Композиція «Надія»

Виробництво та ринок композитних матеріалів відроджуються, свідчить спеціалізована виставка в Запоріжжі.

Довга вулиця з виходом на дніпровські кручі, на незаселеному її боці — столичних розмірів сучасний ­експоцентр в оточенні прапорів України, Росії, ЄС та декількох європейських країн. Це і є Козак-палац, який в останні роки взяв на себе роль організатора форумів «композитників».

Виставка зайняла приблизно чверть величезного, порівнянного з футбольним полем павільйону й умістила до 60 експонентів. На відміну від київських виставок, де останнім часом частка сторонніх учасників (банки, торговці ­чаями, клеями, усілякими сувенирчиками) і різних напівпрофільних структур­ досягає загрозливих розмірів, тут розміщаються­ фірми «ті, що треба». Виробники, провідні дист­риб’ютори, декілька компаній- початківців… Зайнято всі стенди. Обстановка свідчить про важливість заходу.

Найактивніші — компанії східних регіонів країни, а також Києва та Львова. Саме на сході зосереджені основні потужності­ з випуску композитних і склопластикових матеріалів. На жаль, в останні роки втратила лідерство Луганська область, де було єдине в країні велике виробництво склотканини. Разом із тим позитивний чинник — збільшення кількості компаній, які роблять ставку не на торгівлю імпортними композитами та компонентами, а на випуск власних. Ця «мода» поширюється і на підприємства,­ які починали як суто дист­риб’юторські.

Інтерес до нашого ринку мають насамперед східно- і західноєвропейські постачальники, а також компанії зі США. Присутність китайських, японських і навіть корейських (досить відомих у світі) виробників поки обмежена. Їх опосередковано представляють російські фірми, наприклад «Машспецбуд».

Із країн-постачальників найпомітнішими залишаються компанії зі США, Великої Британії, Німеччини,­­ Польщі та Франції. Разом із голландськими­ і транс’євро­пейськими фірмами вони становлять близько 85%.

Основна проблема галузі й ринку — доволі низький рівень самоорганізації операторів. Нема асоціації, нема і профільних об’єднань рангом нижче… Ще один момент — держпідтримка, точніше, її відсутність. Як це так, обурюються представники галузі, адже навіть у сусідній Росії знаходять можливості для держпідтримки перспективних виробників, діють програми. Не кажучи вже про ЄС, ту ж Польщу або Чехію, де склопластикові традиції виникли ще за часів «пізнього СРСР». Але в Україні з державною увагою до галузі — усе ще штиль.

Не все гаразд і з поставками сировини. Добрі смоли для склопластиків можна взяти лише в Західній Європі, а це дорого. Більш прості смоли й гелькоути (лаки й покриття склопластиків, як правило, пофарбовані) можна привезти з Росії або  контрабандою з інших країн СНД. Те саме й зі скло­тканиною. Єдине велике виробництво в Луганській області (Сєверодонецьк) зупинено через кризу, і тепер на ринку переважно китайська, європейська або білоруська склотканина. До останнього моменту була відчутна частка контрабанди (наприклад, із Білорусі), але зараз системи поставок можуть змінитися, оскільки світова криза породжує кризу конвертації валют. Так, білоруські колеги розраховуються за поставки місцевими рублями, але їхній курс увесь час падає.

Виставка в Запоріжжі показала, що виробництво композитів і склопластиків не тільки сформувалося в окрему галузь, а й що на нього найближчим часом чекає швидкий розвиток. Цьому повинна сприяти активізація попиту з боку комунальних, транспортних служб, машино- і приладобудування. Хотілося б вірити й у зростання споживання з боку авіакосмічної та автобудівної галузей. Очевидно, незабаром з’являтиметься все більше дрібних виробничих компаній і наукових лабораторій у всіх регіонах. Але поки композитники чекають — на попит, доступну сировину, утворення власної галузевої асоціації. Нарешті, на давно обіцяну держпідтримку, без якої вся нова галузь нагадує корабель без керма, що пливе лише з волі кон’юнктури.