Дизельна РАПСодія

Рано чи пізно настане час, коли з вихлопної труби українського трактора пахнутиме смаженими пиріжками.

Маленький соляровий заводик

Можливо, шанс побудувати на місці збанкрутілого підприємства перший у регіоні завод із виробництва біодизельного палива одержить Радянський район Криму. Амбіційний «прожект» обговорюють уже два роки. Новий завод має забезпечити переробку сировини із семи районів степової зони півострова. Запланована потужність — 12 тис. тонн готового біодизелю на рік. Плюс супутні продукти — гліцерин і шрот. На реалізацію проекту треба близько 11 млн грн, 7,5 із них чекають із держбюджету країни, а 3,2 мільйона вкладе інвестор. За попередніми розрахунками фахівців, собівартість біосолярки з урахуванням ПДВ становитиме 4,5 грн за літр, у той час як ціна реалізації — не нижче 5,2 грн. Ця смішна, у порівнянні із традиційним дизельним паливом, ціна дозволить заводу працювати з 20-відсотковою рентабельністю і за три роки окупити вкладення. За словами авторів проекту, виробництво буде екологічно безпечним: передбачене очищення всіх відходів та їхня утилізація,­ а також замкнутий цикл ­водокористування.

У невеликому кримському селищі Радянському сьо­годні не задіяна ідеальна­ для виробництва біопалива інвестиційна площадка — територія збанкрутілого ВАТ «Радянський маслоробний завод». На загальній площі  2 га збереглося 600 м2 виробничих приміщень, є газо- та електропостачання, водопостачання та водовідведення. Поблизу, на території ТОВ «АСТІ Радянський елеватор», можна складувати сировину, а на «Червонофлотській нафтобазі» — зберігати паливо. Сполучення між трьома об’єктами закільцьоване, є і автодороги, і залізничні колії для транспортування палива за межі району. Тобто є всі умови, але…

На заваді сміливим планам­ може стати різниця в ціні насіння рапсу в нас і за кордоном. Розрахунки проводилися за застарілими даними, коли тонна рапсу коштувала 1650 грн. Укладаючи договори на врожай року, трейдери вже виставляють виробникам цифру до 4 тис. грн. Ціна на світовому ринку ще більша, вважають, що вона може перевищити $600. «Хто в такій ситуації відправлятиме свою сировину на місцевий завод?» — слушно зауважують аграрії. Але якщо всі ці «дрібні неприємності» урахують ще до створення нового заводу, то є надія, що через дефіцит сировини його не зупинять за рік після пуску. Адже такі промислові фальстарти для української економіки — не рідкість.

Певне, будівництво заводів — поки не найперспективніший варіант, і переганяти рапсову олію на біодизель селянам доведеться самотужки.­

Давно вже час!

Поновлювані джерела енер­­гії в енергетиці країни становлять лише 2,7%. При цьому тільки піввідсотка припадає на енергію, що виробляється з біомаси.

Паливо з рослинної сировини, за словами учених, набагато екологічніше від газу й нафти. Уважається, що під час спалювання біопалива в атмосферу потрапляє стільки вуглекислого газу, скільки свого часу рослина одержала з повітря. Сировиною може бути багато культур — кукурудза, соняшник, соя й навіть водорості. Цікаво, що в Нью-Йорку для виробництва біо­дизелю використовується відпрацьована харчова олія з кафе й ресторанів. Однак найпоширеніша сировина — рапсова олія. Лідер із виробництва цієї культури — Китай, за ним ідуть Канада й Індія. За повідомленнями Reuters, у 2010—2011 роках урожай рапсу у світі становитиме трохи менше 60 млн тонн. В Україні очікують лише 1,7 млн. При цьому майже весь вирощений рапс експортується — переважно в Німеччину, залишається тільки 2% урожаю. Із нього сільгоспвиробники виготовляють собі біодизель.

Власну «біосвердловину» відкрили й у Кримському інституті агропромислового виробництва Української академії аграрних наук (у селі Клепиніному Червоногвардійського району). Їхній установці з виробництва біодизелю лише 2 роки, і виробляє вона до 30 тонн палива на рік — для потреб інституту цілком достатньо. Цього року тут під рапс засіяно 350 га. Урожайність у середньому 2 тонни зерна з гектара. З однієї тонни сировини вичавлюють від 350 до 400 л олії. Витрата біодизелю фактично така ж, що й звичайного дизельного палива. Наприклад, на дискування одного гектара потрібно 8 літрів, а на культивацію тієї ж площі — 7.

Директор інституту Володимир Паштецький говорить, що вирощування рапсу й вигонка біодизелю й біоетанолу технологічно простіше за перегонку нафти, а рентабельність такого виробництва у два-три рази вище нафтопереробки. Не скористатися таким ресурсом — це марнотратство, уважає вчений. За його підрахунками, кожен аграрій, у якого більш ніж п’ятсот гектарів землі, має висівати 80—100 га рапсу. Таке господарство буде гарантовано рентабельним і забезпечене оборотними ресурсами.

Зворотний бік медалі — рапс збіднює ґрунт. Але прихильники цієї культури вважають, що тема висмоктування з українських чорноземів останніх соків занадто перебільшена. Додавання мінеральних речовин у ґрунт потрібне для вирощування будь-якої культури. А щоб не «вбити» землю рапсом, треба лише дотримуватись правил сіво­зміни. Одним із дійсно прикрих недоліків є той факт, що біодизель зберігається лише 3 місяці.

З іншого боку — самі лише плюси. Біодизель краще від звичайної солярки: у нього вище цетанове число — 51 замість 45. До того ж якщо використовувати це паливо, краще змащується двигун, отже, подовжується строк його служби щонайменше на 60%. У Німеччині одна вантажівка навіть потрапила до Книги рекордів Гіннесса: вона проїхала 1,25 млн км на біодизельному паливі зі своїм оригінальним двигуном.

Сам собі нафтовик

— Якщо біопаливо таке вигідне, то чому селяни не поспішають його виробляти?

— Сучасний сільгоспвиробник часто пливе за те­­чією: що легше, те й робить. Є щось, що може дати йому гарантований прибуток, він цим і займається, — уважає директор інституту Володимир Паштецький. — А тут треба міркувати, обраховувати, ризикувати. Але я думаю, зрештою життя нас змусить поквапитись. Адже раніше виконувалися постанови «згори», а сьогодні сільське господарство усе більше переходить у площину бізнесу.

— Яка собівартість біодизелю «для себе»?

— Наш досвід підтверджує, що коли із самостійно вирощеного рапсу робити для себе біодизель, макуху й гліцерин, то ціна одного літра, мені навіть страшно називати таку цифру, буде в межах 2 гривень. До речі, після вичавлення однієї тонни рапсу залишається близько 50—55% макухи, яку можна використовувати у тваринництві. Як побічний продукт переробки, її ціна теж чимала — 3 гривні за кілограм. Гліцерин же на світовому ринку коштує 1 тисячу євро за тонну. А якщо ми з метою бізнесу виробляємо тільки біодизель, вартість його літра буде 5 гривень. Однак якщо закуповувати рапс, ціна підвищується до 11 гривень. І в цьому випадку, звичайно, потрібна дотація держави.

— Якою може бути паливна автономія в масштабах регіону?

— Наприклад, для сільського господарства Криму­ треба близько 60—63 тисяч тонн дизельного палива­ на рік. У 2008 році кримчани виростили більше 40 тисяч тонн рапсу. Якби ми весь цей рапс не продали за кордон, а переробили в себе на олію, могли б одержати 17 тисяч тонн біодизелю — третину нашої потреби, а сьогодні це чималі гроші.

— Говорять, що двигун треба готувати до біодизелю?

— Якщо використовувати найсучасніше обладнання, яке виробляє стовідсотковий біодизель, у який не треба додавати традиційне дизпаливо із заправки, то всі наші двигуни готові до такого пального, і нічого в них міняти не треба. Більш того, біодизель не містить сірки, тому на поршнях немає гару, двигун усередині чистий — ми перевіряли. А ще нашим трактористам більше до душі запах нових вихлопів. Коли їдеш на техніці, заправленій біодизелем, пахне смаженими пиріжками.

Довідка «УТГ»

Тенденції останніх років свідчать: що вище вартість нафти й газу, то бажанішим стає біопаливо. За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, у цього виду енергії велике майбутнє. Якщо зараз на частку­ біо­палива у світі припадає приблизно 3—4% споживаного автомобільного пального, то до 2030 року різні види транспорту споживатимуть від 40 до 55% біо­дизелю­ або біоетанолу.