Стати господарем часу: урок перший
Справжній тайм-менеджмент найбільш успішний, коли ми живемо й працюємо «від душі».
Уміння розпоряджатися своїм часом рано чи пізно стає необхідним у житті. Але цього не навчають ні в школі, ні вдома, ні в жодному ВНЗ. На щастя, є й така наука. Називається — тайм-менеджмент, і потрібна вона не тільки бізнесменам, керівникам, а буквально всім, хто хоче чогось у цьому житті досягти.
Про ази цієї дивовижної науки — бесіда з відомим бізнес-консультантом Григорієм Хмельницьким, уже знайомим нашим читачам.
— Повсякчас чуєш фрази на кшталт «Життя дуже коротке», «Цінуйте кожну мить», «Живіть так, немов кожна мить – остання», але легше від цього не стає й навчитися цінувати миті якось не вдається. У підсумку живеш, як трапиться.
— Ці вислови не зовсім відповідають життєствердному духу тайм-менеджменту. Вони, скоріше, показують, як нелегко налагодити стосунки з часом — таким швидкоплинним і безповоротним. А от людині, яка опанувала тайм-менеджментом, іноді здається, що в неї кілька життів.
— Навіть так… Але якою ціною це досягається? Коли читаєш підручники з менеджменту, коли здається, що це інструкція для роботів. Але ж багато хто, не маючи уявлення про менеджмент, досягає неймовірного. Просто живуть «від душі», захоплені справою, і цього досить.
— Що ж, згодний. І хоча не всі захоплені домагаються успіху, але, з іншого боку, перемогти можуть тільки дійсно захоплені.
— Тож можна й без тайм-менеджменту…
— Можна, але тільки якщо він природжений, внутрішній. А взагалі тайм-менеджмент саме й починається із самопізнання, з аналізу своїх захоплень, інтересів, цінностей.
— Добре, перейдемо до конкретики. От я вирішив заощаджувати час. Із чого почати?
— Саме з душі, із прийняття себе сьогоднішнього. В усіх нас є чудові мрії, грандіозні або скромні плани, надії. Щоб їх здійснити, потрібно багато часу. Але для початку треба усвідомити, чого хочемо й на що збираємося його витрачати.
Звичайно, директор заводу не може собі дозволити щодня по декілька годин щиро розмовляти з людьми, але для психотерапевта це більш ніж необхідно. Професійному філософові цілком доступно роками міркувати про те, на що в більшості людей узагалі нема й не може бути часу. Художник-пейзажист, який витрачає кожен день на споглядання природи, також не гає часу. Але лікар, зайнятий переважно політикою, журналіст, який цікавиться тільки городництвом, навряд чи зможуть претендувати на великі досягнення у своїй професійній діяльності.
На найважливіших речах треба додатково зосереджуватись, обов’язково приділяти їм достатньо часу. Мають бути пріоритети. Але світ переповнений творчими особистостями, не здатними зосередитися. Є й справжні марнотратники часу, які гають його на пусті розваги. Є, зрозуміло, і нормальні трудові люди — їх безліч, однак вони вважають за нормальне проводити весь вільний час за телевізором.
Є також дуже начебто ділові люди, які тільки те й роблять, що кудись поспішають. Вони
завжди надмірно напружені, завжди стурбовані відсутністю часу. Зовні вони виглядають надзвичайно зібраними, але насправді весь час спізнюються й не встигають зробити головного. Таких багато в бізнесі. Це хронопатологія — людина весь час дивиться на годинник, вона стурбована часом, але його бракує.
— І який із цього вихід?
— Рекомендую такий дуже важливий прийом тайм-менеджменту. Запишіть лише один ваш робочий день — розпишіть усе, що ви робили, скільки часу на це витратили. Робіть так кілька днів поспіль. Ви побачите, що часу, використаного за день корисно, продуктивно, відповідно до ваших потреб і цінностей, набереться дуже мало, він марнується на пусті речі. Такий постійний облік і аналіз часу неймовірно збільшують ефективність його витрати.
Загалом, чим більше витрачати часу на хронометраж, тим більше його у вас буде. Деякі майстри тайм-менеджменту можуть увечері відтворити весь свій день із точністю до 5 хвилин, будь-якої миті, не дивлячись на годинник, досить точно сказати, котра година. Уміння враховувати час стає звичкою, і його починаєш відчувати так само, як пересування в просторі.
— Першим нашим великим тайм-менеджером, напевно, був легендарний радянський учений Олександр Любищев.
— Так, ця унікальна людина записувала й аналізувала свій витрачений час. Любищев відкидав твердження багатьох людей, що вони працюють по 14—15 годин. Це ілюзія. Насправді реальна робота протягом 7—8 годин — це вже добре. Любищев у транспорті й чергах вивчив кілька мов. Він був узагалі чудовим універсалом, знав безліч наук, літературу, живопис. Для трамваїв, наприклад, у нього було декілька книг — легких за змістом і вагою… А прогулянками довжиною в кілька тролейбусних зупинок він зміцнював здоров’я.
Звичайно, хронометраж — це тільки перший крок. Другим може стати рішення щодня планувати свій час. А ще — виявляти так звані хронофаги — поглиначі часу. Усе це реально подовжує життя, дає величезні додаткові можливості.
— Що ж, на тайм-менеджмент, як мені тепер здається, варто витрачати час.
— Є такий анекдот про дроворуба, який рубав дерево тупою сокирою. Йому говорять: «Чому ти не нагостриш сокиру?» А він у відповідь: «У мене нема на це часу».
Цей анекдот можна застосувати до тайм-менеджменту. Що більше часу ви витрачаєте на його вивчення, оволодіння ним, то більше у вас його буде.
