Лицарі без страху і догани
Їхній образ невіддільний від важкого панцира й захисних обладунків, які, втім, успішно виготовляють сучасні майстри.
Єдиним реальним захистом середньовічного воїна в бою або в лицарських двобоях був обладунок, який максимально закривав тіло від ударів. Гарний і багатий — свідчив про хоробрість і удачливість лицаря. Його прикрашали, на нього наносили родовий герб. Виготовлені зі сталі вручну кращими ковалями, вони й сьогодні викликають повагу до середньовічних створювачів цієї амуніції.
Олександр Кузьменко, головний художник Дніпропетровського цирку, народний майстер, член Спілки художників України, кілька років відтворював лицарський образ, поступово осягаючи технології далеких століть. І йому це вдалося.
— Олександре, наскільки важливий був захист для середньовічного лицаря?
— Фактично весь лицарський одяг був кутий, що довелося застосувати й мені у виготовленні стародавнього обмундирування. Підвищення рівня захисту обладунків, як правило, досягалося за рахунок кріплення на них пластин із металу. Якщо пластина була одна, вона захищала серце. Декілька ж могли повністю прикривати груди й живіт. Товщина металу в них становила лише близько міліметра. Однак недосконалість середньовічних технологій не дозволяла одержати метал із високими технічними характеристиками, які задовольняли б запити лицарів. Якщо ж нарощувати його товщину, то обладунок ставав надто важким, що, звичайно, заважало в бою. До того ж збільшення товщини однаково не дозволяло металу тримати прямі удари. Такі панцири мало захищали від стріл і ударів списа, але ефективно перешкоджали розрубуванню мечем.
Саме ці фактори стали визначальними, коли я робив обладунок для мого лицаря. Треба відзначити, що така амуніція важить 35—40 кілограмів і на ті часи коштувала приблизно 15 коней або ж 30 корів.
— У цьому випадку можна сказати, що свій тягар не важкий?
— Безперечно. У Європі це зрозуміли ще в ХІІІ столітті: кольчуги іноді підсилювали великими наплічними й нагрудними пластинами. Коли ж виготовляли саму кольчугу, із залізного дроту товщиною приблизно міліметр навивалася безліч кілець, кожне — близько сантиметра в діаметрі. Мені вдалося зрозуміти, як вони застосовувалися. Усе досить просто: ряд колечок ішов управо, інший — уліво. Складність полягала в тому, що тоді важко було зробити дріт потрібного діаметра. Можливо, були пристрої для витягування дроту, але, швидше за все, досвідчені ковалі примудрялися розклепувати сталеві форми до потрібної товщини.
— Можна тільки дивуватися, як це вдавалося середньовічним майстрам…
— Точна технологія виготовлення кольчуги не збереглася, але наявна інформація, доповнена припущеннями, дозволяє намалювати досить реальну картину. Кільця кольчуги робили шляхом намотування залізного дроту на стрижень. Потім отриману спіраль розсікали уздовж нього. Так виходила безліч кілець. Кінці кожного розплющували молотком, після чого кільце трохи стискали так, щоб кінці накладалися, і пробивали їх наскрізь. Потім через цей отвір кільця скріплювалися заклепкою. Кожне з’єднувалося із чотирма іншими: двома зверху й двома знизу. Однак це не всім було по кишені, тому в простих кольчуг кільця скручували. Змінюючи їхню кількість в ряді, надавали кольчузі необхідної форми.
— То що — броня міцна умінням і старанністю?
— Як не сумно, кольчужний обладунок легко розрізався шаблею, протикався списом і розрубався сокирою. Зовсім не захищала гнучка кольчуга й від дрюка або булави. А проти стріл вона взагалі була майже безсилою: грановані наконечники проходили в чарунку кільця. Навіть на дистанції 50 метрів воїн не міг почуватися в безпеці під час обстрілу з потужних луків. Тому в Європі рано оцінили переваги твердого бронювання. Крім нагрудників і наплічників, із суцільного металу виготовлялися й інші елементи. Майстри не припиняли втілювати нові ідеї, поки не довели принцип до логічного завершення, зробивши обладунок дійсно суцільним. Він був зроблений з окремих деталей, з’єднаних одна з одною, і закривав усе тіло — така собі порожня суцільнометалева статуя. Із сучасної точки зору оптимальне співвідношення ваги й рівня захисту мала б суцільна металева пластина 1,2—2 міліметри завтовшки. Але такий елемент броні із заліза можна виготовити тільки методом зварювання.
— А як виглядали й виготовлялися лицарські «аксесуари»?
— Обладунки для захисту рук з’явилися ще в XII столітті. Спочатку це були кольчужні наручні. Рукавиці з пальцями, із металевими вкладками з’явилися дещо пізніше. Із середини XIII століття ноги лицаря закривали металеві чоботи й наколінники. Звичайно «взуття» відливалося, а наколінники робили методом карбування. Найпоширенішим шоломом спочатку був круглий із назальною пластиною або без неї. Надійний захист обличчя винайшли на початку XIV століття — забрало. Те, яке зробив я, у лобовій частині закріплюється на шарнірі. Були ще й навісні — нерухливі з боків, які можна зняти зі штифтів.
