Бразильський «велосипед»

Пріоритетом на найближчі роки українська влада назвала модернізацію економіки. Варто розглянути, як це зробили в країні, де розв’язували аналогічну проблему.

Останнім часом слово «модернізація» стало мало не наймоднішим і на українському, і на російському політичному олімпі. І це не дивно. Стан інфраструктури обох країн ненайкращий. По-друге, його як гасло підняли на свій прапор обидва президенти. Дмитро Медвєдєв вже давно монополі­­­зував цю тему й навіть будує­ ­російську Силіконову долину – Сколково. Віктор Янукович поки що лише формує своє ставлення до проблеми, однак показово, що останнє щорічне послання Президента до Верховної Ради дістало доволі прозору назву «Модернізація України — наш стратегічний вибір».

Щоб бути успішним на шляху­ модернізації, вочевидь незайве вивчити позитивний досвід країн, які зуміли подолати свою відсталість і вирватися у лідери. Будь-який аналіз прикладів «великого стрибка» неповний без дослідження історії успіху найбільшої країни Латинської Америки – Бразилії. Причому Бразилія розпочала свої реформи фактично одночасно з Росією та Україною й долала приблизно ті ж самі проблеми.

Тривалий час Бразилія робила ставку на державний капіталізм. В її економіці­ домінували державні підприємства, а уряд був голов­ним інвестором, тримаючи внутрішній ринок на замку. До початку 80-х система працювала, даючи щорічне зростання ВВП у середньому понад 6%. Але потім почалася стагнація через труднощі з виплатою зовнішньої заборгованості та невисоку ефективність державного ­сектора.

Результатом цього латино­американського аналогу «застою» став місцевий варіант перебудови. У 1989 році вперше за 30 років в країні відбулися вільні президентські вибори. Саме по собі це не розв’язало жодних проблем: у першій половині 90-х Бразилія, як і до того, потерпала від масової бідності, тотальної корупції та інфляції, що обчислювалася­ в сотні відсотків на рік.

У 1993 році міністром фінансів був призначений відомий соціолог та інтелектуал Фернанду Енріке Кардозу. Сформована ним група ліберальних технократів поставила завдання вивести країну з кризи – основним важелем антикризових заходів обрали ефективну стабілізацію національної валюти. Так народився знаменитий план «Реал».

Суть його проста, але оригінальна. Поряд із діючою національною валютою — крузейро — ввели реальну одиницю вартості­ – Unidade Real do Valor, URV, що дорівнює одному долару США. Усі ціни повинні були номінуватися в крузейро і URV. Із середини 1994 року була введена нова валюта країни — реал, ціни тепер номінувалися тільки в реалах, і інфляція зійшла нанівець за декілька місяців.

Кардозу застосовував такі соціальні заходи, як бойкот магазинів, які підвищують ціни, номіновані в реалах, угоди галузей промисловості про стримування тарифів, а також організував підготовку стабілізаційної програми, мінімально відкритої для суспільства.

І пенсії, і приватизація

Як наслідок, у жовтні 1994 року Фернандо Енріке Кордозу був обраний президентом. Водночас більшість у парламенті отримала праволіберальна коаліція, яка забезпечувала підтримку подальших реформ. Протягом короткого періоду в економіці поновилися інвестиції, почалося нормальне кредитування виробництва й відновилася довіра до національної валюти. Країна повернулася до нормального життя.

Вдалий початок фінансової стабілізації не був сам по собі гарантією вдалого продовження реформ. Фернанду Енріке Кордозу і його радники добре розуміли, що домогтися сталого успіху можна, лише усунувши структурні дисбаланси в економіці. Особливо болючою проблемою було збереження знач­ного дефіциту державного бюджету і зростання державного боргу. Після світової фінансової кризи 1997—1998 років уряд у рамках спільної програми з МВФ розпочав­ фундаментальні зміни в цьому напрямку.

За вісім років вдалося провести глибокі реформи майже в усіх сферах економічного та соціального життя країни. Один із найбільш революційних проектів Кардозу­ — масштабна приватизація, що перетворилася на рятівний якір для бразильської економіки. Доходи від приватизації у 1997—2000 роки становили понад 5% ВВП і відіграли істотну роль у ­підвищенні збалансованості бюджету.

За Кардозу основні приватизаційні проекти створювалися на грошовій основі, що дозволило широко залучити іноземний капітал. Проте ще більше значення це мало для підвищення ефективності управління великими підприємствами. Приватизація, хоча б і часткова, цих компаній радикально змінила корпоративний ландшафт Бразилії. Зараз найбільші компанії країни відзначаються у всьому світі як суб’єкти з високою ефективністю та організацією виробництва.

Одночасно була проведена пенсійна реформа. У соціальному аспекті важливішим стало питання про пенсії для держслужбовців, які мали надзвичайно пільгові умови забезпечення. Внески застрахованих у державній пенсійній системі становили у 1998 році  лише 17% від її витрат, а дефіцит у розмірі 3,6% ВВП покривався за рахунок бюджету. Реформа істотно збільшила внески в систему самих службовців і зменшила можливості для дострокового виходу на пенсію.­

Була проголошена операційна незалежність Центрального банку, забезпечена максимальна прозорість ухвалення рішень. Зокрема, щомісяця публікуються рішення ради з грошової політики, щоквартально — доповіді про хід реалізації режиму цільової інфляції, оприлюднюються щорічні відкриті листи Мінфіну в разі його невиконання. Така безпрецедентна відкритість Центрального банку дозволяє підтримувати його високу репутацію в країні і за кордоном. Стабільність реала стала однією з національних цінностей, а голова Центрального банку — одним із найпопулярніших чиновників країни. Ще важливіше, що політика ЦБ є абсолютно зрозумілою і передбачуваною для іноземних інвесторів.

Інші важливі перетворення — санація та приватизація банків, що належать урядам штатів, і загальна модернізація банківської системи, часткова демонополізація нафтогазового сектора й допуск у цю сферу іноземних інвесторів. Також — приватизація та оновлення телекомунікаційного сектора, ухвалення законодавства про концесії, вжиття заходів, спрямованих на забезпечення повного охоплення населення країни базовими послугами освіти та охорони здоров’я.

Президент за президентом

У свою чергу новий президент країни — да Сілва, отримавши від Кардозу непогану спадщину, проголосив пріоритетами розв’язання соціальних проблем (чого Кардозу не встиг зробити) та розвиток зовнішньої торгівлі. Були ухвалені комплексні програми, спрямовані на підвищення зайнятості, поліпшення пенсійного забезпечення, доступну освіту та медичне обслуговування. Деякі з тих заходів виглядають кумедно, але стали дуже ефективними. Наприклад, навчальна література безкоштовно видається за умови, що діти щодня бувають у школі й не пропускають щеплення. Соціальні програми не тільки прописані на папері, а й виконуються, що дивовижно для країни, де ще 15 років тому держапарат був стурбований лише ­стягненням адміністративної ренти.

У результаті мільйони людей включені в ринкову економіку, оскільки їм не доводиться гаяти час і сили на щоденне вирішення елементарних життєвих питань. За останні 10 років 50 млн бразильців (чверть населення) вперше відкрили банківські рахунки – отже, є що туди класти.

В інтересах бразильських експортерів адміністрація да Сілви істотно полегшила вихід на зовнішні ринки, спростивши адміністративне регулювання торговельних операцій і знизивши податковий тягар. Для експортерів діють спеціальні програми кредитування — особливо для тих, хто виробляє високотехнологічні та інноваційні товари.

От вам і країна «диких мавп»!

Якщо підбити підсумок­ етапу модернізації по-бра­зильськи, треба зазначити, що за цей період були створені сучасні економічні інститути та стабілізовано політичну систему. Частина регіонів ще відстає в соціальному та економічному розвитку, але це відставання вже кількісне, а не якісне. Тут успішно відтворюються зразки діяльності, характерні для більш розвинених штатів.

Окремий наголос треба зробити на політичному аспекті бразильських реформ. Так, жахливий розвал в державі і суспільстві наприкінці 80-х викликав відповідну мобілізацію еліти, яка підтримала зміни, іноді навіть усупереч своїм короткостроковим інтересам. За даними Світового банку, з 2000 року обсяг експорту продукції бразильського хайтека майже подвоївся — з $6 млрд до $10,6 млрд у 2008 році. В переліку Forbes 2000 найбільших світових компаній, опублікованому в квітні 2010 року, 31 компанія — бразильська. Тутешні корпорації представляють  17 галузей, серед яких не тільки нафтогазова та мета­­лургійна, але й аерокосмічна, страхування, медіа та харчова промисловість.

Схоже, стереотипи про те, що Бразилія — країна «диких мавп», самби, карнавалів, кави та футболу, безнадійно застарілі. Для України цей приклад гідний не тільки найуважнішого вивчення, а й старанного наслідування.

На шляху до економіки майбутнього

Модернізація вітчизняної­ економіки почнеться із сільського господарства й військово-промислового ком­п­лексу. Також Кабмін підтримає ГМК, машино­будування та легку промисловість.

Програма розвитку інвес­тиційно-інноваційної діяльності в Україні затверджена в лютому цього року. Її мета — реконструювати та модернізувати економіку країни, вивести її на новий технологічний рівень.

Програма передбачає два етапи. На першому етапі — виходу з інвестиційної кризи­ (2011—2012 роки) — планується поліпшити умови для інвесторів, активно підтримувати галузі, які працюють на внутрішній і зовнішній попит, — аграрний, військово-про­мисловий, гірничо-мета­лур­гійний комплекс, машино­будування та легку промисловість, накопичувати інвестиційні ресурси.

— Ми робимо ставку не тільки й не стільки на державні кошти, скільки на приватний капітал, для якого створюємо додаткові стимули. Таким чином буде створено так звані точки зростання, які стануть базою для розвит­ку супровідних галузей і регіонального розвитку, — відзначає перший віце-прем’єр Андрій Клюєв.

Уряд уже збирає інформацію про інвестиційні плани­ компаній на 2013—2015 ро­ки, щоб забезпечити безперервність і збалансованість інвестиційних процесів на основі державно-приват­ного партнерства, запевнив Клюєв.

На другому етапі (2013—2015 роки) Кабмін сконцентрує ресурси в тих секторах, які «визначають обличчя економіки майбутнього». Як правило, відзначив перший віце-прем’єр, вони вимагають значно більших інвестицій. Це аерокосмічна галузь, інформаційно-комунікацій­ні технології, біотехнології, нанотехнології та нові матеріали, фармацевтика та медична техніка.