Про що розповів «джин»
Пляшковою поштою, виявляється, користуються і в епоху Інтернету.
Історія морської пошти сповнена драматизму, а виникла вона в сиву давнину. Із пляшок, виловлених у морі, люди дізнавалися, найчастіше з дуже великим запізненням, про долю кораблів, їхніх екіпажів і багато про що інше, що потім ставало легендою.
Нам добре відома історія одного такого запізнення. Знамениту пляшку з повідомленням іспанській королеві про відкриття нових земель кинув Колумб у море на той випадок, якщо ніхто з моряків не зможе дістатися рідних берегів. Морський похід закінчився успішно, а ту пляшку виловили в Гібралтарській протоці тільки через 359 років…
А ця трагічна історія сталася в середині 90-х років. Перебуваючи в Антарктиді, український мандрівник Сергій Гордієнко серед торосів і айсбергів, неподалік від протоки Дрейка, звернув увагу на сучасну пластикову пляшку, що плавала серед хвиль. Як розповідає Сергій, погані передчуття справдились. Пробку було нещільно закручено, тому в пляшку потрапило трохи морської води. Але все-таки вдалося прочитати написане на нерозмоклому аркуші паперу. Із послання він з’ясував, що це не лемент розпачу, а звичайний лист морської пошти, у якому повідомлялося, що команда із шести чоловік відправилася в морську подорож до Антарктиди, називалися координати й було прохання до тих, хто знайде пляшку, повідомити про неї. Листок розповів про плани команди цього невеликого судна, там був і список прізвищ і адрес мандрівників. Так роблять багато мореплавців.
— Одержавши цю інформацію, ми зателефонували за вказаними номерами і надіслали запит за адресою, зазначеною в листі, — розповідає Сергій. — Це сталося в 1996-му, а в записці була дата відправлення — 1994 рік. Нам відповіли, що аргентинська яхта за назвою «Ява» безвісти щезла, і два роки про судно нічого невідомо. Однак деяку інформацію нам усе-таки вдалося одержати. Яхта вийшла з аргентинського порту Ушуая й мала обігнути Антарктиду. Під час плавання мандрівники періодично кидали пляшки, де позначали свої координати. І сталося так, що виловлена мною була останньою… Фахівці дійшли висновку, що вони могли потрапити в дуже сильний шторм, яхту могло затерти кригою або ж усі загинули від хвороби. Крім того, недалеко від Австралії експедиція могла натрапити на піратів.
А от в іншому випадку, про який розповів Сергій Гордієнко, «поштові» пляшки врятували людей. Група геологів потрапила у дуже неприємну історію: ведмідь зруйнував і знищив майже все, що було необхідно для їхньої життєдіяльності. Ситуація ускладнювалася тим, що сталося це напередодні зими. Геологи вирішили використати свій останній шанс — кинули в річку близько десяти пляшок із листами, у яких повідомили про те, що трапилося, указавши свої координати. Незабаром одну з них знайшли, і за цими координатами за допомогою вертольота врятували експедицію.
Сергій Гордієнко впевнений, що поряд із потужними технічними засобами спілкування така пошта себе цілком виправдовує. Тим більше, що в наш час можна використовувати довговічні пластикові пляшки.
А що в пляшці?
Дуже часто з них дізнавалися про людей, які опинилися у відкритому океані на утлих шлюпках і писали звісточки про себе без якихось надій на порятунок. Під час війни пляшки викидали вцілілі після торпедування судна члени екіпажів. Морська пошта розповіла про сумну долю англійського пароплава «Гароніан»: дві пляшки виловили через кілька років після його загибелі біля узбережжя Ірландії та Нової Шотландії. За записками, вкладеними в них, удалося встановити, що судно було перекинуто сильною штормовою хвилею й затонуло. І таких історій безліч.
Як же готують пошту до далекого плавання? Перше. Закоркована пляшка має вміщати невелику кількість сухого піску, воску й смоли, щоб у воді вона стояла вертикально. Потім урівноважену піском пляшку із запискою кілька разів занурюють горлечком у розтоплену смолу. А щоб її було добре видно, до горлечка прив’язують шматочок білої тканини. Іноді дно заливають розчином цементу. Як відзначають дослідники такої пошти, іноді використовували дві пляшки, зв’язані коротким дротом. Це більш надійний спосіб доставки повідомлення, оскільки одна з них повністю поринає, змушуючи верхню, з листом, бути по горлечко над водою. Такі зв’язки не піддаються впливу вітру й рухаються із шаром поверхневої течії.
