Роман Сторожев: «Пільги не мають бути на шкоду енергетикам»

Газовий ринок України зможе пройти до зірок тільки через терня реформ і непопулярних рішень.

На організованому Інститутом Адама Сміта й Міністерством енергетики та вугільної промисловості України Українському енергетичному форумі, що відбувся недавно в Києві, було багато розмов про інвестиційні проекти в енергетичному секторі країни й ще більше — про його реформування й законодавчі аспекти цього­ ­процесу.

Про те, навіщо потрібні енергетикам реформи, про ринкові та юридичні закони газового ринку, неефективність і вади його нинішньої моделі й те, як виправити становище, розповідає президент асоціації «Газові трейдери України» Роман Сторожев.

Минулий рік був відзначений декількома важливими для енергетичної галузі подіями. Насамперед — вступ України в Європейську енергетичну співдружність. Звичайно, відразу постало питання реформи законодавчого регулювання газового ринку з урахуванням упровадження принципів європейського законодавства. Ця ініціатива оформилася в ухвалення Закону «Про основи функціонування ринку природного газу» — документ, який відповідає європейським вимогам і передбачає демонополізацію відносин у сфері торгівлі природним газом.

У зв’язку із цим цей рік стає переломним у пошуку комплексного підходу до подальшої трансформації газового сектора країни й планування шляху його стратегічного розвитку, де на перший план виходить внутрішній ринок і модернізація газотранспортної системи. Саме для обговорення подальших кроків проводяться заходи, подібні до Українського енергетичного форуму.

— Чому Закон «Про основи функціонування ринку природного газу» такий важливий для вітчизняної енергетики?

— Поетапна зміна моделі функціонування енергетичного ринку Європи, що відбулася кілька років тому, вимагала певних перетворень у країнах-партнерах. Щодо України Євросоюз неодноразово відзначав, що бюджетне субсидування державного монополіста НАК «Нафтогаз України» підриває фінансову позицію компанії та стримує інвестиції в розвідку та видобуток українського газу, модернізацію ГТС. Крім того, на думку нашої асоціації, субсидування споживання створило Україні імідж країни із надзвичайно неефективною енергетичною політикою.

Наш енергетичний сектор­ довго був закритим і моно­­­­полізованим. Його газовий­ сегмент ґрунтувався на розрізнених законах («Про природні монополії», «Про нафту й газ», «Про трубопровідний транспорт»), які не могли повною мірою забезпечити функціонування ринку. Не сприяли вони й реалізації міжнародних зобов’язань України, зокрема з транзиту енергоносіїв. Саме для уніфікації «правил гри» й було ухвалено Закон «Про основи функціонування ринку природного газу».

Крім загальних положень — розвитку конкурентних відносин і впровадження енергозбережних технологій — уперше законодавчо закріплений курс поділу видів бізнесу в газовій сфері: окремо — видобуток, окремо — поставка. Така ініціатива точно відповідає європейським правилам ведення бізнесу, зокрема нормам так званого третього пакета­ (пакет законів із лібералізації ринків електроенергії та природного газу ЄС складається з п’яти документів. — Прим. авт.). Крім того, у законі виписане поняття «ринок природного газу» й закріплений статус незалежних його постачальників.

— Це означає, що приватні трейдери зможуть «зітхнути на повні груди»?

— Не зовсім, але перший крок уже зроблено. В асоціації відзначили зміну у взаємодії держструктур (НКРЕ, НАК «Нафтогаз України», ДК «Укртрансгаз») і приватних компаній-трейдерів — між ними з’являються перші ознаки партнерських відносин. Не менш важливо й те, що нормативні акти (зокрема документи НКРЕ) і типові договори приведено до єдиного стандарту відповідно до закону.

— Отже, Україна приєдналася до Європейської енергетичної співдружності. Як оцінювати цей сигнал від Європи і яку роль на європейській арені відіграватиме тепер камінь спотикання останніх років — українська ГТС?

— Європейське співтовариство надало нам черговий кредит довіри. Ми ж, у свою чергу, дали зрозуміти, що готові формувати й розвивати свій енергоринок як прогнозований, надійний і стабільний партнер, дотримуючись принципів недискримінації й ринкового ціноутворення.

Що ж до транспортування­ природного газу, то інтеграція України та її газотранспортної системи в Європейську енергетичну співдружність відкриває приваб­­ливі перспективи. На думку АГТУ, це уможливить розвиток газотранспортної системи, причому без зміни її власника. Адже унікальна­ роль нашої ГТС у тому, що вона балансує всю європейську й почасти російську системи. За такого гео­­політичного положення ми можемо й маємо створити енергетичну торговельну площадку й перенести операції купівлі-продажу природного газу на територію своєї держави — на кордони­ Росії і України та України і ЄС. Це також уможливить укладання контрактів на зберігання «західного» газу в наших ПСГ, у тому числі на основі ф’ючерсів. Звичайно,  такі процеси відбуваються із залученням фінансових ресурсів, за активної участі­ банківського сектора, а це величезний ринок із мільярдними оборотами.

— Традиційно впровадження в нас європейських норм потерпає від спотворень адаптації: вартість товарів і послуг сягає європейської, а якість — ні. Чи не призведуть єврозміни до додаткового підвищення вартості газу для підприємств і населення?

— Зміні тарифів багато уваги приділяють не тільки в Україні, а й у Європі. Однозначно наші тарифи далекі від ринкових показників і мають бути збільшені. Інша річ, як це треба зробити.

Зараз можна говорити, що ринкову ціну платять промислові споживачі — близько $260—280 (у першому й другому кварталах ц.р.) за тисячу кубометрів без урахування податків. Це здебільшого імпортований ресурс, і ціна на нього розраховується відповідно до динаміки цін на нафту.

На потреби населення згідно з нашим законодавством використовується газ внутрішнього видобутку. Зараз його ціна — $90 і вище за тисячу кубометрів залежно від обсягу споживання. Ця цифра, що закладається під час розрахунку «споживчого» тарифу, являє собою мінімальну собівартість видобутку природного газу державними компаніями на старих родовищах. На нових же із більш складними умовами видобутку собівартість становить близько $150 за тисячу кубометрів без урахування рентних платежів і різних відрахувань.

Інакше кажучи, уже первісне формування тарифу на природний газ відбувається окремо від ринкової кон’юнктури, закладається фінансовий розрив між реальною собівартістю та ціною реалізації. Особливо від цього потерпають ТКЕ. Ситуація погіршується через тарифи, затверджувані місцевими радами, які неохоче вдаються до підвищення, послуговуючись неекономічними мотивами. У результаті тарифи для населення зростають непропорційно, і навіть за стовідсоткової оплати населенням послуг ТКЕ ці компанії однаково накопичують заборгованість. Не змінивши ситуацію, ми щорічно матимемо справу з борговими ямами комунальних енергокомпаній на рівні 5—6 мільярдів гривень. Крім того, тарифи на енергоносії залишаються однією з найбільш «гарячих» і спекулятивних тем.

— Який же вихід із ситуації?

— МВФ вимагає від «Нафто­газу» відмовитись від дотаційності й перейти на само­стійне фінансування енергопроектів. За чинної схеми  перехресного субсидування будь-який отриманий компанією кредит «проїдається», а перспектива його повернення стає примарною. Тому одна з основних вимог представників ЄС — підвищення цін на внутрішньому ринку аж до паритету із цінами імпортованого ресурсу.

Однак підвищувати тариф на природний газ для населення й бюджетників треба одночасно з реформуванням системи соціальних дотацій. У результаті неминучого подорожчання ми побачимо ситуацію, коли нафтогазовий сектор почне працювати в позитивній динаміці прибутковості й збільшить податкові платежі в бюджет. З’явиться можливість акумулювати кошти на інвестиційні вливання у видобувну галузь, як наслідок — збільшення українського газовидобутку. І тут також почнуть працювати ринкові механізми: що більшим буде відсоток недорогого українського газу, то більше вітчизняна сировина «збиватиме» ціну для споживачів.

Що ж до незахищених верств населення, то систему субсидування необхідно зберегти, але перевести соцпрограми держави з господарської діяльності енергетичних компаній (саме так це працює зараз) на державний бюджет. У такому вигляді­ цей механізм економічно правильний: пільги збережуться, але не на шкоду діяльності енергетичної галузі України.

— Романе Івановичу, які завдання поставлено перед АГТУ цього року?

— Зараз ми активно працюємо над розширенням зайнятих раніше плацдармів. Необхідно реалізовувати задекларовані принципи функціонування ринку природного газу. На порядку денному залишаються питання поділу видів бізнесу, збільшення власного газовидобутку, у тому числі й шляхом залучення інвестиційних коштів, розробки нових родовищ, оскільки торік у газовому балансі країни частка вітчизняного природного газу скорочувалася — на 5,5% у порівнянні з 2009-м.

Нам треба всіляко підтримувати реалізацію реформ, головна мета яких — приведення газового ринку України у відповідність до європейських норм і як наслідок — зміцнення макроекономічної стабільності, установлення довіри, полегшення доступу до ринків капіталу.

Офіційно

Цього літа почнеться перший етап модернізації української ГТС, заявив міністр економічного розвитку та торгівлі­ України Андрій Клюєв­ на зустрічі з членом Євро­комісії з питань розвитку Андрісом Пібалгсом. «Таким чином, ми перейшли від політичних заяв до конкретних дій», — зауважив Клюєв.

Уже обговорені з європейськими партнерами питання мінімізації наслідків скорочення транзиту газу з Росії в країни ЄС у період ремонтних робіт на газотранспортних магістралях. Мінімальні скорочення транзиту газу через ГТС під час проведення профілактичних і ремонтних робіт буде забезпечено за рахунок синхронізації їхніх графіків.