Скромний нобелівський лауреат
Видатному американському вченому, фахівцеві в галузі фізики елементарних частинок, дослідникові мюонів Джеку Стейнбергеру — 90.
Американцем Джек Стейнбергер став мимоволі. Під Різдво 1934 року тринадцятилітнім хлопчиком він разом зі своїм старшим братом Гербертом перетнув Атлантику. Не в гонитві за гарним життям, а в пошуках життя взагалі: на батьківщині, у Німеччині, до влади прийшли нацисти, і єврейській родині було дедалі гірше. Тому, коли американські доброчинні організації запропонували притулок трьомстам єврейським дітям з їхнього містечка, батько не вагаючись відправив хлопчиків за океан — нехай у невідомість, зате в безпеку.
Чотири роки (поки батькам не вдалося емігрувати в Штати) Джек жив у прийомній родині. «Другим батькам» він завдячує тим, що став ученим: вища школа Нью-Тьєрр, де він навчався, досі відрізняється високим рівнем викладання.
Возз’єднана родина відкрила маленький бізнес, але дохід продовольча крамниця давала мізерний. Знання, здобуті Джеком у Нью-Тьєрр, дозволили йому вступити до Іллінойського технологічного інституту вчитися на хіміка-технолога. Він обирав суто практичну спеціальність, щоб швидше стати на ноги й заробляти, допомагаючи батькам. Незабаром сімейний бізнес пішов на спад, і Джек перейшов на вечірнє відділення, сподіваючись знайти роботу. І влаштувався, і навіть майже за фахом — мийником лабораторного посуду у фармацевтичну компанію із тижневим окладом 18 доларів.
У 1942-му Джек Стейнбергер нарешті здобув диплом хіміка. Однак до цього в його житті почався новий етап, завдяки якому він став тим, ким знають його сьогодні, — талановитим фізиком. Допомогло, як це часто буває, нещастя: Японія атакувала Перл-Харбор, і США вступили у війну. Молодого фахівця призвали в армію й призначили у військову радіаційну лабораторію. До цього знайомство Стейнбергера з фізикою обмежувалося базовими знаннями, однак новобранців «підкували» — прочитали двомісячний курс із теорії електромагнітних хвиль, і після цього довірили їм обслуговування антенного комплексу. На щастя Джека, у лабораторії працювали декілька висококласних фізиків; і в спілкуванні з ними Стейнбергер потроху перейнявся духом нової для себе науки, почав відвідувати курси. Незабутнє враження на нього справили лекції Енріко Фермі, ці «перлини простоти і ясності»; крім того, той часто запрошував своїх учнів на вечірні дискусії, де ставив перед слухачами свої знамениті неформалізовані завдання, які вимагають не тільки знання фактичного матеріалу, а й життєвої мудрості й кмітливості.
Після закінчення війни всі студенти, які перервали навчання, одержали можливість продовжити освіту. Стейнбергер із радістю скористався пільгою, але в хімію більше не повернувся, а цілком присвятив себе фізиці. У 1948 році він захистив докторську дисертацію з розпаду мюонів — елементарних частинок у складі космічних променів. Дослідження енергетичного спектра електронів, які випускаються в процесі розпаду мюонів, дозволило встановити, що електрони — не єдині продукти розпаду; крім них звільняються ще дві частинки, причому електронейтральні. Пізніше їх ідентифікували як електронне й мюонне нейтрино.
Своє перше серйозне відкриття Стейнбергер також зробив майже випадково: «Я схилявся до суто теоретичної дисертації, — згадував він, — але нічого відповідного до моїх знань у фізиці не знаходив». Тоді Фермі порадив теоретикові-початківцю допомогти своїм колегам із лабораторії Роззі й Сандсу пояснити відхилення в отриманих ними результатах. Це вони займалися розпадом мюонів і фіксували вихід електронів, але тих, якщо вірити сумарній енергії, чомусь утворювалося вдвічі менше, ніж мало бути. Стейнбергер припустив, що електронів виходить стільки, скільки треба, тільки енергія їх менше звичайної, а відсутню треба шукати в інших, поки невідомих продуктах розпаду. Однак експериментатори скептично поставилися до пропозиції молодого колеги перевірити його теорію на практиці; вони, у свою чергу, порадили Стейнбергеру самому зайнятися експериментом, що той без зайвої гордині й зробив. Постановка експерименту тривала рік, але результат виправдав себе «на всі сто»: фізика елементарних частинок збагатилася фундаментальним відкриттям, а учений-початківець, який комплексував через свій «недостатній рівень», одержав світове визнання.
Після цього було ще багато відкриттів, які принесли Стейнбергеру славу одного з корифеїв сучасної фізики елементарних частинок. У 1968 році він переїхав у Швейцарію, у Європейський центр ядерних досліджень, який очолив через кілька років. На посаді директора ЦЕРН Стейнбергер працював до 1988 року. Навіть через стільки років він залишився дивовижно скромним у самооцінці. Пояснюючи, чому він пішов на пенсію, сказав: «У мій час відкриття ще можна було зробити самотужки. Сьогодні фізика елементарних частинок стала набагато складнішою. Я допомагав у міру своїх сил — як консультант і директор. Але тепер у мене нема нових ідей. Та ще ці комп’ютерні технології — вони занадто складні, тут я не конкурент молоді». Але фізику він все одно не облишив — захопився космологією для душі, просто тому, що ця сфера від нього раніше була далека і він пропустив безліч цікавих для себе речей. А ще щодня колишній директор ЦЕРН на велосипеді долає 10-кілометровий шлях у свою лабораторію і, як він сам говорить, одержує тут задоволення від того, що дізнається щось нове.
