі в Києва великий потенціал для розвитку. Це величезні промзони й неосвоєні ландшафтні зони. За даними чинного генерального плану, у нас 7345 гектарів промислових зон, які можна  використовувати більш раціо­нально, 1300 гектарів сьогодні належать Міноборони, і ці території не використовуються повною мірою.

Узагалі, у місті майбутнього має бути більш раціональний підхід до використання територій. Навряд чи в Києві початку 22-го століття залишаться яри, пустирі, занедбані заводи, яких багато сьогодні. У більшої частини житлового фонду термін експлуатації вже минув. Слідом за «хрущовками» знесуть панельні дев’ятиповерхівки, а потім і інші будинки зі збірного залізобетону. У разі реконструкції на цих територіях кількість житла може становити 22 млн м2. Цей ресурс саме й дозволить надати киянам 40 м2 житла на людину. До речі, у Москві ця проблема розв’язується саме в такий спосіб.

У найближчі 10—20 років має збільшитися кількість магістралей, які зв’язують лівий і правий береги, докорінної реструктуризації потребує охоронна зона Дніпра. Не можна залишити поза увагою ще один важливий момент. Парадоксально, що Київ стоїть на величезній водній артерії, але водний транспорт служить виключно для прогулянок Дніпром, у той час як у Лондоні, у Венеції багато хто користується катерами для того, щоб доїхати на роботу або, скажімо, у супермаркет. Більш активно, імовірно, застосовуватиметься й малий повітряний транспорт. Ці тенденції, звичайно, стосуватимуться не тільки Києва. Названі проблеми — спільні для всіх великих міст, хоча кожне має свою індивідуальність.

Думка експерта

Георгій Куровський
Керівник проектної групи ділового центру «Київ-Сіті»

— У Києві сьогодні істотно порушена соціальна інфраструктура зон забудови і їхня поверховість, а подальше будівництво важким тягарем лягає на транспорт, на інженерні комунікації, що працюють на межі можливого. Київ сьогодні розвивається досить хаотично й важко. У той же час, незважаючи на солідний вік, Київ — це місто, не завершене у своєму формуванні. У плануванні його розвитку треба розуміти його функцію, геополітичне значення й місію. А міська влада при цьому має бути слугою цієї спільноти й виконувати поставлені їй завдання, а не працювати сама на себе.