Нескінченність імені Нобеля
Чи реально виконати президентське завдання — до 2020 року потрапити у vip-зону світової економіки? Учені сумніваються…
У Дніпропетровському університеті економіки й права імені Альфреда Нобеля (ДУЕП) відбулася II віртуальна сесія міжнародного Нобелівського економічного форуму «Світова економіка ХХІ століття: цикли й кризи». Студенти й молоді вчені українських і закордонних ВНЗ ділилися знаннями в галузі економічних досліджень, представляли свої конкурсні роботи й слухали доповіді вчених зі світовим ім’ям.
Пленарні засідання проходили одночасно в трьох українських ВНЗ — у Харкові, Дніпропетровську й Одесі. Завдяки сучасним засобам комунікації засідання транслювалися в режимі онлайн в Інтернеті, доповідачів можна було бачити й чути, а також спілкуватися з ними, ставити запитання й одержувати на них відповіді.
Сесія присвячувалася 110-й річниці від дня народження лауреата Нобелівської премії з економіки Саймона Кузнєца, який розробив, зокрема, методи підрахунку національного доходу й увів у сучасний лексикон термін «валовий національний продукт».
Враженнями про роботу віртуальної сесії поділилися її безпосередні організатори та учасники.
Анатолій Задоя, перший проректор ДУЕП ім. А.Нобеля (Дніпропетровськ):
— Наш університет щорічно проводить нобелівські заходи, збираючи чимало учасників із різних країн світу. Але оскільки багатьом закордонним ученим і насамперед студентам надто складно діставатися України, ми вирішили проводити крім реальних зустрічей віртуальні сесії, до яких можуть долучитися всі бажаючі, незалежно від місця проживання й сфери діяльності. Це дозволяє значно розширити рамки самого форуму й долучити до нобелівської тематики сотні нових допитливих і цілеспрямованих людей з усього світу.
Віртуальні сесії практикуються з 2009 року й чергуються через рік із реальними зустрічами. Коло проблем, які ми виносимо на обговорення, пов’язане із циклічністю економічного розвитку.
Особливе значення мають міжнародні конкурси серед студентів і молодих учених, приурочені до віртуальних сесій. Студенти мають можливість заявити про себе за допомогою невеликих есе з економічної теми, а молоді вчені надають серйозні аналітичні роботи, які нерідко є каталізатором для більш глибоких досліджень у тому або іншому маловивченому напрямку.
Цього року на конкурс надійшло 125 робіт російською, українською та англійською мовами з багатьох ВНЗ України, а також Саратова, Курська, Краснодара, Орла й Москви, Делі й Астани, Єревана, Гданьська, Гомеля й Барановичів, Ташкента й декількох інших. Ознайомитися із цими роботами можна на сайтах ДУЕП.
Переможцями конкурсу серед студентів стали Вікторія Щербаченко (Сумський держуніверситет, Україна), Абилкаїр Аскєєв (Карагандинський держуніверситет імені Є.А.Букетова, Республіка Казахстан), Марія Курінна (Саратовський державний соціально-економічний університет, РФ), Aліція Toруняк (Гданьський університет, Польща), Ольга Дрюк (ДУЕП, Україна), Олександр Легчилкін (Гомельський держуніверситет ім. Франциска Скорини, Білорусь).
Дипломами також нагороджені молоді вчені Зоя Соколова (Національний авіаційний університет, Київ), Шарма Алікеш Кумар (Банарас Гінді університет, Індія) і Олена Колмакова (Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури).
Багато конкурсних робіт відрізнялися свіжими підходами, оригінальністю в тлумаченні тих або інших економічних теорій, спробами відкрити нові аспекти в науковій спадщині С.Кузнєца. Наприклад, молодий учений із Делі, який посів друге місце в конкурсі, простеживши взаємозв’язки економічного зростання з так званим «соціальним капіталом». Він спробував зрозуміти, як можна використовувати для досягнення успіху довіру, повагу, взаємодопомогу та інші категорії людських взаємин. А ще звернув увагу на те, яку роль відіграє в економіці відчуття щастя окремої людини.
Погодьтеся, сьогодні це дуже актуально, адже про добробут суспільства можна судити не тільки на підставі статистичних даних про обсяги вироблених і з’їдених продуктів харчування або придбаних промислових товарів, а й за наявністю в людей відчуття щастя. Як на мене, дуже добре, що молоді люди звертають увагу на такі питання, намагаються зрозуміти їхні закономірності.
Найбільшу цінність становлять конкурсні роботи, автори яких для аналізу проблем сучасності використовували теоретичну спадщину С.Кузнєца. А це справжній клондайк для вчених, поле, яке орати — не переорати. Незважаючи на те, що багато законів було відкрито економістом у середині ХХ століття, вони не втратили свого значення й сьогодні. Наприклад, ще в 1955 році С.Кузнєц першим звернув увагу на існування певного зв’язку між нерівністю в суспільстві та економічним розвитком держави. Він показав, що економічний розвиток спочатку веде до збільшення нерівності, а за досягнення певної межі — до її зменшення. Цю залежність почали називати «кривою Кузнєца». Сьогодні цю криву можна простежити на прикладі багатьох країн, що розвиваються, у тому числі України. На жаль, поки ми перебуваємо у фазі збільшення розриву, найскладніший період ще до кінця не пройдено.
Зоя Соколова, старший викладач кафедри міжнародних економічних відносин і бізнесу Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету, переможець конкурсу
— Моя робота присвячена аналізу дії одного із законів С.Кузнєца в країнах, що розвиваються, на прикладі північноафриканських Гани й Сенегалу. Це представники так званої периферії, з якими більш розвиненим державам необхідно налагоджувати взаємовигідне економічне співробітництво. На підставі статистичних даних за 1970—2009 роки, тобто 40-літній період (дані ЮНКТАД — Конференції ООН із торгівлі та розвитку), мені вдалося виявити, що в зростанні національного виробництва цих країн капітал відіграє незначну роль, набагато більше значення має рівність у розподілі доходів.
Що ж до зміни циклів швидкого й повільного розвитку економіки, то вони простежуються, але проходять повільніше, ніж у розвинених країнах. Цілком підтвердилася й чинність закону Кузнєца, відповідно до якого протягом перших 10 років розвитку нерівність у розподілі доходів у країнах, що розвиваються, різко зростає, а потім з’являються тенденції до вирівнювання цього показника.
Яке значення мають ці висновки для України? На мою думку, нам доцільно розвивати економічне співробітництво з Ганою та Сенегалом. З огляду на отримані результати, можна припустити, що у відносинах із Ганою більш прибутковим і корисним буде зосередитися на видобувній промисловості, поставляючи в цю африканську державу різну техніку. А у відносинах із Сенегалом спектр діяльності може бути ширшим: від розвитку будівництва до просування на північноафриканський ринок українських обробних технологій.
Михайло Довбенко, директор Інституту відкритої політики (Київ)
— Міжнародні Нобелівські форуми, ініційовані керівництвом приватного дніпропетровського університету ДУЕП, по суті — один із видів популяризації наукових досліджень. Вони мають величезне значення не тільки для даного ВНЗ, наукового середовища в цілому, а й для розуміння закономірностей у розвитку тих або інших сфер життя як окремих держав, так і всіляких співтовариств, об’єднань, систем.
Світу сьогодні відомі імена й прізвища 67 нобелівських лауреатів-економістів. Інформація про кожного з них опублікована в різних газетах і журналах, викладена в Інтернеті. Але в 1990 році, коли я запропонував почати популяризацію в Україні досягнень нобелівських лауреатів, нічого цього не було. Свій перший нарис, опублікований у журналі «Економіка України» в 1991 році, я присвятив американському економістові Саймону Кузнєцу, який на початку ХХ сторіччя вчився в Харкові. Донедавна вважалося, що він і народився в цьому місті, отже, був нашим земляком. Але навіть після того, як з’ясувалося, що місце народження Кузнєца — м. Пінськ (нині територія Білорусі), ми просто зобов’язані популяризувати його як серйозного вченого, який домігся високих результатів у дослідженні проблем економічного розвитку та зростання.
Ґрунтуючись на його теорії й законах, можна чітко визначити шляхи впевненого економічного розвитку будь-якої держави. Візьмемо, наприклад, нашу країну. Президент поставив завдання до 2020 року потрапити до двадцятки найрозвиненіших країн світу. Отже, нам треба щонайменше через 9 років мати ВВП 1,5 трильйона доларів! А сьогодні в нас є тільки 320 мільярдів.
Яким чином виконати таке непросте завдання, вийти на зазначені показники? Я обрахував, що для досягнення кінцевого результату зростання ВВП в Україні має становити щорічно 18,6%. Цього року можна сподіватися на 4-відсоткове збільшення, наступного, за даними Кабміну, має бути 6,5%. Чи вдасться домогтися цих показників? Хотілося б, але надія мала. Бо в нашій країні поки не сформоване концептуальне економічне мислення, завдяки якому можна обрахувати й ефективно використовувати приховані резерви зростання. Тим часом, взявши за підґрунтя науковий підхід, в основу динамічного економічного розвитку можна покласти щонайменше три конкурентних плюси. На першому місці — чудова родюча українська земля. Вдумайтеся в таку цифру: 70% європейських чорноземів зосереджено в Україні! А ми веземо часник із Туреччини, картоплю — з Єгипту, гречку — з Китаю та Греції.
Другий плюс — наша територіальна перевага. Україна розташована поміж двох «китів» — ЄС і Євразією — з їхніми потужними ринками. Транспортне, комунікаційне, економічне сполучення між балтійськими й чорноморськими країнами можливе тільки через Україну. А ми досі не побудували такі необхідні для цього дороги. І навіть уже наявні комунікації не навчилися ефективно використовувати.
Третій позитивний момент пов’язаний з освітою населення. За таким економічним індексом, як освітній рівень громадян країни, ми зараз посідаємо 18-те місце (дані з доповіді ООН за 2010 рік). Та як країна розпоряджається своїм інтелектом? Щороку сотні молодих і досить зрілих, заслужених учених виїжджають за кордон. На батьківщині їх навіть не намагаються втримати, хоча на освіту, підготовку таких людей витрачено чималі кошти. Те ж можна сказати про робочі руки. За деякими даними, до 7 мільйонів українців працюють у інших країнах, сприяють зміцненню чужих економік. Тому якщо влада зверне увагу на ці три аспекти, будуть підстави говорити про більш високе й, головне, реальне зростання українського ВВП.
Крім цих «китів» у нас є ще два менші резерви, які теж можуть стати платформою для успішного економічного розвитку. По-перше, треба змінити підходи до державного устрою й зробити пріоритетним місцеве самоврядування. Сьогодні багатьом байдуже те, що відбувається навколо, бо вони ні за що не відповідають і не беруть участі в реалізації найважливіших завдань. А якщо їм надати право самим вирішувати, що треба для розвитку того або іншого села, міста, регіону, з цілковитою відповідальністю розпоряджатися землею, займатися розвитком виробництва, малого й середнього бізнесу — вони гори перевернуть. Наші люди вміють працювати, тільки не треба їм заважати. Але в країні ніяк не сформується така влада, яка б мала політичну волю зробити місцеве самоврядування реальним сектором розвитку державної економіки.
Другий резерв — конкурентне середовище, яке необхідно весь час підживлювати. Причому у всіх сферах життя — економіці, промисловості, будівництві тощо. Тоді цей ресурс працюватиме на повну потужність, даючи колосальні результати.
В’ячеслав Тютюнник, академік Російської академії природничих наук, Нью-Йоркської академії наук, Лондонської дипломатичної, інших академій різних країн, президент Міжнародного інформаційного Нобелівського центру (РФ):
— Для мене все, пов’язане з ім’ям Альфреда Нобеля, становить особливий інтерес уже півстоліття. Тому я не замислюючись поїхав зі Стокгольма в Дніпропетровськ, щоб присвятити хоча б добу форуму, який проходить тут. Маю сказати, що спадщині Нобеля в Україні в цілому приділяють усе більше й більше уваги. Але лідирує в цьому Дніпропетровськ, де дуже високий рівень організації заходів, пов’язаних із популяризацією нобелівського руху. До речі, такого пам’ятника, який було створено з ініціативи ректора ДУЕП Бориса Холода і який став символом університету, немає ніде у світі! Шведи, довідавшись про відкриття пам’ятника, були дуже здивовані, що це відбулося в Україні, а не в Стокгольмі.
Дніпропетровський університет зосередив увагу учасників форуму переважно на економічному напрямку. І це зрозуміло: діяльність нобелівських лауреатів у галузі економіки дуже велика і становить величезний інтерес. Взяти хоча б досягнення С.Кузнєца, якому була присвячена недавня віртуальна конференція. Його закони й теорії можна досліджувати протягом життя декількох поколінь — вистачить і онукам, і правнукам.
Як на мене, віртуальні конференції та конкурси можна розцінювати як трамплін для інтенсивного входження студентів у науку. Спілкування з учасниками конкурсів, можливість зіставити рівень власної підготовки й інших студентів, знайомство зі знаними вченими — усе це може дати потужний заряд на майбутнє.
Безперечно, я радий і пишаюся тим, що сьогодні до нобелівського руху ставлення на пострадянському просторі кардинально змінилося, його учасників, як і самого Нобеля, уже ніхто не сприймає як носіїв ворожої ідеології. Пам’ятаю, першу нобелівську конференцію мені вдалося провести тільки в 1989 році, та й то під наглядом спецслужб. А сьогодні в Дніпропетровськ з’їжджаються люди з усього світу, щоб поділитися своїми наробітками в галузі нобелістики. При цьому фактично кожне нове дослідження праць нобелівських лауреатів — це привід до нових ідей, а нерідко сенсаційних відкриттів у хімії, фізиці, медицині, літературі, політиці, економіці. Думаю, для молоді кращого напрямку для докладання своїх дослідницьких, творчих здібностей, ніж нобелістика, знайти важко.
Довідка «УТГ»
Перший міжнародний Нобелівський економічний форум «Світова економіка ХХІ сторіччя: цикли й кризи» відбувся у вересні 2008 року з ініціативи Дніпропетровського університету економіки та права й благодійного фонду «Планета Альфреда Нобеля», а також за підтримки декількох нобелівських лауреатів, Національної Академії наук України, Російської академії наук і провідних наукових інституцій інших країн. Форум став широкою дискусійною трибуною для обговорення результатів досліджень, присвячених загальним напрямкам розвитку сучасної цивілізації під впливом різних глобальних процесів.
Кульмінаційною подією форуму-2008 стало відкриття в університеті унікального пам’ятного знака «Планета Альфреда Нобеля», установленого до 40-річчя заснування банком Швеції премії з економіки на честь А. Нобеля.
Батько формули національного доходу
Саймон Сміт Кузнєц (Семен Кузнєц, 1901—1985) зробив величезний і неоціненний внесок у вивчення світової економіки.
У 1922 році емігрував у США (за деякими даними — із Харкова), у 1923-му закінчив Колумбійський університет, учений ступінь доктора економіки здобув у 1926 році. Викладав у декількох американських університетах, із 1960-го — професор економіки Гарвардського університету.
У більшості своїх робіт розглядав роль нагромадження та інвестицій у розвитку економіки, а також ступінь впливу капіталу та технологічних змін на процес економічного зростання («Capital and American Economy», 1961); виробив систему вимірювання граничної капіталоємності; першим відзначив вирішальну роль «людського капіталу» в економічних процесах.
Більше трьох десятків років очолював програму з вивчення національного доходу в Національному бюро економічних досліджень США. Запропонована ним методика визначення національного доходу (обсяг вироблених товарів і послуг) досі застосовується в офіційній статистиці США. У сучасній економіці загальноприйнятим стало поняття «цикл Кузнєца» (двадцятилітній період коливань швидкого й повільного технічного прогресу, населення й національного доходу).
У 1971 році С.Кузнєцу була присуджена Премія пам’яті А.Нобеля з економіки «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, що привело до нового, більш глибокого розуміння як економічної й соціальної структури, так і процесу розвитку».
